21.3

   — Скільки рівнів на тобі зараз?

   — Я не намагаюсь рахувати. Інакше можу втратити контроль.

   — Мила, не відволікайся, — втрутився коханий. — Івара вже відправили на чергування. Франг зараз із цією дівчиною наодинці.

   Завмерла. І всіма силами намагаюсь не дати емоціям прорвати контроль.

   — Лейфе, я все розумію, але тримай себе в руках. Ти ж не хочеш, щоб убили нашого піддослідного? — леді, здається, знову комусь готує догану.

   — Вони йдуть до кімнати. Лейфе, підіймайся на третій поверх. І, будь ласка, обережно. Вона налаштована вбивати… і їсти. Сил у неї може вистачити.

   — Я впораюсь.

   І знову від його голосу паморочиться в очах.

   — Ал мене вб’є.

   — За що саме? За те, що не дала завершити процес, чи за те, що взагалі допустила до цього? — здивувалась леді.

   — Милий, зараз почуєш шалений жіночий крик. Накидай примар. Тільки не дозволяй знищувати — хай тримають міцніше, поки мій помічник копіюватиме її.

   Настала гнітюча тиша. Усі мовчали. Було чути лише, як красуня намагається роздягти некроманта і, з мерзенним сміхом, вмощується зручніше.

   — Чому б не поєднати приємне з корисним…

   І саме в цю мить я клацнула пальцями. Кімнату поглинула темрява. Красуня закричала, коли примара, що вирвалася з грудей некроманта, вчепилась їй в обличчя. У ту ж мить маленький золотий павучок проник їй до рота і дістався сфери, копіюючи мага розуму.

   Двері злетіли з петель. На порозі стояв неймовірний Грум. Я навіть мимоволі задивилась на нього. З його рук сповзала темрява, огортаючи дівчину й утримуючи її без жодної можливості поворухнутися.

   — Тримай її. Ще трохи залишилось. Лорде Тенлід, вливайте життя в леді…

   Договорити я вже не змогла — почала захлинатися.

   — Кохана, з тобою все гаразд?

   — Не відволікайся… — ледве прохрипіла я. — Контролюй цю стерву. Вона намагається вбити Ала.

   — Розділи вплив на всіх — тобі буде легше, — почула голос леді.

   Хоча вона теж була не в найкращому стані.

   Відчула, що підміна готова.

   — Все, справа завершена, милий. Влий моє життя в Франга, а я відключаюсь. Завтра з ранку зможу вже з нею попрацювати.

   Відкрила очі — тіло нило, мов по мені стрибали. Моїр магічно прибирає криваві сліди.

   — Ну як, все вийшло? — стурбовано дивиться на мене.

   — Так… я дуже втомилась і хочу спати. Мені доповіли, що вона зв’язувалась із відступниками, відправляючи свою магічну тінь. Тінь я вже відправила, вона передасть необхідну інформацію, а дівчину не чекатимуть. Вона піде іншим шляхом.

   Моїр посміхнувся, погладив по голові, обережно вкрив ковдрою і пішов до дверей. Зупинився.

   — Я впевнений, леді Пейр тепер не відпустить тебе. Їй подобається твоя робота.

   — Дякую… — ледве вимовила я й відключилася.

   Прокинулась від перших променів сонця. Тіло вже не нило, але прокинулося неймовірне бажання прийняти душ. Розвернулась до столика біля ліжка — на ньому стояла ваза з квіткою неймовірного синього кольору з перламутровим відблиском. Впевнена, це Ханс зробив. Хто саме приніс — невідомо: через Моїра передали чи сам заходив особисто.

   Закрила очі і миттєво поринула у свідомість. Там мене вже чекали з павутинням. Простягла руку — і провалилась у спогад охоронця.

***

   Тиша огорнула весь будинок. Лише десь у кабінеті з'явився золотий туман. Із нього вийшли двоє чоловіків — Моїр і Грум.

   — Запевняю тебе, вона в порядку. Не треба її будити, прошу, — тихо мовив Моїр.

   — Заспокойся. Я не буду її будити, обіцяю. Я лише подивлюся на неї, — так само тихо відповів темний.

   У руках він тримав квітку. Схоже, встиг зганяти у свій маєток… і, здається, вони обоє були не зовсім тверезі.

   — Ходімо до кімнати. Але пообіцяй — не турбувати її. Вона зараз оновлюється. Навряд чи прокинеться, та все ж краще не ризикувати.

   Рушили коридорами. Охоронець обережно ковзав слідом. Зайшли до моєї кімнати.

   — Як це — ти без проблем можеш зайти до дівчини в кімнату? Це неприпустимо, — Грум озирнувся, кинув погляд на двері кімнати Хел, потім різко повернувся до Моїра. — Тільки не кажи, що це твоя кімната.

   — Я що, безсмертний? Звісно, ні. Це кімната помічниці. І ти вважаєш, що тут можна перебувати безкарно?

   Він провів рукою навколо себе — з тіней повиповзали охоронці.

   — Заспокоїв, — буркнув Грум.

   Подивився на мене в ліжку й швидко підійшов, присів поруч, обережно торкнувся мого обличчя. Я ледь помітно потягнулась до його руки й продовжила спати.

   — Залиш нас наодинці.

   — Ти взагалі розум втратив?! — шоковано прошипів Моїр.

   — Це ти без розуму. Я, по-твоєму, збоченець? Я просто хочу побути поруч із нею.

   Обережно прибрав пасмо волосся з мого обличчя. Я тихенько застогнала.

   — Ні… ти правий. Мені не можна залишатися, — прошепотів він. — Інакше я просто вкраду її звідси.

   Легко поцілував у щоку. Я знову потягнулась до нього. Він завмер, прикрив очі, стримуючи себе. Опанував емоції, простягнув квітку розумнику. Той спостерігав за Темним із ледь помітною усмішкою.

   — Знайди, будь ласка, вазу.

   — Дві хвилини, — відказав Карт і вийшов.

   Грум нахилився до мене.

   — Мила… повертайся вже до мене. Досить ховатися, — ще один поцілунок у губи. — Я кохаю тебе до нестями.

   Моїр повернувся з невеликою вазою з водою, поставив її на столик біля ліжка. Грум підвівся, поставив квітку у вазу й підійшов до розумника.

   — Все, повертаємось. Якщо ще трохи тут побуду — не зможу піти.

   Саме в ту мить я перевернулась на інший бік, обійняла подушку й щось замуркотіла собі під ніс. Він тихо загарчав і різко розвернувся. Моїр уже сміявся.

   — Ходімо. Сьогодні розслабляємося і заспокоюємо твого некроманта, який для всіх помер. А завтра вона буде в катівні — і ти зможеш з нею поспілкуватися. Можливо.