16.2

   Поснідали в саду з щирим задоволенням. Після цього помічниця вирушила до бібліотеки, а я — до спеціальної кімнати для медитацій і тренувань. Вмостилася зручніше посеред зали, скинула шпигуна-охоронця — хай перевіряє територію — і занурилася у мандри власною свідомістю.

   Пройшлася лісом — усе спокійно, стабільно. Зайшла до лісового будиночка: помічники снували туди-сюди, наводили лад, перебирали павутинки спогадів.

   — Ну що, мої хороші, — мовила я, — давно я не переглядала спогади розумника. Несіть усе, що залишилося. І обов’язково — його стосунки з леді Пейр.

   Присіла в крісло за столом. Помічники швидко розклали переді мною павутиння спогадів, а найменший обережно вказав, з чого краще почати.

   — Дякую, — прошепотіла я, торкнулася павутини… і провалилася у спогад.

***

   Моїр стояв у кімнаті — ймовірно, кабінеті. Під вікном височів важкий письмовий стіл з дорогого темного дерева, кілька шаф, заповнених книгами, камін, і на всю стіну — величезне дзеркало. Саме перед ним і завмер розумник.

   Він чекав. Знервований, блідий, із темними колами під очима.

   — Чого ти прийшов? — пролунав голос за спиною. — А якщо хтось тебе побачить?

   Він не обернувся. Дивився на її відображення в дзеркалі, не маючи сили зустрітися з поглядом напряму.

   — Хто мене побачить, якщо всі сплять? — голос був глухий. — Я зробив усе, що ти просила. Він тепер живе з тобою. Ти робиш із ним усе, що заманеться. Коли ти нарешті згадаєш про мене?

   Міала нервово відвела очі, уникаючи навіть дзеркального контакту.

   — Кажи вже, — різко кинув він.

   Моїр обернувся. В очах темніло від гніву.

   — Знаєш… за весь час, що Грум поруч зі мною, я вирішила — нехай так і буде, — спокійно мовила вона. — Він знає все, чого я хочу. Він мене відчуває. І я з ним щаслива.

   Моїр заплющив очі, намагаючись стриматися. У голові роїлися думки: стерти це з її пам’яті, знищити Грума, вирвати корінь болю. Здавалося, смерть друга могла б врятувати його від усього.

   — А як же ми? — тихо спитав він.

   Вона зітхнула.

   — Про це я теж хотіла поговорити. Мені неприйнятно, що під час близькості з Лейфом я іноді згадую тебе. Видали ці спогади. Будь ласка.

   Різко вдихнув — і схопив її за талію, притиснувши до себе. Замість страху вона видихнула з приглушеним стогоном і потяглася до нього з поцілунком.

   — О, милий мій Лейф, продовжуй не зупиняйся.... — прошепотіла вона, заплющивши очі.

   Світ для Моїра звузився до цього імені, сказаного не для нього. До відчуття зради, що сплелася з бажанням. Він підхопив її, посадив на край столу — книги й папери з гуркотом посипалися на підлогу. З пристрастю роздирає сукню.

   Дзеркало мовчки відбивало сцену, в якій він уже не розумів, хто саме цілує її — він… чи той, ким вона його бачить.

***

   — Це що таке?.. Я не хочу дивитися на секс Карта з Міалою.

   Хоча… зачекай. Це ж той період, коли леді жила з Лейфом. Тоді як це взагалі можливо?

А можна їхню близькість трохи прибрати й подивитися продовження?

   Один із помічників підбіг, обережно вийняв частину павутинки й мовчки запропонував переглянути змінений фрагмент. Я знову торкнулася її.

***

   Моїр цілує її — і вона щаслива.

   — Ну ось, знову сукню зіпсував, — сміється вона. — Хоча мені на неї байдуже.

   — Я виконаю твоє прохання, — шепоче він їй у шию. — Тим паче імператор чекає від мене клятву. Відтягувати більше не можна — інакше будуть наслідки.

   Вона, здається, навіть не слухає: сміється, цілує його у відповідь.

   — Але залишити його поруч із тобою я теж не можу, — продовжує Моїр уже твердіше. — Я маю якось усе це виправити.

   Одягається. Леді зникає в блакитному тумані. Перед тим він нагадує, що вона має повернутися для серйозної розмови.

   Вона повертається майже одразу — роздратована.

   — Скільки разів я просила не з’являтися, коли тобі заманеться? А якщо Лейф дізнається, що в тебе є доступ? Як він на це відреагує?

Кажи швидко, чого хотів, і я повертаюся.

   — Слухай мене уважно, — Моїр дивиться їй просто в очі. Вони ніби світяться. — Ми з тобою ніколи не були коханцями. У нас ніколи не було інтимних стосунків. Ми — друзі. І то не найкращі.

   Він робить паузу, наче кожне слово дається з надзусиллям.

   — У тобі немає кохання до Лейфа. Будь-який мій вплив на тебе я вичищу повністю й зникну з твого життя. Усе зламане має зростися. Для цього потрібен час. Але я впевнений — ти впораєшся.

   У його свідомості знову хаос. Кожне слово болить, але він змушує себе договорити.

   — А зараз іди відпочинь. На ранок тобі буде легше.

   Вона мовчки розвернулася й вийшла з кімнати. Завтра сюди прибудуть леді Тенлід і леді Строн — усе потрібно зачистити.

   Моїр рушив коридорами до однієї з кімнат. Увійшов у спальню — взагалі таке відчуття, ніби саме він тут жив. Надто легко й безпомилково орієнтувався в маєтку, наче знав кожен поворот.

   Підійшов до ліжка. На ньому лежав Лейф.

Моїр присів поруч. Некромант розплющив очі — вони світилися м’яким світлом і зовсім не були чорними.

   — Пробач, друже, — тихо мовив Моїр. — Я був дуже злий на тебе. І за всіх розумників, і за Міалу, і ще за багато чого. Мені завжди здавалося, що ти зі мною конкуруєш… але це були лише мої фантазії.

   На мить замовк.

   — Я виправлю все, що зможу. Але як ти житимеш далі — я не знаю.

   Моїр поклав руку йому на лоб і розпочав вплив.

   — Ти вільний. Я знімаю з тебе свою магію й вивільняю твою. Я знаю, що ти не кохаєш леді Пейр. І, можливо, якби не моя магія, ти вже був би щасливим зі своїм істинним коханням. Але я зробив усе можливе, щоб ніхто з нас не був щасливим.