16.1

   Відкрила очі — глибока ніч. Сновидінь не було, але тривога накочувала хвилею. Деякий час намагалася заснути, та знову й знову поверталася думками до війни, відступників і розумників. А в моїх некромантів захист надто слабкий — я ж особисто знесла їм більше половини. З цим треба щось робити.

   Я увійшла у власну свідомість, у кімнату, де мешкали примари. Поспілкувалася з ними, витягла павучка — як для Грума, так і для Ала, а потім вирішила спробувати ще й для Хала. Він ніколи не вливав у мене свою магію, але кілька його ударів я все ж прийняла на себе. Було важко, та зрештою вийшло витягти й для нього.

   Розплющила очі й ще якийсь час лежала, збираючись із силами та думками.

Тихо піднялася з ліжка, накинула халат і попрямувала до лабораторії. Дорогою прокручувала в голові структуру, магічні властивості й активацію тих намистин, які показував Хал. Дякувати Моїру — він дозволив мені користуватися напівдорогоцінним камінням.

   Згадавши кольори аур своїх некромантів, для Алара я обрала хризопраз, а для Лейфа — топаз. Зафіксувала каміння й почала працювати обережно, повільно вливаючи в них життя. В останню мить, перед тим як закрити намистинку, закинула всередину чорного павучка, який, очікуючи на звільнення, згорнувся в маленьку чорну кулю.

   Тепер треба чекати, поки магія в камені закріпиться.

   Взялася за вибір каменя для Хала. Згадала колір його очей, про який колись говорила моя помічниця, й вирішила обрати шпінель. Усе одно згодом вони перетвориться на золото з перламутром, але мені хотілося для кожного підібрати щось своє.

   Я повторила той самий процес і з його каменем. Цього разу працювати було легше — мабуть, рука вже призвичаїлася.

   Перші намистинки прийняли магію. Я підібрала для кожного мішечок відповідного кольору, а для Лейфа ще й знайшла оксамитовий.

   — Ну і що ти тут робиш?

   Я перелякано розвернулася, але, побачивши Моїра за спиною, одразу заспокоїлася.

   — Для початку — добрий ранок. А вже потім можна й питання ставити.

   Він у кілька кроків скоротив відстань між нами й обійняв мене за талію. Чомусь стало ніяково від такої близькості — я навіть намагалася не дивитися на нього. Моїр обережно торкнувся мого підборіддя й підняв голову, змушуючи зустрітися з ним поглядом.

   — Ти тепер будеш уникати мене?

   Подивилася на нього невпевнено.

   — Ти ще й повністю закрилася. Я тебе взагалі не відчуваю.

   — Повір мені, якщо я відкриюся, тобі не сподобається. І кожен має право на другий шанс. Не поспішай палити мости.

   — Як цікаво… — він примружився. — Я зачекаю на твої роз’яснення.

   Його погляд ковзнув мені за спину й зупинився на моїх творіннях. До мене він миттєво втратив інтерес. Підійшов ближче до намистин, уважно роздивлявся, але не торкався.

   — Вони індивідуальні? Для кого?

Я схрестила руки на грудях і дивлюся на нього обурено. Він кинув на мене короткий погляд і розсміявся.

   — Годі тобі, заспокойся. Дві я точно знаю для кого. А ось третя… — він зробив паузу. — Невже для мене?

   — Ні.

   Удав, що образився.

   — Ти не некромант, якщо це тебе заспокоїть. Вона для Хала.

   — Він від тебе нічого не візьме.

   — А ти вмов його. Це ж захист для нього. І коли він вирушає? Зможе передати мої намистинки?

   — За годину ми з ним відправляємося. Я передам твої подаруночки.

   — Дякую.

   — Але ти будеш мені винна, — він розвернувся й уважно стежить за моєю реакцією.

   — І що ти попросиш за цю послугу?

   — Поцілунок. Один. Легкий.

   Я скептично підняла брову.

   — Ти вважаєш це адекватною поведінкою для дорослого чоловіка?

   — Чому б і ні.

   — Можливо, краще прийняти пропозицію імператора й таки взяти титул леді.

   — Ну все, хороша моя, заспокойся, — він підняв руки вгору. — Я пожартував. Почекаю, коли ти сама захочеш цілуватися.

   — Дуже тобі вдячна.

   Підійшла й поцілувала його в щоку — ледь торкнулася, щоб він не надумав зайвого.

   — Хоч так, і на цьому дякую. А тепер іди відпочивати. У тебе ще достатньо часу до підйому. Проводжати нас не треба. Я сьогодні буду лише на вечерю.

   Складаючи обережно намистинки у мішечки, я згадала, які питання мене цікавлять.

   — Коли повернешся, розповіси нам із Хел про відступників.

   — Обов’язково.

   Я віддала цінні подарунки. Він поцілував мені руку, і я пішла до себе. Вмостилася в ліжку й відчула, що нарешті заспокоїлася і справді можу трохи поспати.

   — Руна, час вставати. Ти щось сьогодні розіспалася?

   — Я пів ночі не спала, — відповіла, відкривши очі, й одразу помітила її занепокоєний погляд. — Чого ти нервуєш?

   — Щось трапилося? Чому мене не розбудила?

   — У тій справі від тебе допомоги ніякої.

   Вона прикрила рот рукою, почервоніла від вух до самої шиї. Я зазирнула до її свідомості — а там усі сцени з книжок, які ми перечитали, тільки замість героїв… ми з Моїром.

   — Ти про що думаєш?! — я навіть підскочила з ліжка, і мені стало страшенно ніяково від побаченого. — У тебе надто жвава фантазія. Спробуй романи писати. Жах який… Тепер я розумію, чому пристойним дівчатам не можна таке читати.

   — То в якій ще справі від мене немає жодного толку?

   — Невже тільки в цій? Я в шоці. Ти справді вважаєш, що в нас із ним усе настільки швидко розвивається?

   — Ви обидва розумники й полюбляєте експерименти.

   — Ну дякую.

   Під час розмови я зібралася — розлючена й знервована. Щойно заспокоїлася, і от знову все спочатку. Ми вийшли з кімнати.

   — Усього лише підготувала намистини для своїх некромантів. Захисні.

   — А для Хала зможеш зробити? — її погляд знову був тривожний. — Я за нього дуже переживаю.

   — Не нервуй так. Зробила і для нього. Він уже теж став моїм, але Карт попередив — від мене нічого не візьме.