15.1

   Ранок. Відкрила очі перелякана. Найголовніше — щоб і його у свій сон не затягла. Застогнала дуже голосно. Зайшла Хел і здивовано подивилась на мене — ще зовсім не зібрана.

   — Не звертай уваги. Тіло все болить через усі ці експерименти. Хочу ще повалятися.

   Помічниця кивнула і повернулась до своєї кімнати.

   І що це було? Звичайно, радує, що все прийнятно і ми обмежилися лише поцілунками, але… все це я вже проходила. Добре, почнемо з простого — що я відчувала під час поцілунків?

   Завмерла, прислухаючись до себе. І знову почала хникати, ховаючи обличчя в подушках.

Збудження — не таке, як було з Лейфом. Але й відрази немає, як з Аларом. Тобто… мені сподобалось, але не зачепило?

   Здається, це майбутнє і сам поцілунок — наслідки моїх дій. А от що до цього призвело — пам’ятаю погано. Невже все настільки вибило мене з колії, що я просто розгубилась? Сьогодні треба бути дуже уважною.

   Зайшла вже повністю зібрана Хел і присіла поруч на ліжко.

   — Як ти так швидко зібралась?

   — Я ж неймовірна, — усміхнулась. — Щось сталося? Ти знервована.

   — Мені наснився Карт, — прошепотіла я, ніби боячись, що хтось нас почує.

   — І що? — так само пошепки запитала вона.

   — Ми цілувались, — промовила майже беззвучно, лише губами.

   — Це було майбутнє?

   — Так. І залежить… відповім я чи ні. Я взагалі погано розумію, що за чим слідувало. Мабуть, після зриву здібність повертається, але поки що дуже хаотично. Будемо на це сподіватися.

   — Тобто ти знаєш, як себе поводити, але вже передивилась вашу близькість?

   Я лише кивнула, не в змозі відповісти.

   — Можливо, після того як з ключами не вийшло, твоя магія просто шукає для тебе вихід.

   — Це… взагалі нормально?

   — Я сама у шоці. Хоча для вас, розумників, багато що є нормальним.

   — Головне — поводитись природно. Якщо він це теж бачив, то хай вважає, що це його фантазія.

   — А як він міг це бачити?

   — А я Грума затягувала у свої сни. Тільки з ним усе було дуже відверто. Він навіть якийсь час вважав, що це я страждаю наведенням.

   Помічниця прикрила рот рукою — шокована.

   — Я тобі не заздрю.

   Швидко зібралася, вдягла сукню в світлих тонах, прикрас мінімум. Враховуючи, що сьогодні я кудись відправляюся і там буде імператор, Хел вмовила мене додати трохи косметики, щоб підкреслити виразність очей і губ. Пригадала сновидіння — про губи взагалі говорити не хочеться.

   Я навіть не можу для себе точно відповісти: мене поцілунок лякає через зраду Лейфу чи через те, що я починаю сприймати це як правильну дію. Невже й справді від того, що не можу пробачити себе за скоєне, шукаю інші варіанти для себе?

   Закрила в помічниці спогад про нашу розмову і тільки після цього вийшли з кімнати.

Карт, як завжди, вже чекав в їдальні. Очі світяться, але емоції повністю сховані. Чого це він тепер від мене ховається? Підійшов і простяг руку, пропонуючи допомогу.

   — Ти сьогодні неймовірна. Очей не відвести, — поцілував руку обережно. — Кого збираєшся з розуму звести?

   Посміхнулась у відповідь, а сама намагаюся хоч щось в ньому побачити.

   — Не вигадуй. Хел пояснила, що блідою і непримітною неприйнятно з’являтися перед імператором.

   Кивнув головою, здається, відповідь йому сподобалась.

   — Зараз після сніданку одразу відправляємось. Помічники залишаються на одинці, — короткий погляд на них. — Я можу на вас покластися? Дурниць не наробите?

   Дівчина спокійно хитає головою, а хлопець, здається, навіть боїться на нас дивитися.

   Поснідали швидко. За весь час так і не змогла відчути розумника.

   Піднявся зі свого місця, я теж піднялась, не чекаючи, поки підійде і запропонує допомогу. Огорнув нас золотим туманом і тільки після цього дуже обережно обійняв за талію.

   Спочатку лячно було дивитися йому в очі, пригадуючи події мого сну, але мені набридло, що він повністю від мене закритий. Підняла погляд, а він дивиться на мене з якимось очікуванням.

   — Чого ховаєшся від мене?

   Після мого питання притиснув до себе сильніше, нахилився до вуха:

   — Боюсь налякати своїми бажаннями.

   Важко говорити після такого відвертого откровення.

   — Ще зарано для бажань.

   — Це для тебе зарано, а я занадто вже засидівся в очікуванні, що хтось прийде і мене врятує.

   — Тому і заховався, щоб не злякати потенційну рятівницю?

   Засміявся мені у шию і навіть не намагається на мене подивитися.

   — Давай поговоримо про це вдома. Ми вже на місці, і треба трохи зібратися емоційно для серйозної справи. — тихо промовив чоловік.

   Я і зібралась. Прибрала зайві думки, емоції. Перед тим як туман розвіявся, Карт перестав тримати мене за талію, взяв за руку і ніжно поцілував. І лише в цю мить туман зник.

   Стою, дивлюсь йому в очі, шокована такою поведінкою. Він спокійно провів мене до столу і всадив на стілець.

   — Вибач, я зараз повернусь. Деякі формальності.

   Кивнула йому з легкою посмішкою, а сама озирнулася довкола.

   Приміщення дуже схоже на зали в академії для занять із самоконтролю: таке саме дзеркало на всю стіну. Я майже впевнена — за ним є спостерігачі. Підійшла ближче, хотілось перевірити, хто по той бік, але увагу відволікли невеликі магічні кристали по периметру дзеркала. Простягла руку — відчула тепло, яке легко і природно приймає мою магію.

   Увійшов Моїр. Підійшов впритул, майже обійняв. Я дивлюсь на нього через дзеркало, а він, посміхаючись, дивиться на мене. Відчуваю провокацію. І провокують не мене — це значно гірше, це образливо.

   — Я твоя власність?

   Він одразу перестав посміхатись, у мить став серйозним.

   — Ні в якому разі.

   — Тоді не використовуй мене у своїх іграх. Інакше я спробую дізнатись, для кого ти це робиш.