15.4

   Ми з розумником почали зникати в золотому тумані. В останню мить я помітила Грума — він влетів у кімнату розлючений. Моїр підхопив мене на руки, і я сховала обличчя в нього на грудях.

   Нахилився до мого вуха.

   — Може, спробуємо продовжити наше зближення?

   Я повернула обличчя до нього, торкнулася рукою його щоки й посміхнулася.

   — Ти спочатку для себе виріши, кого хочеш, а вже потім я подумаю над твоєю пропозицією.

   Він перестав посміхатися й зрозумів, що я відчувала всі його емоції.

   — Я не граюся з тобою. Я намагаюся відчути все наново.

   — Я тебе розумію, але поки що все це дуже схоже саме на гру.

   Ми одразу опинилися в моїй кімнаті — на моєму ліжку. Я лежала втомлена, а розумник сидів поруч. Ми мовчали.

   — Зараз прибуде твоя помічниця, і я піду. Вибач, будь ласка, за мою поведінку.

   Я поклала свою руку на його. Він завмер, так і не наважившись подивитися мені в очі.

   — Я ж теж відповіла. Теж намагаюся зрозуміти, як мені далі жити. Тож заспокойся.

   — Дякую, — він нахилився й поцілував мене в скроню.

   Саме в цей момент зайшла Хел, а за її спиною маячив Хал. Розумник підвівся з ліжка, посміхнувся мені, потім повернувся до помічників.

   — Що, вже щось накоїли?

   Навіть мені стало цікаво, що ж сталося, але обоє перелякано перезирнулися й запевнили, що нічого не робили. Моїр розсміявся з їхньої реакції, махнув рукою темному, наказуючи слідувати за ним, і вийшов із кімнати.

   — Що це з ним? — здивувалася помічниця.

   — Спільний допит пройшов успішно.

   — Цілувалися? — пошепки запитала дівчина, допомагаючи мені зняти сукню.

   — Було таке. Але у свідомості.

   — А там це якось інакше відбувається?

   — За відчуттями — так. Менш емоційно. Хоча у Моїра емоцій вистачило, щоб мене зацікавити.

   — І що тепер? Будеш знищувати себе у свідомості лорда Грума й усіх інших?

   — Поки ні. Треба в собі розібратися. До того ж, коли з’явилася леді Пейр, Карт у мить розгубив усю свою рішучість.

   — Тобто його істинне кохання — леді Пейр, трирідна племінниця імператора?

   Я кивнула у відповідь.

   — Вона тебе вб’є, і око не сіпнеться.

   — Знаю. Саме тому з Грумом і були проблеми у стосунках, доки вона не втратила до нього інтерес.

   — З Моїром так не вийде, якщо вони істинні.

   — Ми, розумники, рішення знайдемо.

   — Зрозуміла. На вечерю підеш чи попросити принести їжу в кімнату?

   — Краще сюди. Я багато сил втратила.

   — Добре, я передам на кухню, — вона допомогла мені лягти в ліжко й вийшла з кімнати.

   Прикрила очі й вирішила проаналізувати сьогоднішній день. Цікавий досвід — і, що дивно, мені сподобалося. Деякі моменти були занадто, але загалом я залишилася задоволеною.

   Повернулася Хел і повідомила, що за годинку буде вечеря. Розповіла, що майже весь день просиділи з некромантом у бібліотеці. Він виявився дуже чемним і уважним до неї. Я нагадала, що вона й сама може проявити ініціативу.

   Перед вечерею зайшов Моїр — саме в ту мить, коли помічниця побігла на кухню. Він перевірив мій стан. Я уважно спостерігала за його поведінкою: знервований.

   — Щось сталося?

   Він присів на край мого ліжка спиною до мене й уникає мого погляду.

   — Є дві новини: хороша і погана. З якої почати?

   — З поганої.

   Моїр розвернувся, кинув на мене невдоволений погляд і знову відвернувся.

   — Я все ж почну з хорошої. Імператор задоволений твоєю роботою. Він хоче запропонувати тобі титул і посаду в департаменті. Єдина умова — клятва вірності імперії. Після цього ти одразу можеш переїхати у власний маєток.

   Я слухала його й розуміла, що мені це не цікаво.

   — І ще… леді Пейр хоче запропонувати тобі роботу у своєму розвідувальному загоні. Вона сказала, що такі, як ти, їй потрібні.

   — А особисте життя в її загоні має місце бути? — запитала я.

   Він посміхнувся.

   — Звичайно. Тож як тобі титул леді?

— Якщо чесно, я ніколи не мріяла підвищувати свій статус. Поки що — не цікаво.

   Він розвернувся до мене й виглядав по-справжньому щасливим.

   — Тоді ти залишаєшся зі мною.

   — А що з другою новиною?

   Він миттєво став серйозним і зібраним.

   — Ми з’ясували, яка саме країна готувала вторгнення за допомогою відступників і повсталих. Уже формуються загони з некромантів і вогневиків.

   Завмерла, вже розуміючи, про що він говорить, і мовчала.

   — Ти ні про кого не хочеш запитати?

   — Ти знаєш, про кого. Навіщо знущаєшся?

— Так… обидва твої друга — Франг і Ґвенні — будуть там. Так само лорд Тенлід і лорд Грум, усі вони входять до загону. Навіть леді Строн — у складі медиків.

   — А як же Лін з Нектарією? І леді Грум… вона ж зовсім одна залишається.

   — Завдяки тобі ми розкрили їхні плани раніше. Я вважаю, що війна триватиме недовго.

   — Невже тільки завдяки мені? А якби мене не було?

   — Ми б їх усе одно виявили. Але значно грубіше, жорстокіше й з більшими втратами. Саме так зазвичай і працює леді Пейр.

   Видихнула, відчуваючи, як напруга стискає груди.

   — Я була спокійна, знаючи, що з друзями все гаразд. А тепер місця собі не знайду.

   — Заспокойся. І у Тенліда, і у Грума вже є досвід. Вони твоїх друзів без нагляду не залишать.

   До кімнати зайшла засмучена помічниця. Ми з розумником одночасно відчули її настрій і перезирнулися.

   — Халвор теж відправляється?

   — Усі некроманти задіяні.

   — І хто ж тепер буде за мною наглядати?

   — За можливості — я. Але ти розумниця і вже сама знаєш, як краще діяти.

   Він стиснув мою руку, підвівся з ліжка й вийшов з кімнати. Хоч і намагався виглядати спокійним, я все одно відчувала його знервованість.