22.4

   — Щось трапилось? — відчуваю, як він намагається заспокоїтися і навіть не дивиться на мене.

   — Я хочу тебе як свою дружину, а не жінку на якийсь час. І Моїр зв’язався — каже, вони вже завершили роботу над твоїм двійником, і настав час йому тебе забирати.

   — Скільки ж часу ми з тобою тут разом?

   — Як пояснив розумник, достатньо, щоб спустити пару, — загарчав розлючено.

   Торкнулася його грудей і поцілувала в шию.

   — А ми ще й не починали. Я вражена твоїм самоконтролем. Так довго чекав — і все одно не зірвався.

   Відсторонився, усміхається, зазирає мені в очі.

   — Так ось про що ти мрієш? Я це обов’язково запам’ятаю.

   — Ну, розумієш… — грайливо зіскакую зі столу, розправляючи складки сукні й приводячи до ладу зачіску. — Ми з моєю помічницею знайшли цікаві книги. І тепер мені дуже хочеться попрактикуватися.

   Підійшов, обійняв за талію, дивиться з неприхованою цікавістю.

   — Які ще книги?

   Торкнулася його скроні й продемонструвала вміст побаченого. Він різко притиснув мене до себе й знову намагається взяти себе під контроль.

   — Я його вб’ю!

   — А це вже самі розбирайтеся. А мені, як я розумію, час.

   Повернулася до дверей, але він схопив за руку, обійняв й не відпускає.

   — Я все розумію… але не можу. Точніше — не хочу відпускати.

   І мені це так приємно. І я теж нікуди йти не хочу.

   — «Руно, хороша моя, я все розумію, але нам потрібно відправити цю паскуду. І я маю бути там присутній, як і твій темний. — звернувся подумки Карт.»

   — «Я все розумію, але доступ до себе закрию.»

   Відсторонилася від коханого. Він теж прислухається до когось, явно незадоволений. Ще один поцілунок. Взяв мене за руку — і ми вийшли разом.

   Назустріч нам уже поспішають леді Пейр, Моїр і Ал. Підійшли майже бігом, і леді виглядає відверто засмученою.

   — Так нечесно. У вас і справді нічого не було, окрім поцілунків.

   Я завмерла. Розумник і некромант синхронно розсміялися.

   — І що це означає? — дивлюся на друга, бо він точно від мене нічого не приховає.

   — А вони посперечалися, чи встоїть лорд Грум поруч із тобою, — з усмішкою пояснює Ал. — На жаль, я не брав участі. Інакше теж би виграв.

   Я схрестила руки на грудях, розлючена.

   — Я ще можу допустити, що Карт як розумник знав відповідь. А ти звідки? — здивувалася леді.

   — А я її друг. І вже достатньо давно учень лорда, — весело підморгнув мені Ал. — Тож знаю їх обох дуже добре. І взагалі: поки на її зап’ястку немає браслета, він до неї не торкнеться. Надто вже переживає за її стан.

   — Але ж заручини розірвані? — леді все одно наполягає.

   — Для всіх — так. Але не для нього, — цього разу до розмови долучився Карт.

   — Можливо, досить уже обговорювати нас у нашій присутності? — втрутилася я.

   Ал єдиний замовк. Леді ж, зловивши момент, намагається виторгувати для себе менший програш.

   — До речі, мила, — Лейф дивиться просто на мене, — приймеш мій браслет ще раз?

   Я розгублено завмерла. Чесно кажучи, я зовсім не очікувала такого в цьому місці. Дивлюся на нього — а він уже тримає в руках мій браслет.

   — А ти більше не сумніватимешся в мені?

   — Обіцяю, не буду.

   — А це нормально, що я живу в маєтку розумника з твоїм браслетом, при тому що леді вагітна від нього?

   — Мене поки що все влаштовує.

   Я видихнула.

   — Ну добре. Я згодна.

   Його очі миттєво спалахнули. Він одягнув мені браслет і ніжно поцілував.

   — А якби ти зробив це раніше, можливо, ваша зустріч була б значно продуктивнішою, — з усмішкою зауважив Карт, підходячи ближче.

   — В я розгубився, — почувся голос Лейфа вже звіддаля, коли нас огорнув золотий туман.

   — Радість моя, повертайся швидше! Ми дуже за тобою сумуємо! — крикнув Ал.

   І ми остаточно зникли.

   Підіймаю голову до Карта, а він дивиться на мене з хитрою посмішкою.

   — Чого ти?

   — Не хочеш подякувати мені за твоє лікування?

   — Судячи з положення леді Пейр, це ти мені маєш дякувати. — Дивлюсь на нього хитро. — Як ти так не прослідкував?

   — Мабуть, розгубився. Та мені приємно, що вона захотіла мати дитину від мене.

   — Буду вважати, що ми віддячили один одному. Коли весілля?

   — Вибач, але тебе не запрошено. Там закрита церемонія, тільки члени сім’ї. Обіцяю: після відсвяткуємо з друзями.

   — Ти приймаєш її рід, а що з твоїм буде? Ти ж так прагнув досягти свого статусу.

   — А я усиновлю Хала і передам йому усі справи землі. Тим паче він ознайомлений з усім. Твоїй помічниці треба обов’язково підняти статус до пані.

   — Я поки їй про це не буду говорити, бо ще нервувати почне. А я твій друг?

   — Звичайно. І усі, з ким я тепер спілкуюсь, завдяки тобі.

   — Признай, я для тебе більше зробила, ніж ти для мене.

   — Все-таки ти розумниця… більше, ніж життя. — Клацнув мене по носу й пішов по своїх справах.

   Тільки тепер помітила, що ми вже в кабінеті.

   — Пішли повечеряємо, а потім я буду відправлятися. Найближчим часом усе вирішиться.

   Відчула, що Хел уже в кімнаті. Вона перечитувала лист від некроманта, але, побачивши мене, дуже зраділа.

   — Ну що, як усе пройшло?

   — Неймовірно. Пішли повечеряємо з Картом, а потім усе розповім.

   Миттєва реакція на мої слова: поки спускались до їдальні, вона простягла мені запечатаний лист.

   — Попросиш лорда Моїра передати листа Халу? — подивилась на мене з посмішкою.

   — Обов’язково передам.

   Вечеряли швидко, я й не помітила, як зголодніли за весь день. Хел раділа, що я повернулась і сьогодні нікуди не збираюсь.

   До того, як Карт зник у тумані, я підійшла до нього і попросила передати листа та нагадати, щоб усі були обережні. Нагадала йому тримати себе у руках щодо леді, бо мій павучок з ним, і я не хочу ні бачити, ні чути їхні стосунки — мені достатньо його почуттів.