11.3

   — Хочеш, я передам лорду, що ти ще не готова з кимось бачитися?

   Здивував. Не знущається — навіть по-своєму переживає.

   — Ні. Треба себе перевірити. Я зараз підійду.

   — Я тебе проведу, — спокійно сказав хлопець.

   Взагалі якось так склалося, що між собою ми втрьох спілкувалися на «ти». Лише з Моїром вони залишалися на «ви», а мене він уже повністю перевчив — і на «ти», і по імені.

   — Хел, залишайся тут. Не думаю, що буду там довго.

   Вона схилила голову й продовжила дослідження. Ми з некромантом рушили разом. Чим ближче були до дверей кабінету, тим повільніше я йшла.

   Хал не витримав — зупинився й різко розвернувся до мене.

   — Ніколи б не подумав, що розумник може бути таким лякливим. І чого тебе всі вважають неймовірною? Звичайне, недолуге, невпевнене у собі дівчисько.

   — Ти взагалі ідіот, чи тебе сьогодні темрява накриває?

   — Я, може, й ідіот, зате впевнений у собі. А ти подивись на себе. Сміхотворисько.

   — Як же ти мене бісиш… Ну нормально ж майже спілкувались.

   Я штовхнула його магічною хвилею золотого піску — і він буквально ввалився до кабінету.

   — Ти взагалі без розуму, наївне ти створіння, — кинув він мені.

   Заходячи слідом і не одразу усвідомивши, де ми, відповіла роздратовано

   — Я тобі язика зараз вирву й на вечерю тобі ж його і приготую.

   — Ось бачиш, який у мене тепер дитячий садок, — спокійно мовив Моїр. — Навіть не знаю, що з цим робити.

   — То, може, моїх студенток в академію повернеш?

   Я завмерла. І лише тепер зрозуміла: цей гад спеціально мене спровокував. Але, що найгірше, — спрацювало. Я перестала нервувати. Хоча, звісно, помститися доведеться.

   — Вибачте, будь ласка, — я присіла в привітанні й схилила голову.

   Швидко перевірила простір — нікого, окрім Тенліда. Уже добрий знак. Хал мовчки зайняв своє місце позаду мене.

   — Привіт. Ти як? — він зробив крок уперед, уважно вдивляючись мені в очі.

   Швидкий погляд на руку, на сукню в пастельних тонах, на бурштинові прикраси — таке відчуття, що запам’ятовує кожну дрібницю. Усміхнувся власним думкам.

   — Друже мій, а давай із моєю нареченою — на «ви», — тон Моїра був настільки холодний, що в кімнаті ніби знизилась температура.

   — Та де ж вона твоя наречена, якщо навіть браслет із пропозицією ще не прийняла? — хитра усмішка. — У неї, здається, значно емоційніші стосунки з твоїм помічником, ніж із тобою.

   Погляд ковзнув назад — і уважне спостереження за некромантом. Жодної реакції. Абсолютний спокій.

   — У неї з недавніх пір алергія на браслети. А з помічником у них… особливі відносини.

   Мені запропонували сісти за стіл, і Моїр передав уже відкритий лист.

   — Чого ти мої листи читаєш? Хоча б при мені відкривав.

   — Вибач, моя мила. Цікавість узяла гору.

   — Я чемно поводжусь у твоєму маєтку, тож будь чемним і ти з моїми особистими речами.

   Поки вони обговорювали моє навчання і те, де саме була допущена помилка, я посміхнулась, упізнавши почерк сестри.

   «Привіт, моя хороша!

   Я впевнена, що з тобою все гаразд і навіть не переживаю. Ти в мене розумниця — живи там, скільки буде потрібно. Можливо, навіть нового чоловіка собі знайдеш, я тільки підтримаю. Мій не зовсім наречений усе розповів, і я тебе тепер розумію. Була б магом — теж на них зірвалась.

   Івар уже прийшов до тями, Лін від нього не відходить. Ночує лише в мене — в гуртожитку нестерпно. З Лін теж усе добре, не хвилюйся за нас.

   Я зв’язалась із братом, пояснила ситуацію. Він створив новий рахунок, яким тимчасово керуватиме господар маєтку, де ти живеш. Хай себе не тішить — ти йому нічого не винна. У тебе достатньо накопичень, щоб ні в чому собі не відмовляти.

   Люблю тебе. Бережи себе!

   P.S. І в жодному разі не звинувачуй себе. Вони самі винні — хай тепер і зжеруть себе цією провиною.»

   У середині лежав ще один загорнутий аркуш — номер рахунку й необхідні банківські реквізити. Я швидко все переглянула й передала номер Моїру. Він прикрив очі — скоріше за все, когось викликав.

   — Я можу йти? — сховала лист сестри в складках спідниці.

   — Навіщо ти його сховала? Я перевірив — він не магічний, жодних хитрощів.

   — Перед сном перечитаю. Це мій єдиний зв’язок із сестрою.

   — Не хочеш їй нічого написати у відповідь?

   Тенлід будь-яким способом намагався втримати мене поруч якомога довше.

   — Лорде Тенлід, передайте моїй сестрі, що я обдумаю всі її настанови. Можливо, ще й для неї відкриється перспектива, — я ще раз присіла в реверансі. — А зараз мені час. Моя помічниця дуже хвилюється за мене.

   Я завмерла біля виходу з кабінету й, пропускаючи некроманта вперед, розвернулась до лорда.

   — І ще, будь ласка, передайте мої вибачення леді Строн і леді Грум. За нагоди вибачуся особисто.

   Я помітила, що хлопець не до кінця знешкодив пісок на комірі сорочки. Уже виходячи, змахнула рукою — залишки згорнулися в аркану, і я різко смикнула його назад. Він устояв, але закашлявся. Розвернувся, розлючений, а я лише розвела руки й подивилась невинно.

   Він кинув погляд на Моїра й терпляче чекав, доки я піду першою.

   — Бачу, вона тут у тебе не нудьгує, — зауважив Тенлід, спостерігаючи за нами.

   — У них просто немає часу сумувати, — з усмішкою відповів розумник.

   Більше я нічого не почула. Мені запропонували руку на вихід — я не відмовилась. Він стиснув її з силою, і ми швидко рушили до бібліотеки.

   — Ну ти й стерво.

   — А ось давай без образ. Ти сам не знищив мою магію, а я лише помстилась за попередні слова.

   — Я тобі навіювання зроблю.

   — А я тобі підміну.

   — Досить вам уже, як малі діти, — Хел підійшла саме в той момент, коли ми обоє вже стали в бойові стійки. — Дивіться, що я відкопала в глибинах. І взагалі, пару можете спустити на полігоні.