22.3

   — Ти серйозно вважаєш, що вони тут живуть власне життя? І, до речі, ти мені більше не потрібна. Підміна завершена. Ходімо назад.

   — Ні! — заволала вона. — Я звідси не піду!

І взагалі, ти дурне створіння. Тобі ніхто не скаже, але знай: твої батьки і навіть сестра вже мертві!

   Вона рвонулась уперед, вхопила її ланцюгом за шию й потягла до лісу.

   — Ти подивися на неї — ще й наказувати мені буде. Я вже казала: вивести мене з рівноваги не вийде. А щодо моїх близьких — не хвилюйся, я розберуся.

   Нахилилась до неї, голос став крижаним.

   — Але ти, стерво, про це вже ніколи не дізнаєшся.

   Витягла її до дитячої кімнати — Карт не відходив від мене ані на крок. Прислухалася до павучків: вони передали, що це дівчисько нічого не знає про мою рідню. У неї було зовсім інше завдання.

   Зайшла, зачинила двері, кліпнула очима — і ми вже в кімнаті для допитів. Стоїмо з розумником і дивимось… на мене в кайданах.

   — А як же її свідомість? — спитав він.

   — Зараз. Трохи терпіння. Залишився останній штрих. Ну що, помреш за мене?

   — Звісно, помру, — усміхнулась вона. — Ці тварі всі мають здохнути.

   — Молодець.

   Я розвернулась до розумника.

   — Тепер вона ваша. Наповни її моїми спогадами: маршрутами, іменами, кого й де вбивала — всім. Я більше не хочу цього знати.

Коли вони заберуть її до себе, вона витягне з них максимум інформації про всіх, хто з ними пов’язаний, і передасть усе на того павучка, що я тобі дала. Він буде накопичувачем.

   Зробила паузу, зважуючи кожне слово.

   — Після цього вона помре. А те, чим я її наповнила, розповзеться між відступниками як мітка — для вас. Вони теж збиратимуть інформацію й поступово послаблюватимуть носія. Це як хвороба, що швидко знищує зараженого.

   Розумник увів її у стазис. Лише після цього двері відчинились.

   До кімнати зайшла леді Пейр. Разом із нею — Лейф.

   Мені здалося, що я перестала дихати, щойно його побачила. Це був перший раз після зриву, коли я бачу його в реальності. А він дивився на мене з надією.

   Усередині — буревій, емоції не вщухають. Я силою змусила себе розслабитись, заспокоїтись. Моїр взяв мене за руку. Я звернула на нього увагу — він усміхався.

   — «Придивись до його стану. — промовив подумки.»

   Я торкнулась свідомості темного. У ньому буря — не менша за мою. І ще страх: що я зараз утечу від нього, навіть попри те, що він так близько. Бажання обійняти — і страх налякати. Це було… неймовірно.

   Я ледь усміхнулась і трохи розслабилась. Навіть зробила крок у його бік, але раптом помітила за його спиною імператора. Від настрою того захотілося негайно сховатися — бажано за спиною Моїра.

   — Добрий день, пані Мелуш! — звернувся до мене імператор, і в його голосі було стільки люті, що повітря в кімнаті стиснулося. — Ви взагалі усвідомлюєте, що все те, що ви тут влаштували, заборонено і підлягає вищій мірі покарання?

   Я вчепилася в руку розумника з такою силою, що хай краще зламається його рука, ніж він мене відпустить. Грум зробив крок уперед і став переді мною, закривши від імператора своєю широкою спиною.

   Леді Пейр уважно простежила за цією картиною… і посміхнулась.

   — Дядечку, навіщо ти так лякаєш майже мою підлеглу? — мовила вона легко. — Вона мені потрібна як неймовірний маг розуму, а не як перелякане дівчисько.

   — А вона тобі вже клятву дала? — імператор схрестив руки на грудях, явно не збираючись заспокоюватися.

   — А як тільки я складу всі іспити, — тихо промовила я з-за спин своїх захисників, — тоді леді Пейр подасть до Академії запит на мене, і я одразу дам клятву.

   Моїр уже стояв поруч із Лейфом, але його руку я все ще не відпускала.

   — Спочатку мені її даси, — гаркнув імператор, — а потім роби що хочеш.

   — Ні. — прошепотіла я. — Я — особисто леді Пейр. І я відмовляюся виконувати ваші безпосередні накази. У вас уже є власний розумник.

   Імператор загарчав.

   А я чітко усвідомила: якщо мене вирішать убити просто зараз — ніхто не встигне мене захистити.

   — А ще… — спокійно додала леді Пейр, — я вагітна. Я хотіла поговорити з тобою про це в іншому місці, але, здається, зараз — найкращий момент для такої новини.

   Після її слів кімнату накрила абсолютна тиша. Я визирнула з-за чоловічих спин. Імператор дивився то на Грума, то на Моїра, намагаючись з’ясувати, хто з них настільки недолугий, що не проконтролював «наслідки» після цих… відносин, якщо це взагалі можна так назвати.

    Я торкнулася свідомостей темного й розумника. Грум думав лише про одне: пізніше обов’язково подякувати леді. Моїр… був розгублений і щасливий водночас. І йому було байдуже, що його зараз можуть убити.

   Відчула, як він обережно вклав мою руку в руку Лейфа — і внутрішньо приготувався до розмови.

   — А тепер усі, хто до цього не має жодного стосунку, геть звідси, — прошипів імператор.

Лейф миттєво смикнув мене за руку й вивів з катівні.

   Серце одразу нагадало, хто поруч. Забарабанило так, що, здається, ще трохи — і не витримаю, якщо не візьму себе в руки. Я йду за ним без жодних питань. Він обирає перше-ліпше приміщення, зачинив двері. Всередині порожньо. Сфера — до стелі. Розвертається до мене. Очі темні. Я бачу, як він намагається втримати темряву, але вона не слухається. Ми стоїмо й дивимось одне на одного.

   — Не хвилюйся. Твої батьки й сестра під захистом, вони живі. Я особисто відповідаю за їхні життя. Тобі поки краще залишатися у Карта — йде зачистка відступників. Вони виявлені і в твоєму містечку, і ти мала рацію щодо школи… навіть поруч з академією.

   Говорить рівно, але я відчуваю: думки в нього зовсім не про це.

   Його погляд постійно сповзає на мої губи. Нижче. Стискає мою руку й не відпускає, ніби це єдине, що гарантує, що я не зникну.

   — Можна і в наш маєток… але мене певний час не буде, і ти можеш почуватися там як у полоні…