21.1

   Темна кімната. Камін тихенько потріскує, за вікном глибока ніч і чутно спів нічних пташок. На підлозі розкидані хутряні ковдри й подушки, а я сиджу зверху на чоловікові — оголена, і при цьому ні краплі сорому, лише приємне тепло, що розливається по всьому тілу.

   Нахиляюсь до його обличчя. Так, це Лейф. Він однією рукою прикриває лице, а іншою легенько притримує мене за стегна. Повільно, ніжно цілую його, і у сні мене зовсім не бентежить, що я втрачаю контроль. Зриви… вони тут безсилиі.

   Відповів поцілунком, але раптом завмер, відкрив очі й вдивляється в мене. Я злегка покрутилася, вмощуючись зручніше на ньому. Він застогнав, знову прикрив очі. Нахилилася до його вуха, пальцями ніжно торкаючись від живота до шиї, і лягла на нього.

   — Так ось про що ти мрієш? — шепочу і цілую шию.

   Обійняв мене за талію, і вже за мить я під ним, дуже гучно застогнала.

   — Повернись, благаю… — важке дихання на вухо, обійми жорсткі, але мене це зовсім не бентежить. — Я не розумію, як втягнув тебе в свої фантазії, але не відпущу.

   — Ти мене залишиш тут своєю власністю? — прошепотіла я. — До речі, де ми?

   — У моїй свідомості, — загарчав він мені в шию, жорстко поцілував, навіть трохи вкусив, і я вигнулась до нього, вимагаючи продовження. — І ні, я не можу так з тобою чинити, але дуже хочу.

   — Коханням у свідомості я ще не займалася. Наведення від тебе були, фантазії теж, навіть майбутнє бачила… але це щось новеньке, — шепочу між поцілунками.

   Шалений поцілунок, на який я відповіла без зволікань. Але відчуття… все одно інші, я застогнала засмучено.

   Зупинився, дивиться на мене пильно:

   — Щось не так?

   Закусила губу, серце шалено калатало, і пальці тремтіли від бажання. Нахилився ближче, і його дотики стали ще більш відвертими, але ніжними, як нагадування: він тримає контроль, але повністю віддається фантазії. Я знову вигнулася до нього, готова приймати все, що він мені дасть, але все одно зупинилася.

   — Все не так… — торкнулась пальцями його обличчя і потяглась за поцілунком.

   Відповів так, що в очах потемніло. Зупинився, а я хочу продовження.

   — Так ти вивільни себе, — запропонував він.

   Логічно, але неможливо.

   — Тоді в мене знову розпочнеться зрив.

   — І що ти пропонуєш, зустрічатися нам тільки у свідомості?

   Я зітхнула, відчуваючи біль і бажання одночасно.

   — Я так довго до тебе тягнувся, і лише вдруге це вийшло. І треба ж було саме в такий момент…

   — А минулі рази були інші? — запитав він тихо, не відводячи погляду.

   — Звичайно, — посміхнувся він, вдивляючись в мої очі. — Я намагався поспілкуватися, вибачитися, обійняти тебе, вислухати… а вийшло тільки зараз.

   — Це через твоє бажання, яке я почув випадково. Я і справді дуже сумую, але самоконтроль не завжди вдається.

   — Вже добре, що ти не втікаєш. Є надія, що зможеш опанувати себе, — поцілував мене обережно і ніжно.

   Його тіло все одно видає боротьбу з власним бажанням, напруга в руках, спині, грудях.

   — Мені вже час… — застогнала я засмучено, торкаючись ніжно до його тіла, відчуваючи тепло і силу одночасно.

   — Кохаю тебе. Я чекатиму на тебе стільки, скільки знадобиться. Тільки прошу… не знищуй себе.

   Відкрила очі і зрозуміла, що лежу на ліжку. Поруч сидить Хел — знервована, бліда, ніби щойно бігла через весь маєток.

   — Ти чого? — перепитала я, ще намагаючись оговтатися від сновидіння.

   — Я чого? — Хел підняла брови, стривожено глянувши на мене. — Я прокинулась від твоїх стогонів, злякалась, що ти знову десь у свідомості, прибігла до тебе… Крові нема, але я вже збиралась викликати лорда Моїра. А він мені не дозволив.

   Вона показала пальцем на павучка-охоронця, що сидів поруч. Я ковтнула повітря, відчуваючи легке полегшення і водночас ще теплу тремтливість у всьому тілі.

   — Дякувати йому за це, що не дозволив.

   — Що трапилось? Ти вся спітніла, і навіть обличчя червоне.

   Я знову застогнала й заховала обличчя в ковдру.

   — Займалась коханням із Лейфом у свідомості, — пошепки промовила й визирнула з-під ковдри, дивлячись на дівчину.

   — А так можна?..

   — Виявляється, можна.

   — Що у вас там уночі трапилось, що зранку ти опинилась не з тим, з ким ішла вночі?

   — Давай швиденько в душ, я переодягнусь і потім розповім. Інакше, якщо зараз зайде Моїр перевірити мій стан, я не впевнена, що адекватно на нього відреагую.

   — Без питань, зараз усе підготую. А він у маєтку?

   Поглянула на павучка — той змахнув лапками.

   — Ні. Його з ночі не було.

   Як завжди — усі ранкові процедури. Обмоталася рушником, виходжу… А на ліжку сидить задоволений розумник, і поруч — перелякано схиливши голову — помічниця.

   Глибокий вдих. Торкнулась її свідомості — вона почувається винною переді мною.

   — Що сталося?

   — Та нічого. Твоя помічниця дуже гучно думала.

   — Про що саме? — схрестила руки на грудях.

   — Про твої ігри зі свідомістю. Цікаво… а як же зрив і неможливість видалити спогад?

   Я відчула підступ — і це миттєво розлютило.

За кілька кроків перетнула кімнату, торкнулась його скроні й із силою затягла у свою свідомість. Кинула на ліжко, змахнула рукою.

   — Шукати. Негайно.

   Розвернулась до нього, вже не стримуючи злості.

   — Що ти наробив? Краще кажи сам. Інакше я катуватиму. А після — коли зізнаєшся — видалю цей спогад зі свідомості.

   Відчинила двері хвилею магії — і в кімнату залетіла примара. Вона миттєво помітила розумника, але не поспішала нападати.

   — Невже будеш катувати? — здається, він до останнього не вірив у серйозність моїх дій.

   Відвернулась. Розчаровано.

   — Не можна довіряти розумникам. Даремно ти це зробив. А я дізнаюсь — що саме. Їж.