23.3

   По закінченню обіда підійшла до нього і запропонувала піднятися з-за столу. Здивувався, але виконав моє прохання.

   — Закрий очі, будь ласка.

   — З деяких подій це небезпечно робити, саме для мене.

   — Ти коли мене цілуєш, ти ж закриваєш очі? От і зараз закрий, просто буде дуже яскраво.

   — Що ти задумала?

   — Довірся мені, — і торкнулась його губ пальцями. — Дещо хочу перевірити.

   Пальці вже десь у волоссі заплутались, і з максимальною пристрастю почала поцілунок. Він відповів без зволікань — головне, щоб витримав і не перейшов межу. А я в цей час почала вливати в нього життя, наповнювати усе його тіло. Самого поцілунку вже не відчуваю — тільки пристрасть, бажання і неймовірну витримку.

   Яскраве світло засліплює, але є розуміння, що він повністю оновлений і сповнений сил. Розірвала наш поцілунок і важко дихаю, так само як і він. Притулився лобом до моєї голови і намагається заспокоїтись.

   — Тільки не кажи, що в розумника так само вливала життя. Він якось вихвалявся, що ти вже цей процес контролюєш.

   — Ні, його я просто обіймала, а з тобою з’єднала приємне з корисним, — обійняв сильніше.

   — Тобто під час нашої близькості цей процес буде ще більш яскравий.

   — Не впевнена. У такі моменти я відчуваю твої почуття, але не свої. Я ніби розчиняюсь у момент переливання життя.

   — Тобто тепер треба повторити поцілунок без ритуалу передачі, бо ти не відчула його? — засміялась йому в шию.

   — Ти переживаєш, що я відчула менше, ніж ти? — торкнувся мого підборіддя, змусивши поглянути в очі.

   — Я просто втрачаю розум від тебе. Мені важко тебе відпускати на всі ці завдання і використовувати тебе у цих брудних справах, але я розумію, що якщо тебе закрию і спробую заборонити хоч щось — ти зникнеш для мене. Я був упевнений, що довіряю тобі, але виходить, що постійно сумніваюсь, постійно намагаюсь контролювати. І, мабуть, твоя відсутність у моєму житті була необхідністю, щоб я зрозумів, у чому моя помилка. Тому я маю вибачитись за скоєне.

   — Досить уже. Я не хочу чути вибачень. Коли повернусь у наш маєток, ти будеш вибачатися кожну ніч.

   Злегка поцілувала його.

   — Тільки уночі? — хитра посмішка, а руки торкаються шиї, і так усе це ніжно, що ледве стримую стогін.

   — Цілодобово, — прошепотіла я, прикриваючи очі.

   Поцілував у шию і почав спускатися до декольте.

   — Зупинись, благаю, я ще не завершила ритуал.

   — А після можу продовжити?

   — Це ж у тебе неймовірний самоконтроль, а не в мене.

   Завмер, відсторонився і хитро посміхається. Розстібнула рукав сорочки і закатала його, ніжно торкнулась браслета і посміхнулась — він його і не знімав в очікуванні мене.

   Торкнулась павучка обережно і дістала зі складок сукні перламутрову намистину. Приклала її до черевця павучка і нагодувала його життям. Лейф, не заважаючи мені, мовчки за усім цим спостерігав із захватом.

   — А чого каміння в браслеті знову прозорі?

   — Бо нам потрібна або близькість, або весілля, щоб їх активувати, — здається, він нарешті наважився на перший варіант. А я й не проти.

   У двері постукали. Лейф загарчав, мов звір, а я… я хотіла активувати браслети значно більше, ніж повертатися до справ.

   — Слухайте, я все розумію, — пролунав голос за дверима, — але леді не буде настільки тактовною. У вас десять хвилин. Міала хоче знати, на якому етапі процес витягування інформації.

   Здається, розумник намагався привести нас до тями хоча б розмовами.

   Я швидко привела себе до ладу. Лейф приховав і браслет, і павучка, зняв захист — я навіть не помітила, коли він його виставив. Подивилася на нього з усмішкою: дехто, виходить, був готовий уже до будь-чого. Він підійшов і знову поцілував мене, мовчки підтверджуючи мої здогадки.

   Підійшов до дверей і відчинив. Увійшов розумник, уважно нас оглянув і затримав погляд на моєму браслеті.

   — Ви знущаєтесь? Тобі знову умови не підійшли?

   — Я не можу зрозуміти, чому всім так важливо, щоб у нас щось було?

   Він підійшов до мене з грайливим настроєм і обійняв за плечі.

   — Бо коли чоловік довго стримується, він стає нестерпним для оточення, — хитро глянув мені в очі й підморгнув. — Він же свій загін заганяв майже до напівсмерті тренуваннями. Зжалься вже над ним, мені скарги надходять.

   — Що ти верзеш? — Лейф втиснувся між нами й роздратовано подивився на Карта.

   А той, навпаки, розглядав темного з цікавістю.

   — Скільки ж життя вона в тебе влила? Ти майже безсмертний.

   Я здивовано подивилася на них. Невже ще зовсім недавно вони могли ненавидіти одне одного?

   — Милий, а ти подавав прохання на моє повернення?

   — Звісно. Разів десять, приблизно. Потім була війна — не до імператора. Тим паче ти подбала про мене, і я впевнився, що ти пам’ятаєш і кохаєш.

   Я посміхнулася своїм думкам, поцілувала його в щоку й пішла до своєї малечі.

   — Мені час повертатися до справ. Хочу до вечері все встигнути. Карт, ти вже можеш забирати свідомості найцікавіших персонажів.

   — Невже вони й таке вміють? — розумник рушив слідом за мною.

   Лейф залишився стояти на місці.

   Майже до самого вечора ми все розгрібали. Кілька разів заходила леді — повідомляла, що вже вивозять дітей, яких вдалося знайти. Запрошувала трохи відпочити, але я щоразу відмовлялася. Забігав і Моїр — теж із добрими новинами.

   І лише тоді, коли павучок виплів останні павутиння, а малеча перетворила їх на сфери, я зібрала всіх і присіла на стілець. Лише зараз усвідомила, наскільки втомлена.

   Зайшов Грум, присів поруч навколішки, взяв мої руки й приклав їх до своїх губ.

   — Ти молодець. Я у захваті. Мені час вирушати, але зовсім не хочеться. Я дуже тебе люблю і сумую.

   Я усміхнулася й повільно сповзла на підлогу поруч із ним, обійняла й так і залишилася сидіти.