18.3

   — Добре, вмовила. Що мені для цього треба зробити?

   — А давайте швиденько поїмо, бо, можливо, спілкування затягнеться.

   Вона навіть не намагалася сперечатися. Та леді, яку я бачила у спогадах Моїра і на балу, — зовсім інша. Там — жінка з тонкими, ніжними руками, вередлива і беззахисна. А тут — холодна й розсудлива, яка, здається, і виделкою спроможна вбити.

   Швидко пообідали, відклали серветки. Я сіла на стілець ближче до неї, вона розвернулась до мене. Скинула на стіл охоронця, вона ще зверху накинула захисний купол і прийняла моє запрошення.

   Сидимо у кімнаті на моєму ліжку. Вона уважно оглянулась.

   — Для мене тут небезпечно?

   — Взагалі-то ні. Але якщо задумаєте спричинити мені шкоду, тоді мешканці моєї свідомості можуть розсердитися.

   — Добре. Так що такого тобі відомо, чого не знаю я?

   — Тільки не кажіть мені, що не кохаєте Карта.

   Миттєве роздратування всередині леді — на таке неповажливе звернення до її коханого. Замість того щоб злякатися за своє життя, дивлюсь на неї і посміхаюсь.

   — Я вас бачу і відчуваю. — миттєво все зникло, і прийшов неймовірний душевний спокій. — І така реакція вам ні про що не говорить?

   — Він розумник, і він би якось відреагував на все це. Тим паче, якщо ми істинні, то чого від нього ніякої реакції?

   — А якщо він не може? — дивиться з питанням, а я їй до рук кладу павутиння зі спогадом, де вона просить знищити в неї спогади про їхню близькість. Але трохи скорегувала: щоб під час інтиму вона його по імені називала, а не Лейфом. Розумник, можливо, і помітив би підміну, а ось їй — можна і так.

   Після перегляду дивиться на мене з невірою. Я тільки очі прикрила, мовляв — я тут ні до чого.

   — Він і справді нічого не може побачити через клятву? — киваю головою.

   — А як же той ваш поцілунок на балу? — і в очах знову спалах ненависті.

   Я тільки посміхнулась, і вона вже теж трохи розслабилась, розуміючи свою реакцію.

   — Я досі не розумію, чия ти наречена з такими відносинами?

   — А то була провокація від вашого розумника. І, до речі, ви не мали цього бачити.

   Простягла їй спогад про бал. Подивилась спогад, зітхнула з полегшенням.

   — А ще щось є? Я ж нічого з минулого не пам’ятаю.

   — Я вважаю, він вам сам усе інше нагадає. Мені не подобається передивлятися чиюсь близькість, я старанно цього уникаю.

   — І у вас з ним нічого не було?

   — Усе, що було, — це провокації. Але на його захист можу пояснити: це він у вас видалив усі спогади, а у себе все це залишив. І, повірте, це дуже ламає зсередини. Йому не так багато залишилося до втрати розуму. І я для нього — як перспективний варіант порятунку.

   — І що це за варіант?

   — Знищення спогадів у наших істинних про нас і життя разом. Оскільки ви частково зачищені, він тоді просто не знав, що ви його єдина, трохи заплутався. З вами могла б попрацювати і я, а себе зі свідомості Лейфа видалити я би змогла, якби, звичайно, хотіла.

   — І це був єдиний варіант?

   — Він так вважав. Але коли я відчула ваші почуття, я знайшла інше спасіння для нього.

   — Які почуття?

   Знайшла спогад у катівні, коли вони разом мене до тями приводили. Передивилась уже з посмішкою і, здається, розумію, що вона збирається робити далі з цією інформацією.

   — А Лейф для тебе теж істинний?

   — Так. І якби не мої помічники, — вказала рукою на павучка, який забирав павутиння, — теж розум почала б втрачати.

   — І як довго ще ти збираєшся його уникати?

   — Я старанно себе готую до зустрічі з ним. Розумієте, я не стільки боюсь, що зірвусь від своїх емоцій, скільки боюсь, що побачу в ньому розчарування або ненависть до себе.

   — А якщо все це побачиш у ньому? Хоча я сильно сумніваюсь у цьому.

   — Ураховуючи, що лорд Моїр як варіант для мене відпадає, — посміхнулась їй, впевнена, що вона найближчим часом вирішить цю проблему, — скоріше за все, видалю себе зі свідомості усіх, хто мене пам’ятає, і зможу працювати на вас інкогніто. Ви дуже вчасно з’явилися для мене зі своєю пропозицією.

   — Так, у мене є дівчата, про яких ніхто нічого не знає, окрім мене. А як же ти? Розум не втратиш?

   — Я і у своїй свідомості зачистку зроблю. Мої помічники проти цього, але витримати розчарування не зможуть.

   — Коли тебе не хочеться вбити, з тобою навіть приємно спілкуватися.

   — Сприймаю це як комплімент.

   — Мені вже час. Справи не чекають.

   Повернулись у реальність, і леді вже збиралась зникнути у тумані.

   — Зачекайте, будь ласка.

   Прикрила очі і звернулась до помічників, щоб вони зробили маленьку сферу зі спогадом про нашу з леді зустріч. Відкрила очі — на долоні вже сидить павучок з маленькою намистиною з магії розуму.

   — Передасте це йому, коли вирішите, що час і місце.

   Взяла до рук і роздивляється.

   — Що це?

   — Наша з вами зустріч.

   Посміхнулась і приховала в мішечку.

   — Яким чином ти потрапиш до його маєтка?

   Продемонструвала їй намистину, і вона дуже швидко знайшла у своєму розкладі ще декілька хвилин, щоб затриматись. Я тільки посміхнулась і торкнулась намистини. Золотий туман миттєво з’явився, ніби чекав десь поблизу. Моїр вийшов до мене і вдивляється в очі, ніби намагається хоч щось побачити. Стою з хитрою посмішкою.

   — Привіт, — промовила леді, стоячи у нього за спиною.

   Сіпнувся і здивовано продовжує дивитися на мене. Я знизала плечима і пішла до столу налити собі води.

   — Довго будеш милуватися своєю розумницею?

   Розвернувся до неї, а спектр емоцій шалений. Не може зрозуміти, скаржилась я на нього чи ні, і взагалі цікаво, про що ми спілкувались.

   — Вибач, будь ласка, привіт. Я був упевнений, що ти вже відправилась по справах, — ледве промовляє бідненький, горло зовсім пересохло.