20.3

   — Тобто тепер у мене ключі, і я вільний від стосунків? — я мовчки кивнула. — Ти ж теж тепер знову вільна?

   І притис мене ще міцніше.

   — Пане Франг, ви впевнені, що хочете жити більше, ніж її? — пролунало запитання лорда Тенліда на тлі неймовірного, мовчазного гарчання.

   — Я все обдумав і точно хочу жити, — обхопив мене обома руками за стегна й різко зсадив із себе.

   — Ну і трус. А міг би перед смертю хоч розважитися.

   — Це твоя помста мені чужими руками? А як же справа?

   — А мені Моїр пообіцяв після твоєї смерті ще одного некроманта.

   — Вибачте, а він тобі не обіцяв іншого провідника? — леді нарешті повністю прийшла до тями й навіть підвелася на ноги.

   — На жаль, ми не все продумали. Передай усім привіт від Хел.

   — А ти нічого не хочеш передати? — він теж підвівся й простяг мені руку, вхопилася за неї.

   — Після завершення війни поспілкуємося. І не надто там користуйся свободою від істинного кохання, інакше приб’ю. Я разом із примарою підсилила в тебе шпигуна-охоронця, тож знатиму кожен твій крок. І не соромся розповідати про мене як про найкращу подругу — нам треба якомога швидше її спіймати. Бо я не хочу знати про тебе все. Деякі секрети мають залишатися. Тобі пояснять, як себе поводити.

   Він знову обійняв мене.

   — Ти впевнена, що не хочеш знати про мене все?

   Я посміхнулася.

   — І я не хочу віддавати тебе йому.

   — Це не тобі вирішувати, — відповіла я сумно.

   — Так скажи кому? — прохрипів Грум.

   Я застогнала від його голосу. Все ж таки не втримався… мені й так достатньо твоїх думок.

Заплющила очі — серце намагалося вискочити з грудей. Я вчепилася в плечі хлопця й ледве опанувала себе. Ал дивився перелякано.

   — Це що таке?

   — Я потім поясню, що це, — відповів за мене розумник, підійшов ближче й обережно торкнувся моєї спини, намагаючись заспокоїти.

   — Леді Пейр, виводьте пана Франга. Карт, теж виходь і витягуй мене. Як завжди — виклалась на повну. Дорогу назад не знайду.

   Розумник поцілував руку леді. Вона мило йому посміхнулася й пішла до темного, а я вже ледь трималася на ногах — притулилася до нього й почала провалюватися.

   — Зараз вкладу спати нашу розумницю і приєднаюся до вас. Дочекайтесь, будь ласка.

   — Не затримуйся, — знову не втримався від коментаря.

   — А ти рота прикрий. Я ж просив помовчати. Чого намагаєшся досягти — щоб вона зникла для всіх?

   Я відчула, що поруч більше немає некроманта, і стало так сумно.

   — Ти молодець. Я у захваті від тебе, — леді торкнулася мого лоба прохолодною рукою. — Кого кохаєш?

   — Лейфа… — ледве вимовила я й відчула політ у безодню.

   — Забирай її, інакше не витягнеш, — це було останнє, що я почула від леді.

   Під собою відчула м’яку перину й те, як мене обережно на неї вкладають.

   — Мені треба переодягтись… — тихо прошепотіла я.

   — Вибач, твоя помічниця вже спить, а я не допоможу. Я так зрозумів, коли ми впіймаємо ту стерву, твій шпигун-охоронець зробить підміну на неї?

   — Вона передасть кому потрібно, що вбила потрібного некроманта, а я відчула його смерть і майже її спіймала. Тож дуже скоро прибуду її вбивати. Якщо ваші прорахунки вірні — вони прийдуть мене викрадати.

   — Я передам це їм. Ти просто неймовірна. Обожнюю тебе. А тепер відпочивай, а мені ще декому треба мозок вправити.

   — На добраніч.

   Він обережно торкнувся мого обличчя й зник.

А я тієї ж миті відкрила очі — сили з’явилися нізвідки. Трохи полежала так і хитро посміхнулася. Заплющила очі — і вже була в кімнаті свідомості.

   Скоріш за все, Ала не виженуть. Йому ще мають пояснити, як тепер поводитися.

   — Хороші мої, заводьте мене у свідомість темного тільки через шпигуна.

   Золоте світло вдарило по очах, а потім настала темрява. Сприйняття світу стало дивним і нечітким… але до цього можна звикнути.

***

   — Ти зовсім розум утратив від самотності? — леді дивиться неймовірно розлючено. — Вона знайшла рішення проблеми, а ти починаєш виводити її з рівноваги.

   — Ти взагалі ідіот? — з’являється Моїр. — Це що за думка така була?

   Ал кинув погляд на Грума. Той сидів за столом, схопившись за голову.

   — Я не спеціально… Вона тепер мене ненавидить.

   — Ну чого ж ненавидить, — розумник ледь стримує усмішку. — Вона ж тобі відповіла: «Обов’язково, мій хороший, тільки пізніше».

   От же ж гад… ще й перекривляє мене.

   — Так, стоп. Що це за думки були? — леді насупилася. — Я в той момент майже відключилася і нічого не чула.

   — А я взагалі не зрозумів, до чого вона це сказала, — втрутився Тенлід.

   Він теж був у кімнаті й дивився на Грума з неприхованим співчуттям. Ал, до речі, теж.

   — Увімкни кристал. Хочу передивитися, — леді сіла перед дзеркалом.

   — Не треба, будь ласка… — тихо попросив Грум.

   Ал сів поруч із леді.

   — Я теж хочу подивитися. Після її дотиків я взагалі нічого не пам’ятаю.

   Усі мовчки вдивлялися у спогад. Ал спершу зблід, коли з’явилася сфера, а потім навіть зашарівся, коли побачив, як я залізла зверху.

   — Як я міг таке пропустити… Вона ж мене майже… — він замовк, отримавши від леді легкого потиличника.

   — Збоченці!

   Леді зупинила кристал на моменті, коли я повернулася до Моїра, а він відповів, що це не він.

   — Що ви почули?

   — Думку, що краще б з ним вона це зробила, — надто вже весело відповів розумник. — І якщо врахувати, що Вігго до розумниці байдужий, я до нестями закоханий у тебе, Франг від такої події взагалі втратив свідомість…

   Він зробив паузу й перевів погляд на Грума.

   — …то в нас залишається один дуже самотній некромант.

   Повільно повернула голову до темного. Той, у свою чергу, схрестив руки на грудях.