23.2

   Розвернулась до Лейфа обличчям у кільці його рук і дивлюсь здивовано. А він просто накрив мої губи поцілунком, встояти перед яким у мене не було ні сил, ні бажання. Мить — і ми вже в моїй спальні. Здивувався і дивиться на мене з посмішкою.

   — Вже навчилась?

   — Не відволікайся, — і знову тягнусь до його губ.

   — Мила, тебе зовсім не бентежить, де ми знаходимось? — при цьому не відпускає і, здається, вже дослідив усе моє тіло та намагається знайти причину, щоб не перейти межу.

   — Тільки не кажи, що ти мене зараз покинеш у такому стані. Тим паче ти дуже втомлений, і я відчуваю, що багато сил витратив — треба трохи оновитися.

   — Я вже поруч з тобою оновився, навіть подряпини, які були, вже зникли. Мене тішить думка, що ти моя, і навіть твій план по знищенню не допоміг би тобі від мене втекти, — знову поцілував мене, взяв на руки і переніс у ліжко, вклав обережно. — А тепер давай домовимось: я тобі довіряю, а ти довіряй мені. Досить уже вигадувати небезпечні способи померти задля допомоги мені. Будь ласка. Коли навколо вороги почали помирати, а Моїр знайшов мене посеред битви і пояснив, що ти, скоріше за все, знову використала ритуал, я дуже за тебе злякався. І коли ми знайшли твоє бездиханне тіло в калюжі крові, вперше за все своє життя я почав панікувати. Тільки коли Карт провів до твоєї свідомості і ми знайшли тебе там, я відчув у тобі життя — я трохи заспокоївся.

   Говорить усе це, а я відчуваю, наскільки він напружений, торкнулась його обличчя.

   — Я не збираюсь помирати, у мене відносини тільки оновились.

   Посміхнувся, ще один обережний поцілунок.

   — Мені вже час. Перед тим, як ти повернешся до мене, я маю впевнитися, що загрози для тебе немає. На добраніч.

   Піднявся від мене і зник у темряві. Тепер треба себе заспокоювати, щоб хоч трохи розслабитись і заснути. Хоча такий викид енергії і знервованість автоматично мене вимикає.

   На ранок прибув розумник, розбудив Хел і попросив, щоб вона допомогла мені зібратися. Виявляється, їм потрібна моя допомога, бо вони не можуть впоратись з моїм павучком. Помічниця, як завжди, неймовірна в справі зборів. За п’ятнадцять хвилин я була зібрана і навіть встигла щось перекусити. Моїр подякував Хел, теж вражений такою швидкістю. Обійняв мене — і ми вже в золотому тумані.

   — Так що за проблема? — одразу перейшла до справи я.

   — Я зміг витягти павука з себе, але зчитати інформацію не виходить.

   — Зараз усе вирішимо.

   Туман розвіявся — стоїмо десь у коридорах, і до нас швидко наближаються леді Пейр і Лейф, і, судячи з їхнього настрою, дуже незадоволені.

   — «Чим вони вже не задоволені?» — вчепилась у розумника і намагаюсь зайти за його спину.

   — «Я не впевнений. Коли йшов за тобою, було все гаразд».

   — Привіт, розумничка, я не очікувала, що за такий час ти будеш повністю готова. Думала, тебе Карт у сорочці переніс, — налетіла на мене леді.

   — Добрий ранок, кохана, сподіваюсь, не завдяки його магії ти вже готова? — легкий поцілунок, і, здається, я взагалі розгубила всі думки.

   — Так ви через це переймаєтесь? — здивувався розумник. — У неї є неймовірна помічниця, яка справляється з будь-якою роботою.

   — Мені теж така потрібна.

   Я нарешті прийшла до тями.

   — Добрий ранок усім, а давайте до справи перейдемо. І помічницю свою не віддам.

   — Там якийсь жах відбувається, ми не знаємо, що з цим робити.

   Вказала рукою на потрібні двері леді, і я швидко попрямувала туди. Відкриваю — а там усе в павутинні, і посеред столу сидить змучений павучок, який продовжує виплітати павутиння з себе.

   — Бідненький, тобі потрібна допомога, — торкнулась його обережно рукою і почала скидати з долонь малечу, яка миттєво взялась до роботи.

   Помітила, що до кімнати зі мною ніхто не зайшов — скоріше за все, спостерігають через дзеркало. Простягла руку до малечі.

   — Складайте спогади окремо до кожної особистості, після складіть по черзі. А тоді вже переробите у сфери. Лорду Моїру простіше сприймати їх у сферах, оскільки саме він буде демонструвати всі ці спогади. Я і пальцем не торкнусь — не хочу знати весь цей бруд.

   Павучки бігають, працюють, і одненький з павутинкою підбіг до мене.

   — Я не хочу це бачити.

   А він усе одно тягне мені павутиння, дуже настирливо. Простягла руку і прикрила очі. Побачила, як в одному приміщенні знаходяться підлітки — як темні, так і маги розуму, прикуті до ліжок і в стазисі. Винирнула зі спогаду і розвернулась до дзеркала.

   — Лорд Моїр, можна вас на декілька хвилин?

   Тієї ж хвилини розумник зайшов у кімнату і простяг руку. Продемонструвала побачене.

   — Ти знаєш, з ким зв’язатися і вирішити це питання? — запитала трохи втомлена я, а він тримає за руку і стурбовано вдивляється в мене.

   — Не переживай, зараз почнемо вирішення цієї проблеми. Ти як тримаєшся?

   — Я не сприймаю все, що вони розкладають.

   — Молодець, воно тобі і не треба, — торкнувся моєї щоки і швидко вийшов.

   Інформації і справді дуже багато, і вони хочуть її зараз. Коли я вкрала у Моїра спогади, тоді мої помічники нікуди не поспішали, а зараз довелось підміняти малечу і додавати кількість. Я вже зовсім загубила відчуття часу.

   Втома почала мене накривати, я присіла за стіл і прикрила очі, почула, що відчинились двері. Підняла голову — а на порозі стоїть Лейф.

   — Пішли, моя хороша, перекусимо. Вже обід.

   — Мені не можна далеко йти, їм важко буде без мене.

   — В сусідньому приміщенні стіл накрили, — посміхнувся мені, взяв за руку і потягнув з кімнати.

   Зайшли в таке саме приміщення, тільки тут не дзеркало, а скло, і дуже добре видно, що за ним відбувається. І справді, стіл накритий тільки на двох.

   — А де всі? Я думала, ми просто швиденько перекусимо, а тут повноцінний обід.