18.2

   Склала руки на грудях і чекаю відповіді.

   — На цей раз зірвався Грум. Це добре, що ти все ж таки не бачила його обличчя. Таке важко потім розвидніти.

   — Як він? — Серце не на місці і якось в очах темно.

   — Заспокойся, ти диви, рознервувалась як. Все з ним в порядку, вже опанував себе. А учора він нікого, окрім померлих, не вбив. Його підстрахував вогневик — молодий хлопець, він ще друг твого некроманта.

   — Івар, мабуть. Я в ньому й не сумнівалась.

   — Він отримав похвалу від леді Пейр — за сміливість і непохитність у своїй справі. Замість того, щоб бігти і шукати допомоги, він через намистину звернувся до пана Франга, а сам постійно перебував поруч із неконтрольованим некромантом. Коли я там опинився, лорд Тенлід і леді Пейр навіть не втручались, а мені довелось — оскільки мене визнали винним у цій справі.

   — А тебе він не намагався вбити? — підперла підборіддя рукою і слухаю з цікавістю.

   — Скоріше за все, якби я залишився з тобою або просто не з’явився йому на очі, тоді довелось би його силою заспокоювати. А так він мене помітив, декілька разів кинув смерть у мене — я її перенаправив у померлих, і він опанував себе.

   — А ти казав йому, що ти вчора робив зі мною?

   — Нічого такого я не робив.

   — Тобі нагадати? — Знову роздратування всередині мене здіймається.

   — Вибач ще раз. Я навіть не уявляю, що він зі мною зробить, якщо дізнається, як я дозволив собі до тебе торкатися. Розмови — це одне, і за це можна відповісти, а ось дії — це вже майже смерть.

   — Ти цікавий: сам провокуєш, сам майже впевнений, що ми разом залишимось, і при цьому ти мене оберігаєш для нього.

   — До того часу, поки ми не видалили себе з їхніх свідомостей, ти — його. І якби мені не хотілось провокацій, за своє він буде вбивати. І, повір мені, вб’є.

   — А ти за своє вб’єш? — і дивлюсь у самісіньку душу.

   — Я за своє знищу.

   — Ось тепер я точно впевнена, що все роблю правильно.

   — А зі мною не хочеш розділити свої плани?

   — Ні! Ти вже спаскудив усе, що міг. Дай мені виправити.

   — Я не вірю, що в тебе вийде.

   — У нас завжди залишається запасний план. — Посміхнулась йому і продовжила їсти.

   Посиділи ще трохи. Після ми з Хел пішли продовжувати навчання до обіду, а далі — подивимось, як піде. Перед обідом до бібліотеки зайшов Карт. Запропонував мені піти з ним, а помічниці наказав дочекатися його — він повернеться за нею, і вони сьогодні вдвох обідають. Вона побажала мені удачі, і ми зникли в золотому тумані.

   Розумник притримував мене за талію, але якось відсторонено. Поглянула на нього — а він ледве стримується.

   — Не нервуй ти так. Я ж не скаржитись на тебе іду. Якщо все вдасться, ти мені ще зобов’язаний будеш.

   — Що ж ти там задумала?

   — Врятувати тебе. Ти ж саме для цього мене притримуєш поруч із собою?

   — Я бачив цей порятунок трохи інакше.

   — Ти занадто примітивно мислиш. Розширюй свої горизонти.

   — Я не можу тебе прорахувати.

   Потяглась до його вуха. Він нахилився ближче до мене, і я прошепотіла:

   — Повір мені — тобі сподобається.

   — Скільки я спілкувався з твоїми некромантами і друзями… І усі вони жалкують тільки про те, що не довірились тобі. Я віддаю в твої руки своє майбутнє. Обіцяю не заважати і не схиляти тебе до відносин.

   Обережно торкнувся губами моєї скроні і відпустив. Мить — і я одна стою посеред імперської бібліотеки. Покрутилася, чую якийсь шум, що відбувається в одному із читальних залів. Пішла на звук. Взагалі-то, коли мій час на відвідування бібліотеки, тут ніколи нікого не було.

   Здалеку помітила накритий невеликий стіл, навколо метушаться дівчата-офіціантки — занадто ідеальні й думки цікаві. Підійшла ближче, зупинились і схилили голови.

   — Добрий день. Я, звичайно, можу ігнорувати весь цей фарс, але половину з вас я чую дуже гучно, і мені це не приємно. І, до речі, — повернулася до дуже милої дівчинки, на вигляд їй років шістнадцять, — невже ти серйозно вважаєш, що катування вирішать усі питання цього світу? Не боїшся сама опинитися на катівні, коли і на тебе донесуть?

   Мовчать, тільки краєм ока дивляться одна на одну. Скинули руки вгору, мить — і кожній на шию затягую золоту нитку. Ланцюг поки не бачу сенсу, але нитка теж непогано.

   — Я не хочу грати в ці ігри. І перевіряти мене не треба. Кажу ж — занадто гучно думаєте.

   Тиша, і думки потроху зникають. Натягла нитку сильніше і до кожної випустила по павучку.

   — Молодці, опанували себе. Зараз взагалі немає жодної думки. А як нападати будете?

Павучки вже добігали до їхніх скронь і чекали моєї команди.

   — Чого чекаєш? — почула голос з-за спини.

   — О, добрий день, леді Пейр. Який цікавий у вас прийом. Будете вбивати?

   — Не думаю, просто цікаво, наскільки ти можеш вистояти.

   І з-за спини леді вилітає ще одна красуня, без єдиної думки, відчула тільки вітерець.

   — Захищати! — все, що можу, лише наказати; не встигла накинути і на цю аркану.

   Усі, хто був під впливом, миттєво кинулись на мій захист.

   — Тільки цей, не вбийте.

   Зробила крок від усієї цієї вакханалії і призвала примару, яка перетворилася на чорні крила за спиною і прикрила мене. Дивлюсь на леді, а вона — на мене.

   — Ти вважаєш спроможною мені вистояти?

   — Навіть і не збиралася, але цікаво.

   — Про що розмова?

   — Ваше особисте.

   Завмерла, задумливо спостерігає за бійкою.

   — Досить.

   Три дівчини з п’яти вже скинули мій контроль. Дві останні залишились у меншості.

   — Зніми з них свій вплив.

   — Ви вільні. — Зупинились і схилили голови перед леді, а вона не задоволена. — В їхнє виправдання скажу, що скористалась їхньою самовпевненістю. З розумниками так не можна — вони полюбляють марнославство. Лорд Моїр захист ставить?