15.2

   Продовжую дивитись у дзеркало, а в голові раптова думка: «А якщо там Грум?» Настільки близько, що стає страшно.

   Різко розвернулась до розумника. З’являється бажання втекти звідси — я не хочу бачити в очах Лейфа біль і розчарування в мені.

   Моїр помітив мою реакцію, торкнувся плеча.

   — Заспокойся. Там імператор. Ти весь допит і спілкування у свідомості засудженого будеш проєктувати на ці кристали, а вони передадуть інформацію в іншу кімнату. Імператор усе побачить. Йому не обов’язково бути поруч із засудженим, а тобі — проводити із собою всіх охочих спостерігати. Це зручно для всіх. І вибач, будь ласка… я трохи перегнув палицю.

   Намагається заспокоїти, обережно гладить по руці. Говорить правильно, логічно, а я все одно дивлюсь у дзеркало і десь усередині виникає дивне відчуття: а може, й добре було б, якби там був Лейф.

   Прикрила очі, заховала зайве, заспокоїлась. Забрала руку і посміхнулась Моїру.

   — Вважаю, можемо починати. Чи ще зарано, не всі спостерігачі зібралися?

   — Чекати нікого не будемо. Зараз приведуть спільника Ховрата. Він буде в стазисі.

   За кілька хвилин завели чоловіка зі скляними, мутними очима. Всадили на стілець і прикували магічними кайданами до столу. Працівники цього загадкового місця на мене навіть не подивились і, без жодної емоції, швидко вийшли.

   Підійшла до нього ближче, обійшла навколо. Випустила шпигунів — вони одразу почали працювати, посилаючи імпульс, що зі мною, взагалі-то, можна й непогано поспівпрацювати. Моїр спостерігав і не заважав.

   — Я теж так виглядала, коли була в стазисі?

   — Ні. Ти виглядаєш набагато краще. Навіть у стазисі ти борешся, щоб залишатись у реальності, — відповів розумник із посмішкою.

   Посміхнулась у відповідь.

   — Дякую за чесність. Можеш привести його до тями?

   — Можу. І можу тебе цьому навчити, — запропонував, уважно стежачи за моєю реакцією, і простягнув руку.

   Вклала свою руку в його. Він розвернув мою долоню в бік підсудного.

   — Відчуваєш холод від нього?

   — Так, — у пальцях навіть з’явилось відчуття, ніби дрібні голки пронизують шкіру.

   — А тепер з силою відштовхни все, що заважає.

   — Це як магічно прибрати наслідки після… — замовкла, усвідомивши, про що саме кажу.

   Карт глибоко вдихнув, трохи стиснув мою руку.

   — Так, щось подібне. Але давай не тут. Місце не підходяще.

   — Я все одно тебе не відчуваю.

   — Як тільки завершимо допит і вийдемо звідси, я відкрию тобі весь свій спектр емоцій.

   — Домовились.

   Поки відволікала себе розмовою, з другого разу вдалося прибрати зайве. Чоловік почав приходити до тями.

   Очі потемнішали до чорного, в одну мить ожили й вчепились у мене пронизливим холодом — ніби це я на допиті, а не навпаки. Він схрипло засміявся.

   — То це ти… та розумниця, на яку почали полювання? Гарна. Гратися буде весело.

   Подивилась на Моїра — він зайшов за спину до мого піддослідного і повністю прикрився від нього.

   — Не впевнена, ти помилився.

   — Де ми? В твоїй свідомості чи в моїй? — різко піднявся мені на зустріч.

   Я виставила руку і штовхнула його в лоб, від чого і затягнув до себе у свідомість, знову розсміявся.

   — А тепер точно в моїй і виходу для тебе немає.

   — Так я й вхід не шукала. Я просто з тобою спілкуватися хотіла, — дивлюсь, а тепер я сиджу прикута кайданами.

   — Як же я обожнюю такі ігри.

   ідійшов з-за спини, потягнув за волосся, щоб відкинула голову назад, а іншою рукою торкнувся обличчя і почав спускати руку вниз по шиї і в декольте, торкнувся грудей і стиснув. Дивлюсь йому в очі — вони слабко підсвічуються. Завмерла, розуміючи, що на мені не той одяг, в якому я сюди прийшла. Усі сукні щільно ховають мої принади, щоб не було провокацій. Помічниця постаралась, а тут відчуття, що я на півоголена.

   — Ти не розумник, щоб зі мною так гратися, але магією розумника володієш.

   Потроху міняю навколишній світ і одяг на собі, відчуваю, що роздратування в мені зашкалює.

   — Звідки магія розуму?

   Мить — і ця потвора прикута до колеса на стіні, оголена, ногами догори. Я присіла, щоб бути трохи ближче до його обличчя.

   — Пам’ятаєш, саме так ти полюбляєш катувати дівчат, ще ноги треба роздвинути поширше.

   Чоловік переляканий і не вірить, що з ним відбувається те, що відбувається. Розкрутила його з силою і відвернулась, хай трохи покрутиться, а сама зкидаю з себе помічників — вони розбігаються в усі сторони у пошуках інформації.

   — А ось про що питати і що саме шукати — я не знаю. Може, ти мені допоможеш? — мить — поруч стоїть Моїр, задоволений і навіть щасливий. — Не зарано ти зрадів?

   — Я зрадів твоїй реакції і твоїм діям. Мені все сподобалось, навіть це.

   І вказав рукою на чоловіка, який продовжує крутитися на колесі. Я вже тримаю на руках помічника і передаю його розумнику.

   — Він не просто катував тих, хто до нього потрапляв, а ще й ґвалтував — щоб вони відчували максимальну безпорадність і приниження.

   Поки Карт демонстрував видіння з павучка спостерігачам, я зупинила колесо й уважно вдивилася в обличчя чоловіка. Він намагався заспокоїтись — дихання збите, щелепи напружені, але в очах ще жевріла зухвалість.

   — У садистах є одна кумедна риса, — спокійно сказала я. — Вони обожнюють завдавати болю, але панічно бояться, коли їх самих переводять у категорію жертв.

   Нахилилася ближче до нього.

   — Хочеш, я зроблю з тобою все те саме, що ти робив з ними?

   — Ні… не треба… — голос зірвався надто швидко.

   — А на що ти розраховував? — я всміхнулася без жодної теплоти. — Що з тобою домовлятимуться? Я не веду переговорів. Я ламаю. І їм.

   Страх у його очах раптом перекосився й перейшов у шалену, хворобливу радість.