13.2

   Натрапила на полицю з назвою «Спілкування протилежностей». Коли відкрила першу книгу, була шокована. Опис у картинках — як правильно займатися коханням. Скоріше за все, Моїр узагалі забув про книги з таким вмістом у себе, інакше обов’язково заховав би.

   Швидко передивилась усе, що там було, і вибрала декілька найцікавіших. Повернулась до помічників і демонстративно сіла читати поруч із ними, адже в цих сховищах знань діє лише одне правило — не виносити книги. Навіть у кімнату взяти почитати заборонено.

   Хел відволіклась від цікавої розмови з хлопцем і вголос прочитала назву книги:

   — «Як стати господинею для свого господаря», — замислилась. — Це щось по домогосподарству?

   — Угу.

   Сиджу уважно читаю, хоча тексту там небагато — більше малюнків, — і розумію, що починаю хижо посміхатися. Помічниця піднялась з-за столу, обійшла моє крісло, присіла поруч і зазирнула в книгу. Кілька секунд тиші — після чого вона скрикнула, почервоніла й прикрила рот рукою, але погляд не відводить.

   Я продовжую перегортати сторінки, Хел теж дивиться, не відриваючись. Хлопець уважно спостерігав за нами, але ніхто не збирався пояснювати йому нашу реакцію на книгу. Він теж підвівся зі свого місця, підійшов до нас, зазирнув, завмер — і вмить відвернувся.

   Дивлюсь на нього: обличчя не видно, зате вуха червоні.

   — Тільки не кажи, що в тебе не було дівчат? — запитала я.

   Мовчить. Не реагує.

   — Як це — не було? — здивувалась помічниця. — Це ж для некроманта найкращий спосіб скинути вплив темряви.

   — Я віддаю перевагу іншому способу, — ледве чутно промовив хлопець і все одно на нас не дивиться.

   — Якому, якщо не секрет? — продовжую роздивлятися пози й запитую я.

   — А тобі навіщо? — опанувавши себе, таки розвернувся до нас, але в книгу навіть не дивиться.

   — Якщо бути відвертою, у мене десь далеко залишився мій некромант, і мені цікаво, який варіант він тепер використовує.

   — Переживаєш, що зрадить тобі? — спочатку запитав, а вже потім зрозумів сенс своїх слів.

   Завмер й чекає моєї реакції. Я прикрила очі, заховала почуття, які з’явилися нізвідки, заспокоїлась.

   — Я тебе ненавиджу, — спокійно сказала я і просто продовжила роздивлятися свою знахідку.

   — Мені лорд Моїр передає намистини з магією життя, я їх завжди використовую після впливу темряви, — він дістав із кишені своєї куртки мішечок і передав мені.

   Я висипала собі на долоню білі намистини з різнокольоровими, ніжними відтінками.

   — Які гарні, — торкнулась пальцями до намистин Хел. — Схожі на перли.

   — Цікаво, я такі можу створити?

   — А ти в нас що, життя? — здивувався Хал.

   — Майже перегоріла, але й життя, — гордо промовила я. — І що виходить, є декілька варіантів скинути вплив?

   — Так. Дівчата легкої поведінки — це найпростіший варіант. До них немає почуттів: ти просто зробив справу і пішов, а вплив темряви разом із викидом емоцій зник, — він коротко глянув на книгу, яку я тримала на колінах розгорнутою, і на якій дуже добре було видно відвертий малюнок, прокашлявся й продовжив пояснювати. — Другий варіант — це ось ці намистини. Але вони не дешеві, і краще, якщо в тебе є знайомий маг життя. Хоча ти ж сама розумієш, яке життя здатне витримати поруч смерть.

   Він замовк, спостерігаючи, як ми роздивляємось намистини, а я ще й намагаюсь запам’ятати їхню структуру та рівень магічного фону.

   — Є ще варіанти? — помітила невпевненість темного.

   — Є. Але мало кому з нас він доступний.

   — Чому? — питаю я, водночас уважно стежачи за емоційним станом хлопця.

   Мить — і все зникло, він опанував себе.

   — Це істинне кохання. Воно тебе захоплює, і темрява на тебе вже так не впливає.

   — Чого це він недоступний? — не зрозуміла я. — Я знаю трьох некромантів, і всі вони знайшли свою єдину.

   — Такого не буває, воно рідкісне.

   — А я думаю, що справа в тому, що ви, некроманти, через неможливість пройти ритуал не довіряєте тим, хто опиняється поруч. Через це й проходите повз своє єдине кохання. А через якийсь час магія дає цим нещасним ще одну можливість — аби він не помер у повній самотності.

   — Я про це не думав.

   — А ти подумай. Інакше теж повз пройдеш.

   Віддала мішечок із намистинами й продовжила вивчення фоліанту. Розуміла: якщо Карт дізнається, що саме я знайшла, обов’язково заховає це десь у себе в кабінеті. Там нам заборонено навіть назви книжок читати. Цікаво, а якщо в кабінеті всі книги мають подібне наповнення до цієї? Тоді постає питання: чим розумник постійно займається там цілими днями? Посміхнулась власним думкам.

   Навчання набирало обертів. Магія поверталась, ламаючи всі кордони, які виставив розумник. У якийсь момент я відчула, що й життя повертається повільно — але повертається. Моїр затримався ще на тиждень, і мені справді без нього виявилось сумно.

   Ми домовились із кухарями, щоб їжу подавали туди, де ми перебуваємо в цей час — нікому з нас цей офіціоз не був цікавий. Хал запитав дозвіл на доступ для мене в лабораторії, і я була готова там ночувати. Лише розклад Хел змушував мене дотримуватись бодай якогось режиму.

   Однієї ночі я відчула гостя у своїй свідомості. Він виявився надто нахабним — знищував усе на своєму шляху, що йому було нецікаво. Захисники ледь не зірвалися. Довелося звертатися по допомогу до темного.

   Коли покликала його на межі його свідомості, він дуже обурився й навіть збирався мене викинути.

   — «Ідіот, кажу — допомога твоя потрібна. На біса мені твоя свідомість, якщо ти й так, як відкрита книга?»

   Нарешті прокинувся, прийшов до тями.

   — «Як ти це робиш? Ти в моїй голові?»

   — «Якщо чесно, дуже важко тримати під контролем дві свідомості. До Моїра не дотягнулась — надто слабка. А цей мене зараз з себе виведе, і спіймати не вдасться».