20.4

   — Друже, я тебе не засуджую, — Тенлід поплескав його по плечу. — Я просто в шоці, що ти не стримався.

   — А я засуджую, — різко сказала леді. — Вона нестабільна. Особливо щодо тебе. А ти замість думок про вибачення і кохання поводився як тварина.

   — А я, між іншим, радий, що після того, що вона зі мною робила, я взагалі живий.

   — А ти мовчи! — вибухнула леді. — Які ще провокації щодо чужої нареченої? Куди Грум дивиться? Чому ти досі живий?

   — Або довіряйте їй і сприймайте як є, — тихо, майже зломлено промовив Ал, — або вона зникне. Я її вже втратив один раз через неправильне рішення. Не хочу повторення.

   — До речі, про втрати, — промовив розумник, дивлячись прямо на Грума. — Проблема не в її коханні до тебе. Проблема — у твоєму ставленні. Наказувати, контролювати, «оберігати». Вона сприймає вас обох як катів — і це нормально. Вибач, я не намагаюся образити. Але ви пишаєтесь нею тільки тоді, коли вона чиста й невинна.

   Зробив паузу.

   — Радій, що в катівні вона тебе не відчувала, коли тому виродку відрізала його «добро». Інакше в неї був би повторний зрив. Сприймай як є. Вона — розумниця. Почуй мене, поки вона не зникла назавжди. Бо так… вона про це серйозно думає.

   — Зачекайте… — Ал різко підняв голову. — Тобто я один здивований, що вона комусь відрізала його «добро»?

   — Це було у свідомості, на жаль, не в реальності, — спокійно відповіла леді. — Хоча перед цим він її майже роздяг, прикував кайданами і неприпустимо торкався. Я чекала, що вона зламається. Але є цікавий факт.

   Вона перевела погляд на темних.

   — Вона ненавидить розумників. З чого б це, а? Не знаєте?

   — Тому що любить вона нас значно більше й вважає гуманнішими, ніж собі подібних, — здивував мене друг своєю відповіддю.

   — А ти, виявляється, розумніший за свого наставника.

   — Я все розумію. Але не хочу, щоб вона жила в цьому бруді.

   — Вона — розумниця. І вона вже в ньому живе, — твердо відповіла леді. — Усе, досить на цю тему. Що там за шпигун‑охоронець?

   — Пам’ятаєш, коли вона зробила підміну на Ховрата на два дні?

   — Так.

   — Ось і цю вона зможе підмінити. Щоб та тварюка передала інформацію про смерть потрібного некроманта й про те, що наша дівчинка це відчула і вже вирушила мститися. Попередь своїх красунь — хай будуть напоготові.

   Леді незадоволено подивилась на розумника. Той у відповідь легко торкнувся її губ поцілунком.

   — Коли Руна прийде до тями — забери свідомість моєї підлеглої. Я буду провідником, коли піймаємо розумницю. Лейф — спостерігач і виконавець. Карт — страхуєш нашу дівчинку. Вігго… а ти страхуєш мене.

   — А я, так розумію, піддослідний?

   — Так, ти в нас жертовне ягня, — леді поплескала хлопця по плечу й викликала блакитний туман. — Я до дівчат і спати. Чого й вам бажаю. Надобраніч.

   Моїр прослідкував, як зникає його кохана, й повернувся до Ала.

   — Слухай уважно. Твоя задача — поводитися так, як до того, як ти закохався. У вчорашній битві тобі знесли мій захист, тож ти тепер «потребуєш відпочинку». Розмовляй, фліртуй з дівчатами, розповідай, що між тобою і розумницею щось є. Говори що завгодно — я впевнений, честь Руни від цього не постраждає.

   Зробив паузу, щось зважуючи.

   — У нас мало часу. Якщо вона перейде до вогневиків — буде гірше. У них уже є інформація про її близькі стосунки з некромантом. Але я впевнений — і про вашого друга вони теж знають.

   Розумник збирався йти.

   — Я теж звалюю. Треба встигнути відпочити. І бути поруч із розумницею. Хоча мій дім уже повністю заповнений її охоронцями — скоро мене виженуть.

   — Карт, зажди. Серйозно… як вона сприйняла мої думки?

   Ал із цікавістю спостерігав, як розумник простяг руку Лейфу. Той прийняв її, переглянув якийсь спогад і посміхнувся.

   — Шанс в мене є.

   — Є. Тільки не зволікай, — відповів Карт і зник у золотому тумані.

   — Все, я теж у душ і спати. Якби не ваше вливання в мене, я б уже трупом лежав, — промовив Ал. — Надобраніч.

   Він вийшов із кімнати.

***

   Охоронець попередив, що Карт майже на території. Я швидко відчепилася від некроманта й зайшла у свідомість. Мене одразу попередили, що розумник сів поруч зі мною на ліжко й торкнувся моєї скроні.

   — Ти ж маєш відпочивати. Чого сидиш у власній свідомості?

   — Можеш перевірити — я вже майже оновилась. А тут просто пастки підлатую. Ти ж не тільки за цим прийшов? — простягнула йому подаруночок із копією свідомості.

   — Не зовсім. Насправді я прийшов подивитися, як ти відновлюєшся. Бачу, що все гаразд — досить швидко. Слухай… дай ти йому другий шанс.

   Я подивилась на розумника з легкою посмішкою.

   — Я б із радістю. Але ж ти бачиш мою реакцію на нього. Я ніяк не можу це виправити. Саме цей спогад мене ламає, а видалити його я не можу. Ходімо, покажу тобі, що зробили мої помічники.

   Провела його до оранжереї. Він здивовано оглянувся.

   — Вони самі це зробили після зриву. Усі спогади про нього зібрані тут. А ось спогаду про той випадок тут немає — він здатен заражати моїм болем інші спогади.

   — Знищ один спогад. Не чіпляйся за нього. Ніхто не нагадає тобі про той жах.

   — Як я можу його видалити? Я досі пам’ятаю власне зґвалтування. Я все зберігаю.

   — Ти в мені знищила дуже багато, а в собі не можеш стерти один спогад.

   — Придивись уважніше. Я в тобі їх не знищувала — лише притерла. Щоб ти пам’ятав, що щось було, але воно більше не керує тобою.

   — То зроби так само і з собою. Це не надто велика ціна за майбутнє.

   Я ще раз глянула на оранжерею й повернулася до розумника з підозрою.

   — Щось ти надто добрий до нього. З чого б це? Намагаєшся мене якнайшвидше випхати? — пожартувала я, зачиняючи двері перед його носом і натякаючи, що час іти.