11.1

   Відкрила очі в затемненій кімнаті. Сіла на ліжко — сили повертаються, вже не хитає, але в голові якийсь хаос.

   Підійшла до вікна. Легкий вітерець повіяв у обличчя. Вдалині — неймовірні гори зі сніговими шапками, а на луках перед ними різнобарвні квіти, мов навесні, хоча зараз майже зима.

   Така краса… Розкинула руки, насолоджуючись відчуттям польоту. Емоції повертаються. І бажання у всьому розібратися — теж. Мої помічники швидко працюють.

   А давайте поки що заховаємо всі події сьогоднішнього ранку. Коли я буду впевнена у своєму контролі — почнемо розбиратися.

   — Ти все ж таки дуже гарна. Є чим порадувати чоловіче око.

   — Ви поважний чоловік і отак вриваєтесь у кімнату незаміжньої дівчини. Ви ж мене компрометуєте.

   Розвернулась до Моїра — він посміхається.

   — Твоя помічниця ще не повернулась, а я відчув, що ти прокинулась і вже щось коїш у своїй свідомості. Занервував, що зробиш якусь дурницю. Вибач.

   — Та нічого. Куди поділи Хел?

   Підійшов ближче, не припиняючи роздивлятися мене.

   — Відчуття, що ви давно жінок не бачили.

   Зазирнув в очі. Я схрестила руки на грудях. Він посміхнувся — і я відповіла йому тим самим.

   — Бачу, що ти вже привела себе до ладу. Але емоційно ще нестабільна. І взагалі — поважні дівчата мають червоніти в таких ситуаціях.

   — Обов’язково запам’ятаю ваші настанови. Так де моя помічниця?

Відвернувся, зазирнув у непримітну шафу, знайшов халат і передав мені.

   — Відправив у крамницю. Купити необхідні речі для тебе. У неї було замало часу на збори, тож вона взяла лише найнеобхідніше. Все інше вирішили докупити. Так що я вже в тебе вкладаюсь фінансово.

   — Не переймайтесь, у боргу не залишусь. Як тільки моя сестра дізнається, що я проживаю в чужому маєтку, вона миттєво вирішить це питання.

   — Твоя сестра завідує твоїми заощадженнями?

   — Ні. Цим більше займається мій брат. Там складна система оборотів — я туди не лізу. Не моє це.

   — Зрозумів. Розумниця, яка не розбирається у фінансах. І я вже казав — на «ти» зі мною, будь ласка.

   — Навіщо тобі це потрібно, Карт? — прошепотіла й уважно стежу за його реакцією.

   — Тепер я розумію Грума. Важко встояти перед такими провокаціями. Але ж він мене вб’є, коли дізнається.

   — Так він же тепер не мій наречений. А от ти сам зголосився зайняти його місце.

   — Слушна думка. Треба все правильно обміркувати… хоча все одно він мене вб’є, щоб ти овдовіла.

   Він розсміявся вголос. Настрій різко злетів угору — ще мить тому був напружений. Відчувши це, я теж трохи розслабилась.

   — Поясни, чому браслет мене знищував.

   — Він не знищував. Він нагадував, кого ти вбиваєш. А оскільки ти вбивала через Грума саму себе, браслет увібрав забагато твоєї магії й не витримав. Банально перегрівся.

   — Я ж могла без руки залишитись.

   — Твої помічники не дали б цьому статися.

   Він раптом завмер, прислухаючись.

   — О, повернулися наші помічники.

   — Тільки не кажи, що твій помічник — це той некромант?

   — А що, не сподобався? — ще один сміх. — А я думав, у тебе фетиш на некромантів.

   — Знущаєшся?

   — Так. Трохи.

   У кімнату зайшла Хел. Прискіпливо оглянула мене, потім повернулась до дверей і дозволила зайти тому самому некроманту, що провокував мене минулого разу.

   Він заніс пакунки, виклав усе на стіл, поглянув на Моїра з питанням. Той лише махнув рукою — і хлопець швидко зник.

   — За годину буде готова вечеря. Не запізнюйтесь.

   — А де твоя прислуга? Чому я нікого не відчуваю?

   — Вони всі навчені під розумників. До того ж я попередив, що в нас у гостях нестабільна розумниця. Тож без мого дозволу вони й близько до твоєї кімнати не підійдуть.

   — А можна я постійно буду нестабільною?

   — Ні, моя хороша. У нас з тобою ще багато справ. І твоє одужання.

   Знову підійшов ближче, злегка заглянув у мою свідомість, посміхнувся й нарешті відійшов.

   — Як ти себе почуваєш? — запитала Хел. — Мене лорд Моїр запевнив, що прослідкує за тобою, щойно прокинешся. Я дуже нервувала.

   — Все гаразд, — відповіла я. — Почуваю себе вже набагато краще. Усі спогади, які могли б мене дестабілізувати, я заховала. Потім буду себе аналізувати. А ти як?

   — Я вже познайомилась з усіма мешканцями маєтку, — Хел усміхнулася. — Вони всі дуже чемні й привітні. Окрім Халвора, — додала вона, трохи нахиливши голову. — Занадто затиснутий, але й з цим розберемося.

   — Хто?

   — Ну, цей некромант, помічник лорда Моїра. Халвор Грот, двадцять три роки, вже досяг вищого рівня, в академії не навчався. Як на мене, занадто самовпевнений і нервовий щодо оточення… Але дівчата в найближчому місті від нього просто втрачають голову. Коли хлопець складав речі в карету, мені мало волосся за нього не повисмикували. Але щойно він повернувся, усі миттєво порозбіглися й більше не відходили від мене.

   — Щось забагато про нього в цій кімнаті? — підморгнула я, допомагаючи їй вдягатися.

   — Ні, я так не думаю, — спокійно відповіла вона. — Просто ми пів дня провели разом.

   — Ага… зрозуміла, — сказала я, зауваживши легкий блиск зацікавленості в її очах.

   — Я вже обрала нам кімнати, — продовжила Хел. — Вони будуть суміжні, їх приводять до ладу. Єдине, Моїр попередив: ніяких чорних кольорів, а в речах бажано білий і золотий.

   — Це він так з мене знущається, — усміхнулась я.

   Нарешті я вдяглась і підійшла до дзеркала. Смак помічниці був неймовірний.

   — Я так розумію, ти вирішила обрати щось середнє?

   — Так, — кивнула вона. — Не вашим і не нашим. Сьогодні будеш у смарагдовому з золотом.

   — Дякую.

   — Я теж зараз швидко переодягнусь, трохи забруднилася, поки їздила по крамницях.

   Я посміхнулась помічниці й пішла доводити свій образ до досконалості. Вона обрала сукню бірюзового кольору.