14.2

   — Подавляться.

   Піднялася від тіла чоловіка й махнула рукою примарам.

   — Давайте тільки швидко. Він мені вже набрид. І наведіть після себе порядок.

   Все знову почало рухатися навколо. Моїр торкнувся моєї руки.

   — Ти як?

   — Втомилась трохи, але з цим треба завершити. Ходімо, проведу туди, куди вони всі так лізуть.

   Провела їх до будиночка. Зайшли всередину — і там коїлася справжня вакханалія: всі бігали, розкладали павутиння, вичищали скривавлених павучків.

   — Зараз видадуть тобі спогади про тих, хто з ним працював. У тебе на все два дні. Потім усі дізнаються про його смерть.

   — Що ти зробила? — запитав розумник, роздивляючись навколо.

   — Створила ляльку за образом і подобою. Але контролювати її довше ніж два дні не збираюся. Інакше доведеться використовувати моїх помічників, а вони цього не переживуть.

   Він схопив мене за плечі, розвернув до себе й сильно обійняв. Некромант відвернувся, а навколишні мешканці завмерли. Від цього темний спиною почав повільно рухатися до нас ближче.

   — Чого це вони всі? — прошепотів мені на вухо розумник.

   — Я зараз нічого не відчуваю, — так само тихо відповіла я. — А от вони дуже добре почули якусь неприйнятну думку від тебе в мій бік. Про що подумав, якщо не секрет?

   Мовчить і не відпускає.

   — Усе одно дізнаюся. Тільки пізніше.

   — Хотів тебе поцілувати. На радощах, — прошепотів він.

   — Погане місце обрав. Вони мене від минулих відносин ще не вилікували, а ти вирішив мене знову дестабілізувати.

   — Вибач. А в іншому місці можна?

   — Не знущайся, будь ласка. Я дуже втомилась.

   Він одразу відпустив мене й навіть зробив крок назад — і в ту ж мить усі навколо знову зайнялися своїми справами.

   — Тобі спогади з павутиння краще в сфери перетворити? — уточнила я. — Я так зрозуміла, ти їх краще сприймаєш у такому вигляді.

   — Я у захваті від тебе. І, здається, закоханий.

   Повернулася до некроманта — той теж дивився на мене.

   — Ти це чув?

   — Чув. Я і сам у шоці. Хоча ти мене теж здивувала… але не настільки.

   Поки чекали павучків, розумник прогулювався навколо й роздивлявся мої павутинки, а некромант від мене взагалі не відходив.

   — Сподіваєшся побачити свої спогади або щось про себе? — підійшла до Карта ближче.

   Він усміхнувся.

   — Хотілося б, але, як я розумію, це неможливо. Звідки ти знаєш, де і який спогад?

   — А я і не знаю. Вони знають.

   Я простягла руку до помічника. Той притулився до мене, за секунду побіг до полиць і вже тягнув павутиння. Перекинув його мені на руку, а я передала розумнику. Той довірився й розкрив долоню.

   — Перше наше знайомство. Ти мене дуже насторожував.

   Він додивився. Павутинка проникла крізь руку й упала на павучка, який одразу побіг вкладати спогад на місце.

   — Треба буде і собі задіяти своїх помічників.

   — А вони у тебе є? Ви всі створюєте захисників і шпигунів, але не тих, хто допомагає з упорядкуванням.

   — Буду працювати над цим. Виходить, я взагалі не зможу щось у тобі побачити?

   — Чому ж. Зможеш. Але побачиш хаос — і ненадовго.

   — Чому?

   Підійшла до нього ззаду, посадила на стілець, поклала руки йому на плечі й притулилася максимально близько. Некромант і так був поруч.

   — Просто довірся мені, — прошепотіла на вухо і клацнула пальцями.

   Від стіни відділився павук неймовірних розмірів — щільний, з перламутровим відблиском. Розумник завмер, а я поклала голову йому на плече.

   — Це останній кордон. І він буде просто знищувати без будь‑яких наслідків для мене. У ньому — моя ненависть, біль, невпевненість, страх. Коротше кажучи, будь‑яка емоція, яка мене спустошувала.

   — І зараз, поки ти на одужанні, твої помічники переформатовують твій біль і образу в це? — прошепотів розумник, не зводячи очей з монстра.

   Той відкрив щелепу й повільно розминав хеліцери.

   — Забери його, будь ласка, — прошепотів мені темний на вухо.

   Я надто захопилася емоціями розумника й не помітила, як некромант почав у мені розчинятися. Змах рукою — і павук зник.

   — Щось я вам занадто довірилася?

   — Розумнице моя, ніколи не повірю, що ти видала нам усі свої секрети.

   Я знизала плечима з хитрою посмішкою. Павучки якраз завершили вичленовувати інформацію про спільників. Я продублювала павутиння й перетворила його на невеличкі сфери. Простягла руку розумнику, передаючи чужі спогади.

   — Вже час вам на вихід. Усю його свідомість передам тобі завтра ввечері.

   Ми вийшли з будиночка. Я взяла розумника під руку, некромант ішов поруч.

   — Завтра все поясню, а зараз тримайтеся поряд, інакше не вийдете з лісу.

   Місце, де вбивали розумника, вже майже очистили. Ще трохи — і ми опинилися в кімнаті, яку помічники дуже швидко приводили до ладу. Я зачинила двері, щойно їх встановили, і лише після цього ми повернулися в реальність.

   Лежу без сил на ліжку. Поруч сидить втомлений розумник, а некромант — на підлозі біля ліжка.

   — Мені треба в душ, інакше я зараз відключусь.

   — Тобі скласти компанію?

   — Щось ти активізувався після приїзду.

   — Мабуть, дуже скучив за тобою.

   — Ну не настільки ж.

   — Чом би й ні.

   — Краще переправ сюди мою помічницю. І якесь зілля для оновлення не буде зайвим.

   — Халвор, зможеш відкрити прохід для дівчини?

   — Я її сам переправлю.

   Хлопець підвівся й зник у темряві. Розумник поклав свої руки на мої, і я відчула — він збирається з силами.

   — А давай завтра спробуємо зняти ключі. А якщо не вийде — тоді знищимо все, що заважає.

   — Ти впевнений, що вже час для мене? Чи просто ти втомився чекати чогось зі свого боку?

   — Скоріше за все, я зараз думаю тільки про себе.