18.1

   Десь уночі шпигун доклав, що Карт повернувся знесилений і неймовірно втомлений, з запахом смерті. Точно був на війні, а значить, залишиться відпочивати. Подякувала своєму павучку і вмостилась далі спати.

   З ранку, коли зайшла помічниця мене будити, я вже сиділа за столиком і доводила свій образ до досконалості. Вона здивувалась дуже сильно, але помітила, що я вдягла сукню з достатньо відкритим декольте, і синці на шиї теж не оминули її уваги. Перелякалась, підбігла, роздивляючись мою шию.

   — Ти що? Це треба приховати і негайно знищити. Це він тобі зробив?

   — Хто ж ще. І приховувати я нічого не буду. Мені шпигуни вже доклали, що він ще спить, так що я іду до нього зараз.

   — Можливо, не треба його провокувати з ранку, ще вирішить, що ти прийшла, бо з вечора сподобалось?

   — Хай перевірить мій емоційний стан, наскільки мені все це сподобалось. Відношення як до дівки, яку можна лапати, цілувати і навіть намагатися... — загарчала — Він навіть не пропонує одруження, а тільки інтим.

   — Заспокойся. Коли я тебе побачила, я була впевнена, що ти спокійна. Зараз бачу, що ледве стримуєшся.

   — Добре, залишайся у кімнаті, я пішла до нього.

   Дівчина поглянула перелякано.

   — Не переживай, вбивати не буду.

   І я вийшла з кімнати, приховуючи свою роздратованість під маскою неймовірного спокою. Без стуку зайшла до його кімнати, сіла на стілець перед ним, схрестила руки на грудях і чекаю, поки прокинеться.

   Не довелося довго чекати — нікому не подобається спати під наглядом. Він відкрив очі і дивиться на мене, занепокоєний. Сів на ліжко і вдивляється в мене. Відчуваю, що дуже хоче пожартувати, але помітив нічні свої розваги на моїй шиї, і якось усі жарти відпали.

   А я навіть не зніяковіла від того, що він виявляється спить оголений, тільки ковдра прикриває частину тіла, від якої я мала би зашарітися. Щоб учора могло статися, якби у мене була така звичка.

   Дивимось один на одного, він опустив погляд, прикрив обличчя руками. Соромно — ось і живи тепер з цим.

   — Це добре, коли за свої дії ти починаєш відчувати сором. Це перший крок до одужання.

   — Вибач мене, будь ласка.

   — За що саме ти вибачаєшся? За те, що тепер я — «не зовсім пристойна» жінка і саме так мене всі сприйматимуть? Чи за те, що замість зробити пропозицію ти вирішив просто взяти мене силою? Довести, що я тобі належу. Виходить, за твоєю логікою, я належу і тому виродку, якому це вдалося. Він, до речі, теж не дочекався моєї згоди.

   — Досить уже, будь ласка. Я ж вибачився. Ну, зірвався трохи, нічого ж не було.

   — А що б ти робив, якби було? Зранку викинув з маєтку, як використану річ?

   — Не кажи так. Ти мені подобаєшся, і я готовий на тобі одружитися.

   — А я готова? Ти не мене лікуєш, ти для себе вибрав варіант виживання. Що з цим будемо робити? — вказала на шию. — Залишимо, хай усі бачать, який у мене статус у цьому маєтку.

   — Я домовився про зустріч для тебе з леді Пейр по обіді, а це ми знищимо. Ти ж життя, ти можеш.

   — Ось так я і відправлюсь на зустріч. Може, хоч вона тебе вб’є за таку поведінку, якщо мені не вистачає сміливості захистити свою честь.

   — Ні, будь ласка. — Хотів піднятися і підійти ближче, але згадав, що це не найкраща ідея зараз. Мені ще цього не вистачало для повного щастя — роздивитися орган, яким мене ініціюють у використані дівки.

   — Зустрінемось на сніданку. Я дуже в тобі розчарувалась. Ти мене просто використовуєш, а не намагаєшся вилікувати. І звідки ці ревнощі, яке право ти на мене маєш? Я навіть живу у тебе за свій рахунок.

   Піднялась і збиралась вийти з кімнати — він опинився за спиною. Хотіла розвернутися, але він зупинив мене.

  — Не треба, стій так. — Пригадала, що, скоріше за все, він не задумувався про ковдру, яку втратив, коли мене наздоганяв, і завмерла. — Прибери це, ніхто не має бачити таке приниження. Мені соромно за свою поведінку, дуже сильно. Я розумію, що після такого навряд чи ти мене захочеш цілувати і бути зі мною добровільно, але ти не маєш себе принижувати через мою дурницю.

   Уткнувся носом у моє плече з іншого боку, скоріше за все, щоб не бачити наслідків своєї нестримності. І обережно притримує руками за талію.

   — Хочеш, дам зілля — воно вмить прибере цей синець, якщо не хочеш використовувати свою магію.

   — Відпусти мене. Я вже все виправила, але у свідомості про це залишу спогад, щоб нагадувати собі про твоє ставлення до мене. Ні поваги, ні кохання — нічого, окрім ревнощів і бажання просто мати.

   Поглянув на шию, а на місці синця сидить золотий павучок і обережно прибирає все зайве. Крок від мене. Виходячи з кімнати, навіть не поглянула на нього — ще не вистачало зіпсувати мій бойовий настрій виглядом оголеного чоловіка. Щось мені після тих книжок є бажання подивитися на натуру. Треба якнайшвидше повертатися до Лейфа. Зовсім уже розум втрачаю.

   У кімнаті чекала занепокоєна помічниця. Побачила мене — і миттєво заспокоїлась, роздивилась чисту й світлу шию без будь‑яких неприйнятних слідів.

   — Що він там, живий?

   — Картає себе і, виявляється, спить оголений.

   Вона прикрила рот рукою — перелякана і червона.

   — Сподіваюсь, ви не намагалися помиритися відомим способом закоханих?

   Посміхнулась їй у відповідь.

   — Можеш потроху збирати речі. Скоріше за все, скоро ми відправимось додому.

   Повернулась на вихід і навіть уже відкрила двері.

   — Невже там усе настільки погано, що ти від побаченого розчарувалась?

   Завмерла і дивлюсь на дівчину, а вона бліда і дивиться вище моєї голови. Розвернулась до дверей — а там Моїр, роздратований, із заплющеними очима, намагається опанувати себе і заспокоїтись.

   — Якось незручненько вийшло. Чого ти у мене під дверима?

   Відкрив підсвічені очі і дивиться на мою помічницю, а вона не знає, куди себе подіти.