19.3

Прийшла до тями на колінах у Хел. Вона гладила мене по голові й співала якусь колискову. І від тієї пісеньки мені стало так спокійно, ніби світ на мить перестав бути небезпечним.

   — Ні… я ще не готова його бачити, — сказала я, підводячись.

   — Чого саме ти боїшся? Ти ж його кохаєш?

   — Кохаю. Але мені страшно знову відчути від нього розчарування і незадоволення. Це ж ненормальні стосунки, коли ти постійно підлаштовуєшся під когось, правда? Я ж сприймаю нормально, що вони — некроманти й кати. Це їхня робота, їхня життєва необхідність. А я маю стримувати себе, бо треба бути «хорошою дівчинкою».

  — Ну так це не нормально. Або тебе приймають такою, яка ти є, або не заважають жити.

   — От і я про це.

   Вечір скінчився. Уночі доповіли, що Моїр повернувся, але майже одразу знову зник.

   Зранку я побачила в бібліотеці всі необхідні для ритуалу книги. З Хел пошук ішов швидко — вона нічого не питала, але прекрасно розуміла: ми затіяли щось небезпечне.

   — А тобі потрібен ритуальний ніж?

   — Ні. Замість нього буде примара. До речі, він не хоче повертатися до темного — йому в мені подобається. Погодився лише після того, як я пообіцяла, що по завершенні справи поверну його назад. Так що Алу доведеться пережити це двічі.

   — Це має бути боляче… якщо вірити описам тих, хто пережив.

   — Болісно буде не лише тому, над ким проводитимуть ритуал, — тихо сказала я. — А й тому, хто стане провідником.

   Ми вже встигли вивчити всю інформацію й підготувати все необхідне, а розумник так і не повертався. Цікаво, якщо я зможу повернутися до Лейфа — ми теж зникнемо для навколишнього світу на якийсь час? Про це думати приємно, і такі думки навідують мене дедалі частіше. А от подивитися йому в очі я досі не готова.

   До того ж проведення ритуалу передбачає мою зустріч з Алом, і в стазисі він мені не підходить. До цього теж треба підготуватися.

   Нарешті я відчула, що Карт повернувся — неймовірно щасливий. Ми якраз із помічницею влаштувалися в саду з чаєм. Спочатку він приховав емоції й лише після цього підійшов до нас.

   — Ну привіт. Я вже подумала, що ти цей маєток мені подарував. Щось ти довго.

   Дивиться з посмішкою, не відводячи очей.

   — Нам треба з тобою поговорити наодинці.

   Хел підвелася, збираючись піти.

   — Якщо це щодо того, що я позбавлена перспективи стати твоєю дружиною, то я зовсім не засмучена. А про все інше можемо поговорити й у твоєму кабінеті. Навіщо виганяти мою помічницю?

    Він зітхнув.

   — Вибач, Хеллєно. Ти залишайся. А ми й справді поспілкуємося в кабінеті.

   Я підвелася й підійшла до нього, простягла руку. Він прийняв її, уважно спостерігаючи за кожним моїм рухом.

   — Зараз зачекай. Самостійно було лячно.

   Заплющила очі, швидко прорахувала шлях до дверей маєтку — і ми вже стояли там.

   — Ти вже навчилася. Молодець, — усміхнувся він. — Тільки роби це трохи м’якше, інакше випадково лоба розіб’єш.

   — У мене виходить прораховувати, але легше це робити через іншого мага.

   — До речі, спробуй через мене.

   Я вже завершила розрахунок, розплющила очі й коротко наказала:

   — Твій кабінет. Негайно.

   Ми опинилися в нього в кабінеті. Він трохи похитнувся, але втримався на ногах.

    — Це неприємно. Сідай, є розмова.

   Я вмостилася в кріслі навпроти нього.

   — Ну що, бачив нашу зустріч із леді?

   — Ти знала, що так буде?

   — Я ж пояснила: ти не можеш зробити перший крок, бо вона сама просила все видалити.

   — Ти підмінила спогад.

   — Але ж усе одно це був ти.

   — І в мені ти багато чого підмінила, — він насупився. — Не можу зрозуміти, що саме, але я це відчуваю.

   Відкинулася в кріслі й схрестила руки на грудях.

   — Я не можу зрозуміти, ти чимось незадоволений? Хочеш повернути все, як було? Твої пріоритети були — їсти себе поїдом за власні помилки. Ти забував про дружбу, про кохання, про тих, хто за тебе хвилювався. Ти просто з’їдав себе живцем — і заражав цим усіх навколо. Ти справді хочеш повернути це?

   Мовчав, прикривши очі.

   — Ні… я не хочу, як раніше. Але тепер ти маєш наді мною владу.

   — Подивися на своїх охоронців. Вони мене не впустять просто так. У мене був разовий допуск. Краще скажи: наскільки це приємно — отримати другий шанс?

   Посміхнувся, підвівся й простяг мені руку. Я прийняла її. Він потягнув мене до себе й міцно обійняв.

   — Пробач за все. Тепер я твій боржник. Якщо потрібна допомога — звертайся в будь-який час.

   — Дякую, — я легко поплескала його по плечу. — І допомога, мабуть, знадобиться. Я намагалася передивитися спогад зі своїм зривом.

   Він одразу відсторонився, напружено зазирнув мені в очі, тримаючи за плечі.

   — Зриву не сталося. Але все завершилося істерикою. З урахуванням нових реалій — неприйнятно, щоб я далі жила в твоєму маєтку, якщо найближчим часом не вилікуюся остаточно. Мені знадобиться будинок на березі моря. Якомога далі від усіх. З Хел я поговорю пізніше — захоче вона піти зі мною чи ні. А якщо ні… ти подбаєш про неї?

   Глибоко вдихнув і знову обійняв мене.

   — Я тебе почув. Давай домовимося так: зараз вирішуємо питання з цією стервою, потім — твоя зустріч із друзями і Лейфом, як ми й планували. І тільки після цього — знищення свідомостей. Добре?

   — Добре. Але краще більше до мене не торкайся, інакше леді вб’є нас обох.

   — Не вб’є. Вона сама готова тебе від щастя задушити.

   — Це в неї таке прикриття, — усміхнулася я у відповідь.

   Нарешті відпустив.

   — Сьогодні вночі проведемо ритуал. Учасники групи: я, ти, Франг, Тенлід, Грум і провідник — Міала. Я страхую тебе й буду присутній у свідомості леді. Вона затягне до себе Франга, Тенлід її підстрахує, а Грум підтримуватиме Франга. У них буде кристал, з’єднаний зі свідомістю Міали й приєднаний до дзеркала — щоб вони бачили нас і розуміли, що відбувається. Оскільки все відбуватиметься в її свідомості, твого викиду енергії там не відчують. А ми будемо в тренувальному залі.