11.4

   — І що ти тут знайшла?

   — Креслення маєтку з усіма таємними переходами й кімнатами, уявляєш.

   — Дай подивлюсь. Такого не може бути. Такі документи в сейфах зберігають.

   — Ти, мабуть, дурненька? — темний підійшов ближче й зазирнув через нас на розгорнуті креслення. — Жоден поважний маг не допустить абикого до своєї бібліотеки. Фактично це і є схрон важливих знань.

   — Так ми не абихто? — неочікувано Хел різко розвернулась до хлопця.

   Він сіпнувся від неї, ніби від примари — спектр емоцій був неймовірний. Я теж повільно розвернулась до нього з божевільною посмішкою. Він дивився на мене, як на пришелепкувату, і всі його почуття вже були сховані.

   — Я тебе відчула. — Дивлюсь йому в очі, а темрява починає витікати з них і тягнеться до мене. — А якого кольору твої очі?

   — У нього неймовірні сині, — спокійно озвалась Хел, — як осіннє прохолодне, але сонячне небо.

   Ми вдвох припинили пропалювати одне одного поглядами й здивовано подивились на дівчину. Вона ж зовсім не розуміла, що відбувається.

   — А ти коли вже встигла побачити його очі без захисту?

   — Я щось теж не пригадую, — додав він, — щоб був без захисту.

   — Коли тебе не було поруч, — знизала плечима Хел. — Ми разом залишились у бібліотеці. Він перечитував якусь книгу й час від часу загадково дивився у вікно.

   Здається, його контроль ось-ось посиплеться. Цікаво, чи він взагалі допускає думку про стосунки. Я підморгнула темному й знову повернулась до креслень. Хел теж глянула на нас, не розуміючи, чому ми знову нервуємо одне одного.

   Після вивчення документів ми пішли досліджувати маєток. На кресленнях навіть були позначені пастки — і, звісно, це було надто цікаво, щоб не перевірити.

   На вечерю довелось переодягатися: у таємних проходах давно ніхто не прибирав, а пастки виявилися застарілими. Та й узагалі, більшість із них уже позамуровували. Схоже, маєток будували для людей, а не для магів.

   — Добрий вечір, моя хороша. Як день пройшов? — привітав мене розумник, уважно роздивляючись наші нові вбрання.

   — Добрий вечір. Як бачиш — так весело, що довелось приводити себе до ладу.

   Він поцілував мені руку й провів до столу.

   — А як твій день? Що дізнався у моїй справі?

   — На цю тему ми з тобою поговоримо після вечері, в моєму кабінеті, — відповів Моїр, сідаючи навпроти. Темний тим часом уже допоміг Хел.

   — Усе настільки погано? — мені це зовсім не подобається.

   З усього, що я від нього відчуваю, — лише емоції й межа свідомості, за яку мене не пускають.

   — Не нервуй. Усе гаразд. І досить зазирати в мене — все одно нічого не побачиш.

   — Ну і не дуже хотілось. Хоча я образилась, — почала їсти, навіть не дивлячись у його бік.

   — Як це мило, — він уважно стежив за кожним моїм рухом, підперши підборіддя рукою. — Так сильно образилась, що вирішила від мене втекти?

   Я здивовано підняла очі. Не розумію, звідки такі думки.

   — З чого б це мені від тебе тікати? Ставлення — що до мага, що до жінки — поважне. Ти дозволяєш будь-які експерименти, у деяких навіть береш участь. Ти неймовірний у своєму терпінні до нас, і свого некроманта теж дозволив нам для дослідів. Я мала б тобою захоплюватися і триматися обома руками.

   Зробила паузу, не відводячи погляду.

   — Якщо мені потрібно сприймати все це як ув’язнення — я не проти. Поки я не вивчила всю бібліотеку й ти не заборонив мені пересуватись маєтком, я цілком усім задоволена.

   Поки тривав мій монолог, він мовчки дивився мені в очі, намагаючись вирахувати, де в моїх словах пастка. Але так і не знайшов — і від цього був помітно здивований.

   — Ти мене все більше й більше захоплюєш, — нарешті сказав він. — Мабуть, таки варто подумати над твоїм статусом нареченої.

   — З огляду на ту інформацію, яка мені відома, — я спокійно усміхнулась, — я не розумію, як це взагалі можливо.

   — Тобі ще багато чого не відомо.

   Я подивилась на нього з питанням. Він усміхнувся, взяв келих вина й сів зручніше.

   — Ми — розумники, і на нас не діють ритуали. А істинне й єдине кохання — ми єдині, хто здатен його замінити. Для початку достатньо просто знищити себе з чужих свідомостей.

   — Це неможливо! — скрикнула Хел і одразу прикрила рота, усвідомивши, що перебила господаря.

   — Для нас усе можливо. Усі ці ритуали саме розумники й винайшли. І хто ж буде настільки дурним, щоб закувати самого себе в кайдани? Некроманти ще здатні чинити опір… але з огляду на довіру твоїх темних до тебе… — він повільно всміхнувся. — Неймовірні речі ти можеш із ними зробити.

   — Алар останнім часом від мене закривався, тож не можу.

   — Одного разу достатньо в істинній свідомості, — байдуже відповів він. — Щоб і ламати не довелося.

   — Тоді й Грум тобі підвладний.

   Він заперечно похитав головою.

   — Ні. Він себе відбудував заново, — і усмішка на мить стала дуже сумною.

   — Це неможливо!

   Цього разу ми з Моїром здивовано подивились на Хала. Той теж поспіхом прикрив рота.

   — Ви що, змовились? — я глянула на темного, потім повернулась до помічниці.

   Вона ледве стримувалась, щоб не розсміятися.

   — Поясни мені краще, з чого ти взагалі взяв, що я збираюсь утекти?

   — Після твоєї зустрічі з лордом Тенлідом ви до самого вечора вивчали креслення маєтка й усі таємні проходи.

   Слухаючи розумника, я повільно підняла погляд на некроманта. Той спокійно їв і робив вигляд, що не чує жодного слова.

   — Та щоб тобі… запроданець. Це твоя помста за сьогоднішню аркану?

   — Не розумію, про що ти, — відповів темний, ледве стримуючи посмішку.

   — Добре, мій хороший. Я тобі помщуся. Повір — тобі сподобається.

   Я повернулась до Хел.

   — Я дещо пригадала. Важливе для себе. Увечері поговоримо.