16.4

   Майже. Саме тому вони й не наполягають, щоб я торкалася.

   Кивнула погоджуючись.

   — Добре. Тоді запросіть мене сюди тоді, коли відчуєте, що я справді готова.

   Зсадила павучка з руки й попрямувала до кімнати. Зайшла, щільно зачинила двері, сіла на ліжко — і раптом усвідомила, що на губах у мене щаслива посмішка.

   Я точно не зламана. Але Моїру все ж доведеться допомогти знайти правильний шлях. Він так просто мене не відпустить — надто вже впевнений, що я для нього єдина можливість бути щасливим. Я майже знаю, як розв’язати цю задачу. Головне — зробити все правильно й обрати слушний момент.

   Кліпнула очима — і повернулася в реальність.

Відчула занепокоєння помічниці, підвелася з підлоги й попрямувала до бібліотеки.

   — Що сталося? Чого ти така знервована?

   — Уже обід, а ти все медитуєш. Я почала хвилюватися — а якщо з тобою щось трапилось, а я нічим не зможу допомогти?

   — Усе навіть краще, ніж я думала, — відповіла я й усміхнулася.

   — Ти якась підозріло щаслива. Розкажеш, що тебе так порадувало?

   — Я не зламана. Просто… трохи зірвалася.

   — А чого тоді ми тут «на одужанні»?

   — Бо декому справді потрібно одужати. Але точно не мені. Хоча… доведеться провести один маленький експеримент. Трохи пізніше.

   — Правду кажуть, що ви, розумники, постійно експериментуєте.

   — Саме так ми й удосконалюємо свої магічні здібності.

   — До речі, — радісно додала Хел, — я знайшла цікаву книгу.

   — Невже Карт не сховав усі книги, які пристойним дівчатам читати не варто?

   Вона засміялася.

   — Я вирішила перевірити ті полиці. І виявилось, що тепер там стоїть ось це.

   Глянула — в її руках була книга з назвою:

«Як закохати в себе чоловіка». Здивувалася, відкрила її… А всередині — рецепти вишуканих страв. Підвела погляд на помічницю — і ми розсміялися разом.

   — Тобто він вважає, що ці знання наблизять мене до щасливого шлюбу більше, ніж те, що ми читали минулого разу?

   — Саме так.

   Я закрила книгу.

   — Тоді пішли. Поекспериментуємо.

   Вийшли з бібліотеки й попрямували до кухні.

Домовилися з кухарями, що сьогодні на вечір у них вихідний. Головний повар не був проти, але погодився лише за однієї умови: ми повинні бути обережні та старанні.

Обід для нас був навчальним, а над вечерею ми справді старалися.

   Я й Хел вміємо готувати тільки для себе, а ось вишукані страви ще й гарно оформити — це виявилося складніше.

   Ми достатньо накуштувалися під час приготування, але Карт усе ще не повертався. Прикро було б, якби він запізнився і наші зусилля виявилися марними.

   Торкнулася золотої намистини на браслеті Хел і звернулася до розумника з запитом, коли він буде. Він не відповів одразу. Ще десь через півгодини позаду мене з’явився золотий туман і затягнув мене до себе.

   Він обійняв за талію і поклав голову на моє плече. Стояли так хвилину, відчула від нього мерзенний запах згорілої плоті. Обережно розвернулася в його колі рук, заглянула в очі — він виглядав втомленим і знесиленим. Торкнулася його скроні, вливаючи в нього життя.

   — Все так погано? — спитала я.

   — Їх дуже багато, — відповів він, поклавши долоню на мою руку.

   Ми дивилися один одному в очі, а він почав нахилятися ближче до мого обличчя. Я відчула: якщо не зупиню, він поцілує мене, і навіть собі це буде важко пояснити.

   — А ми книгу знайшли, яку ти для нас залишив, — мовила я.

   Він зупинив рух і намагається згадати, що ми там могли знайти.

   — Потерпи, будь ласка. Я майже знайшла рішення, мені треба впевнитися в собі, і я обов’язково допоможу тобі, — тихо додала я.

   — Ти знову від мене ховаєшся. Що задумала?

   — Це не я, — відповіла я, посміхаючись, — це мої помічники незадоволені твоєю поведінкою і зацікавленістю в мені.

   — Вони все ж таки у тебе надто самостійні… — тихо посміхнувся він.

   — І дякую, що не поцілував мене, коли я спала, — сказала я.

   Шоковано дивився, емоції й думки вирували. І навіть відчуття провини за власне бажання. Опанував себе, взяв мою руку, поцілував і більше не торкався.

   — Невже вони й таке вміють? — запитав він здивовано.

   — Хочеш — і тебе навчу? — посміхнулася я з подякою.

   — Треба буде поспостерігати за процесом створення помічників і охоронців, — посміхнувся у відповідь. — Зараз швидко прийму душ, переодягнусь і приєднаюся до вас у їдальні.

   — Будемо чекати з нетерпінням, — відповіла я.

   Туман розвіявся, стою сама посеред їдальні.

Помічниця вже почала підготовку до вечері, тож вирішила їй допомогти — в очікуванні єдиного чоловіка, для якого ми і старалися. Хоча жодній із нас його закоханість не цікава.

   Усі страви вже були розставлені на столі, принесла ще пляшку вина — і ми чекали повернення розумника.

   З’явився, подивився на нас з зацікавленістю та легкою посмішкою. Розлив вино усім, і ми з Хел вирішили: якщо вже не будемо їсти, то хоча б підтримаємо його в розпиванні. Сів на своє місце і почав куштувати, а ми не відводили очей, спостерігаючи за його реакцією.

   — Дівчата, ви мене лякаєте, — сказав він. — Таке відчуття, що ви отруїли їжу, бо самі не їсте.

   — Поки ми готували, ми неодноразово куштували все це, — відповіла Хел з легкою ображеністю. — Тому зараз ми не голодні.

   — Добре, — промовив він, трохи посміхаючись. — Якщо не чекаєте моєї смерті… Тоді чого так дивитеся?

   — Вибачте, лорд Моїр, нам цікаво, в кого ви закохаєтесь, — відповіла Хел з милою посмішкою.

   — Враховуючи, що ви готували разом, — сказав він, усміхаючись, — а в нашій країні багатоженство заборонене… доведеться переїхати в одну з сусідніх країн.

   Ми з Хел переглянулися, а Карт усміхнувся, побачивши нашу реакцію:

   — Жодну з вас тепер не відпущу від себе.