14.4

   — Я проспала… і ночувала не у своїй кімнаті, — нервує, уникає погляду.

   — Заспокойся, будь ласка. Тебе ніхто не буде засуджувати.

   — А твоя помічниця теж читала ті книги?

   Ну нащо він так… У неї навіть вуха почервоніли.

   — Радій, — усміхаюся, — бо твій помічник встояв і навіть не дивився.

   Розумник розсміявся й уже збирався виходити з моєї кімнати.

   — Він усе це перечитав ще кілька років тому.

   Дивлюся на хлопця здивовано — і той теж починає червоніти. Карт вийшов, зачинивши за собою двері, і лише гучний сміх луною прокотився коридором. Ми зачекали, поки він стихне, і тільки тоді розслабилися.

   Виявилося, Хел найбільше переживала за мій стан. Лорд Моїр запевнив, що прослідкує за мною.

   Після душу помічниця допомогла вибрати сукню, і ми разом пішли на пізній сніданок. Некромант повідомив, що Моїра не буде — він уже поїхав у справах, бо часу замало, але пообіцяв, що вечерю проведемо разом. Темний спочатку вагався ставити мені питання щодо моєї свідомості та хитрощів, але цікавість узяла верх над гординею. Хто ж, як не розумник, пояснить, як краще створювати пастки? Його особливо цікавило, як співіснують кілька свідомостей. Навіть довелося пояснювати за допомогою малюнків.

   Обід теж провели в бібліотеці, а до вечора я тренувалася з хлопцем, використовуючи ті хитрощі, які раніше приховувала. Задіяла примар — вони зраділи, що їх випустили зі свідомості розім’ятися, і павуків, і навіть наведення.

   Наведения знервували найбільше, але я пояснила: це я ще тактовна. Інший розумник зробив би все можливе, аби вижити.

   Після тренування я пішла з Хел привести себе до прийнятного вигляду. Коли спускались до їдальні, помітила розумника, який з нетерпінням нас очікував. Погляд на мене — очі світяться, емоційно щасливий. Такого його я ще ніколи не бачила.

   Він підійшов, простяг руку — я відповіла на запрошення. Поцілував мою долоню — і ми завмерли удвох.

   — За те, що ти зробила для країни, я готовий не тільки руку тобі цілувати — ледве стримуюсь, — очі світяться, і я відчуваю, що він справді готовий на дії, які можна сприйняти як неприйнятні.

   — Я за тебе дуже рада, але поясни, будь ласка, — обережно відібрала руку.

   — Ми захопили всіх, кого ти нам вказала. У Ховрада в маєтку були діти — некроманти і навіть розумники. До речі, його лялька дуже допомогла — якби не вона, дітей би знищили. Леді Строн уже з ними працює. А імператор дозволив, щоб ти взяла участь у допиті одного зі спільників, — він дивиться на мене з хитрою посмішкою — у нього там якісь хитромудрі ключі, а ти, виявляється, спеціаліст по них.

   — Мені якось лячно…

   — Не нервуй — я в тобі впевнений. Після вечері перевіримо твої ключі, але незалежно від результату, ти мені все одно потрібна.

   — Дякую за довіру.

   Вечеряли тихо й швидко, бо, здається, терпіння розумника вже на межі. Ледве дочекався, коли я закінчила вечерю — вхопив мене за руку і втягнув у свій туман. Коли опинились у кабінеті, у мене пішла голова обертом.

   — Ти що, взагалі глузд втратив? — тримаюся за стіл, приходячи до тями, він підійшов впритул і заглянув у вічі.

   — Вибач — звичайно, я на емоціях. Давай знімай ключі.

   — Якого саме результату очікуєш?

   — Мабуть, що залишишся зі мною. Таку цінність віддавати недолугому некроманту, який не спроможний це використати — це дурість.

   — А те, що ти збираєшся мене використовувати — це нормально.

   — Руна, радість моя — тобі це тільки на руку. Ти зможеш розвивати свої здібності без будь-яких перешкод.

   — Добре, вмовив.

   Розстібнула верхні ґудзики сукні, повернулась обличчям до Карта, вдих-видих. Спостерігаю, як він роздивляється мене з цікавістю. Вчепилась у його плечі — він не торкається, але готовий будь до чого.

   Відчуваю, як він активізував усі можливі захисні сітки, які в будь-який момент накине на мене. Прикрила очі, наказала помічникам триматися і почала зламувати ключі.

   У цей самий момент відчула відразу до себе — це не вони мене зрадили, а я усіх розчарувала. Вони вірили, що я краща. Як може така потвора жити? Лейф захищав дурне дівчисько, а ти… невже приревнувала? Він піклувався про тебе, а ти навіть слухати не схотіла. А що до леді Строн — ти її жорстоко використала і навіть не намагалася якось зберегти.

   З очей котяться сльози, чіпляюсь за розумника, а ноги не тримають. Сіли вдвох на підлогу, він вхопив мене за обличчя, а сам потроху вводить у стазис. Коли подіяло і я заспокоїлася, підтягнув до себе ближче, обійняв і обережно гладить по голові, а мене ще періодично трусить.

   — Ти зовсім зламана, — ледве торкається губами мого вуха і продовжує перебирати волосся. — Це ключі не на ненависть до оточуючих, а навпаки — до себе. Так не можна. Ти маєш звинувачувати усіх навколо, а не себе. Це вони допустили твій зрив, вони не надали правильного навчання, вони тебе обмежували. Я тебе не віддам їм — вони не заслуговують на тебе.

   Відкрила очі і дивлюсь на розумника здивовано.

   — Я жахливе створіння?

   — Виставляй ключі — ти ще не готова. І ніколи такого не говори про себе, — легкий поцілунок у скроню.

   — Вже виставила.

   — Ну і добре, — і сидимо так далі.

   — У мене немає до тебе почуттів, але й відштовхувати чомусь не поспішаю. Ніби чогось очікую, — прошепотіла я. — Це взагалі нормально?

   Притиснув до себе сильніше, прикрив очі і, здається, виставив декілька щитів. До чого б це? Подумаю про це пізніше.

   — Ти всього на всього хочеш бути щасливою.

   — Зайдеш у свідомість до мене? Я тобі подаруночок залишила.

   Обережно торкнувся пальцями моїх губ, мабуть, щоб замовкла. Сиділи так, поки я повністю не заспокоїлася і не відчула себе достатньо добре. Карт переніс мене у мою кімнату, посадив на ліжко, торкнувся моєї щоки і зник. Ні емоцій, ні почуттів від нього не відчула — він закрився максимально.