17.3

   — Так, — додав Карт. — Вона вже контролює процес оновлення. Кілька разів експериментувала на мені.

   Грум і леді кинули на розумника невдоволені погляди, але промовчали.

   — Вона може зробити таке для всіх? — леді швидко взяла себе в руки й повернулася до справи.

   — Наскільки я зрозумів, у неї потрібно влити свою магію. Тоді вона здатна на таке, — відповів Карт, гублячись в очах своєї коханої.

   — Я не вливав у неї свою магію, — здивовано озвався Хал. — А вона якимось чином створила намистину й для мене.

   — А ти з нею тренувався? — тихо спитав Ал.

   — Так. Але обережно.

   — Якщо вона пропустила хоча б кілька твоїх атак, то вже змогла прийняти твою магію.

   — А вона б від цього не померла?

   — Ти надто слабкий, щоб вона від тебе померла, — усміхнувся Ал.

   Хал розлютився.

   — От лорд Грум її якось убив.

   Після цих слів усі здивовано подивилися на Грума. Той у відповідь кинув на хлопця важкий, невдоволений погляд.

   — І після смерті вона погодилася на заручини? Точно пришелепкувата. Але мені подобається, — леді усміхнулася. — Треба з нею поговорити про вступ до мого особистого загону.

   — Ні!!! — в один голос вигукнули Моїр і Грум.

   — Неймовірна реакція. Про жіночі гареми чула, а от чоловічий бачу вперше, — вона глянула на розумника з посмішкою. — Якщо хочеш допомогти — за пів години вирушаємо. Усім зайняти свої місця.

   Після наказу вийшла з кімнати.

   А я тієї ж миті вилетіла зі спогаду.

***

   Виявилося, я за ними дуже скучила. І дивитися на Лейфа було зовсім не боляче. Навпаки.

   Треба спробувати дотягнутися до нього через свідомість. Але як це зробити так, щоб бути впевненою і не зірватися? І щоб Моїр цього не проконтролював.

   Я лежала на ліжку у свідомості й раптом зрозуміла, що хочу в оранжерею. Підвелася й пішла в зимовий ліс. Без жодних підказок знайшла потрібне місце, зайшла всередину й почала збиратися з силами.

   Торкнулася першої рослини — і провалилася у спогад нашого першого знайомства. Тоді я ще зовсім нічого до нього не відчувала. А зараз уперше звернула увагу, який він гарний. І який неймовірний.

   Торкнулася наступної рослини. Потім ще однієї. І так далі.

   Я відчувала не лише сум — було збудження, закоханість, ніжність, тривога, бажання.

   Я не хотіла йти з цієї оранжереї. Але помічники наполегливо давали зрозуміти, що час повертатися до реальності.

   Зранку я була втомлена, але неймовірно щаслива. Моїр помітив мою розгубленість, та зробив вигляд, що все гаразд. Я й не намагалася приховувати від нього свої емоції.

   Минуло кілька діб, перш ніж я наважилася дотягнутися до свого некроманта. Тим паче Карт так і не повернувся. Можливо, цього разу вийде непомітно схитрувати.

   Я заплющила очі й розслабилася. Потягнулася до коханого, але свідомо «осліпила» себе, щоб не нервувати. Навколо — лише темрява. Я не могла зрозуміти, виходить у мене чи ні. Він був дуже далеко.

   Але я відчула приємне тепло. Таке, до якого хочеться торкнутися.

   — Руна, це ти? — почувся тихий голос попереду. Рідний.

   — Так. Це я.

   — Чому я тебе не бачу? Тут лише темрява, — і обережний дотик до моєї руки, яку я простягнула на звук його голосу.

   — Я закрилася від тебе.

   — Але водночас тягнешся?

   — Так. Я не дуже розумна.

   Відчуваю, як він обережно торкається моєї руки і піднімається вище — до шиї і до обличчя. Я навіть тихенько застогнала від його дотиків. Розумію, що ледве стримується, щоб не поцілувати і не обійняти з силою. А як же мені хочеться, щоб він свої бажання відтворив і найголовніше — ні краплі ненависті, тільки неймовірний сум.

   — Я бачу тебе тільки тоді, коли торкаюся. Ти підсвічена золотим світлом.

   — А я тебе не бачу, але відчуваю.

   — Чого ти боїшся? Мене?

   — Я боюся побачити в твоїх очах розчарування і ненависть. Вибач.

   — Ти можеш все це побачити в моїх очах.

   Я завмерла від його слів. Крок до мене ближче, і він майже торкається своїми губами моїх.

   — Але тільки до себе самого. Я ненавиджу себе, що відпустив і не довірився, розчарований, що не дослухався тебе і зрадив твою довіру. Будь ласка, повернись, я зроблю все, щоб довести тобі своє кохання. Прошу тебе, я розум втрачаю без тебе. Відкрий очі, подивись на мене.

   А я навпаки прикрила їх і намагаюся відчути, чого хочу. Той факт, що кохаю тільки його і нікого більше, заповнює мене. Починаю відкривати очі, бачу його ноги в чорних брюках і черевиках, білу сорочку з закатаними рукавами, помітила чорного павучка на руці. Торкнулася його грудей і повільно тягнусь до шиї, піднімаючи свій погляд. Зупинилася на його губах і думка про поцілунок мене не залишає.

   Але в якийсь момент відчула прохолодну долоню на своїх очах і дуже сильні обійми на талії. Хтось з силою притиснув мене до себе з-за спини і смикнув від темного на кілька кроків.

   — Ми так не домовлялися, хороші мої, — прогарчав мені майже на вухо розумник.

   — Віддай мені її! — почула теж гарчання темного і помітила через руку, яка на моїх очах, чорні пальці з довгими чорними кігтями, які майже схопили мене за руку.

   Але темрява охопила нас, і з неймовірною швидкістю я впала на ліжко і опинилася притиснута чоловіком, який дихає мені у шию дуже гарячим подихом і навіть потроху цілує.

   Емоційно неконтрольований і здається збуджений. Невпевнені поцілунки перетворюються на щось дуже палке і настирливе. Руки вже намагаються задерти сорочку і ще мить — і почнуть її просто роздерати на мені. Це треба якось зупинити, але я не можу зрозуміти як. І тільки коли чоловік дістався нижньої частини спідньої білизни і почав її стягувати, і я відчула його збудженість вже фізично.

   — Це що, ревнощі? Зупинись негайно! — наказала розумнику, а сама вкладаю в його розум, ніби він намагається зґвалтувати леді Пейр.