12.4

   — Вибачте мене, будь ласка, я, мабуть, вас усіх налякала.

   Вони завмерли, подивились на мене, а після почали працювати вдвічі швидше. Поспостерігала ще якийсь час і пішла назад до кімнати, обережно, не залишаючи слідів.

   Вже хотіла зайти у кімнату, коли підлетіла одна з примар і зупинила мене, літаючи навколо. Прислухалась — а в кімнаті дуже обережно нишпорить некромант. От же ж гад, вирішив щось цікаве пошукати — зараз знайдеш.

   Присіла зручніше у лісі і обережно зробила одну зі стін прозорою тільки зі свого боку. Простягла руку до павучків, які вже готувалися до нападу на ворога, і замість захисника або шпигуна взяла помічника. Вклала в нього маленьке наведення на сновидіння. Завтра і в очі поглянути не зможе від сорому. Відправила у кімнату і спостерігаю, як павучок перетворився на маленький ґудзик на підлозі від сорочки темного. Хал помітив це і вмить схопив дрібничку і заховав у кишеню брюк. От ідіот, які ґудзики у свідомості, — розсміялась.

   Очікувала, що перевірить, а він якось злякався дуже. Мабуть, без відома Карта поліз і боїться мене дестабілізувати — інакше по шапці отримає.

   — Не такий ти і обережний, — прошепотіла я. — А тепер треба, щоб ти звалив звідти.

   В якийсь момент темний перечепився через іграшку на підлозі, якої там взагалі-то не було, але в мене помічники розумні, і завалив настільну гру. Швидко все прибрав і втік, бо ці дії відчув Моїр. Я так зрозуміла: він поки що мене контролює.

   Мить — і вже посеред кімнати стоїть розумник, руки за спину і прискіпливий погляд навколо себе.

   Дякувати йому за таку обережність. Виявилось, що він дуже чемно поводиться по відношенню до моєї свідомості, з повагою.

   — Тут є чужинці? — ледве чутно прошепотів розумник.

   Тиша у відповідь. Щось я не зрозуміла, до кого він звертається.

   — Постарайтеся не впускати нікого поки що. Я не знаю, як вона затягує розумників, але вона зараз занадто вразлива.

   Оу, так він намагається домовлятися з моїми захисниками. Примара підлетів до однієї зі стін і почав шкрябатись.

   — Та знаю я, що ти тут. Заспокойся, вже йду.

   І зник. Якийсь час ще спостерігала за тишею. Наказала шпигуну перевірити свідомість і територію навколо мене в реальності. Повернувся, передав інформацію, що все тихо. Вийшла з лісу, усе зачинила і відправилась спати. Завтра поспостерігаю за недолугим темним, а зараз — час відпочивати.

   Ранок майже ідеальний, оскільки за дверима почула крик некроманта з прокльонами в мою адресу і нестерпний стукіт у двері, але не вривається. Зі своєї кімнати вибігла майже підготовлена і перелякана Хел.

   — Що трапилось? Чого це він?

   — А мені звідки знати, — потяглась на ліжку, слухаючи приємні крики. — А можеш визирнути і запитати, чого він?

   Хел поправила зачіску, розправила складки сукні, підійшла до дверей і зачекала, коли хлопець знову почне тарабанити. Відчинила. Той майже ввалився у кімнату, ледве встояв, побачив неймовірну дівчину перед собою, окинув її поглядом з ніг до голови, червоний до самих вух, і швидко зник.

   — Дякую. Можна ще трохи повалятися в тиші.

   — Може поясниш, що то було? — розгублена помічниця присіла на край мого ліжка.

   — Карт йому ключів не ставив, а я за тебе трохи помстилася, — подивилась на неї з посмішкою. — Хоча вибач, але довелось використати твій образ.

   — Поясни, будь ласка, що ти зробила?

   — Навіяла йому те, від чого він свідомо відмовився. Не переживай, там усе було дуже чемно.

   — Ти використала мене, щоб з нього познущатися?

   Спостерігаю за її емоціями — а вона і не проти, тільки хитро посміхнулась.

   — Я рада, що ти не образилась на мене. Хоча, звичайно, треба було тебе спитати, але все вийшло якось незаплановано.

   Знову стукіт у двері, але на цей раз спокійний. Дівчина подивилась на мене з питанням.

   — Передай, будь ласка, халат, це Карт.

   Підійшла до шафи, передала мені халат, я вдяглась, і тільки після цього помічниця відкрила двері. На порозі стоїть спокійний розумник, а за його спиною маячить дуже розлючений темний.

   — Добрий ранок. Щось трапилось?

   — Мила моя, що ти зробила з моїм помічником?

   Дивлюсь на нього чесними очима.

   — А що я з ним зробила?

   — Це ти, стерво, зробила мені наведення, — короткий погляд на мою помічницю, і темрява в очах вже безконтрольна.

   — По-перше, слідкуй за своїм язиком, кат, — біднесенького навіть перекосило від мого звернення. — По-друге, давай пригадаємо, коли саме я могла зробити тобі наведення. Я хочу почути припущення саме від тебе.

   Опустив очі і мовчить, ні на кого не дивиться; запал вщух, і темряву контролює. Видно, що почав розуміти свою помилку, але запізно. Моїр розвернувся до хлопця роздратований і схрестив руки на грудях.

   — Вийди звідси.

   Некромант вклонився і вмить уже за дверима, повернувся до моєї помічниці з милою посмішкою:

   — Піди, будь ласка, перевір на якій стадії сніданок.

   Хел подивилась на мене перелякано, я їй посміхнулась, вона теж схилила голову і вийшла з кімнати.

   — Ти їх видворив з кімнати, щоб залишитися зі мною на одинці? — і погляд у його ясні очі.

   — Запросиш до свідомості?

   — Та будь ласка. Тим паче, ти дуже чемний у ній, дякую тобі за це, — кліпнула очима, і вже стоїмо в моїй кімнаті з дитинства. Підійшов впритул до мене.

   — І давно ти за мною спостерігаєш, коли я в твоїй свідомості?

   — Вчора вперше зайшла, — не приховуючи очей, відповідаю як є.

   — Так це ти тут спровокувала хвилю занепокоєння?

   — Не я, — і продовжуємо дивитися один на одного.

   — Я з ним поговорю. Яке наведення? — торкнулась скроні, розсміявся. — Це жорстоко. Помічницю хоч попередила, що використала її?

   — Я їй розповіла, вона не проти.