21.2

   Він посміхнувся з надією, що я не буду вбивати.

   — Може, прибереш його?

   — Ти справді думаєш, що це його зупинить? — кивнула на захисну сферу. — Дозволяю насититись темрявою. А розумник — мій.

   Примара підлетіла ближче, і сфера повністю розчинилась.

   — А тепер усі геть звідси. Окрім тебе, — я ткнула пальцем у змійку.

   — А мені можна теж звалити? — тихо спитав Моїр.

   — І ти теж залишаєшся.

   Він мовчки сів назад на ліжко й став чекати мого рішення. Павучки зникли. Примара вилетіла до лісу і навіть прикрила за собою двері.

   Я підійшла до розумника, схрестила руки й подивилась на нього втомлено.

   — Забери свого помічника. Я вже перевірила — вона нічого в мене не вкрала. А помічниками не можна так розкидатися. Я тебе не для цього навчила їх створювати.

   — Невже тобі не сподобалось?

   — Він це спеціально зробив? Затягнув мене у свою свідомість, бо ти йому сказав?

   — Не впевнений. Скоріше за все, у нього було безсоння. І він занадто багато про тебе думав. Усе, що я йому показав, — нашу розмову, твою оранжерею і сказав, що можу допомогти.

   — А наш поцілунок? Чи свій зрив і наслідки?

   Прикрив очі. Помітно нервує.

   — Ці спогади я не показував. Але сказав, що цілував тебе.

   Подивилась на нього здивовано.

   — Я пояснив, що просто скористався можливістю і був упевнений, що ти вже моя. Повір, я вибачився за свою поведінку.

   Він трохи помовчав і додав:

   — І ще. Поки ми не завершимо з відступниками, ти залишаєшся в моєму маєтку. Тут безпечно.

   — Звичайно безпечно. Мої охоронці всюди, і доступ мають далеко не всі, кому ти його раніше давав.

   Нахилила голову.

   — До речі, ти помітив, що розумники до мене не лізуть?

   — Так. Хотів спитати — що сталося?

   — Їх немає поруч. Жодного. Усі десь в іншому місці. Будьте обережні. І ти теж не ризикуй.

   — Я почув тебе, — він підійшов і обійняв.

   Я напружилась.

   — Я досі в шоці, що ти була готова мене катувати.

   — Якщо я використовую примару або віддаю наказ, я маю її нагодувати. Інакше наступного разу вона не послухається.

   Відсторонилася від нього.

   — Досить мене обіймати. Ти щось надто добрим став. І за Лейфа переживаєш, і мені допомагаєш.

   — Я зрозумів: краще бути для тебе другом, ніж ворогом. Хоча, зважаючи на те, що я бачив уночі, — ти й із друзями можеш бути жорстокою.

   — Усе. Виходь з моєї свідомості. Тільки ранок, а я вже втомлена.

   — Добре. Чекаю тебе назовні.

   — Зажди.

   Зупинився й глянув з цікавістю.

   — А ти часто так… розважаєшся у свідомості?

   Посміхнувся — і зник.

   Повільно перевела погляд на помічників.

   — І як це розуміти? Як ви без мене це влаштували?

   Один із малечі підійшов і поклав мені в долоню павутиння зі спогадом.

***

   Розумник стоїть посеред кімнати, обережно бере подаруночок зі столу. Завмер, дивиться перед собою, ніби намагається передбачити наслідки.

   — Слухайте, а дозвольте мені їй допомогти? — промовив і зсадив зі своєї руки змійку. — Вона помічниця. Якщо ви не можете корегувати спогад Руни, вона зможе допомогти.

   Охоронці зібралися навколо неї, швидко перевірили обстановку, і розбіглися по своїх справах. Розумник кивнув їм головою, обережно забрав подаруночок і миттєво зник.

***

   Повернулася до реальності — а там мене вже зачекалися.

   — Все перевірила? — посмішка в нього хитра, майже задоволена. — Ти неймовірно гарна, але краще вдягнись. Чекаю на сніданку.

   Простягнула руку, долонею догори.

   — Я відчуваю, що є ще щось.

   — Хитра ти… але маєш рацію, — простягнув свою руку і вклав мені в долоні оксамитовий чорний мішечок.

   Перекинула його — і просто в руку випала чорна намистина. Посміхнулась, уже нікого не помічаючи. Розвернулась і пішла вдягатися, не відриваючи погляду від подарунка.

   — Хоч би «дякую» сказала? — кинув розумник мені вслід.

   Відповіді так і не дочекався — вийшов із кімнати.

   Хел тихенько пішла за мною. Я стисла намистину між пальцями й відправила бажання — побачити його, відчути його дотики, поцілунки на своєму тілі.

   Відповідь прийшла миттєво — нестримне бажання, майже до втрати свідомості. Зупинилась, намагаючись опанувати себе.

Поки мене приводили до ладу, Хел кілька разів намагалася вибачитися за те, що не змогла приховати свої думки. Я її заспокоїла — Карт і так знав усе наперед.

   За сніданком розумник розповів, що Ал уже цілком активно спілкується з представницями протилежної статі, а Грум розбив лоба у ванній — підслизнувся.

   Я здивовано подивилась на Моїра. Він лише похитав головою — мовляв, я винна. Настрій помітно покращився. Стало легше. Відчуття провини й образи зникли зовсім.

   Кілька разів протягом дня я відчувала, що мене кохають, сумують і страшенно хочуть обійняти… поцілувати. А потім — потім у мене темніло в очах від того, що саме зі мною хочуть зробити.

   Неймовірний рівень контролю. Я б уже давно втратила розум… якби, звісно, не була розумницею.

   Пізно ввечері мене прошив різкий біль у грудях і майже одразу — зов павучка. Від болю я впала на ліжко. Помічниця підбігла миттєво й одразу викликала Моїра.

   — Сьогодні ночуєш у будинку Хала, — швидко сказав він, навіть не дивлячись у її бік. — Я не буду нести її до спеціального приміщення, а тобі поруч небезпечно знаходитись. Бери найнеобхідніше і біжи. Дорогу знаєш.

   Вклав мене зручніше, дочекався, поки я зможу хоч трохи опанувати дихання.

   Повернулася до нього.

   — Ти вже попередив усіх?

   — Так. Міала вже в трансі й чекає на тебе. Кристал підготовлено. Вігго страхує її. Лейф очікує твоїх вказівок.