10.3

   Змахнув рукою, знищуючи будь‑які мої біологічні сліди. Помічниця серед усього хаосу знайшла мій браслет зі шматками обгорілої шкіри й теж передала його Моїру. Він повністю очистив його, подивився на камінці, посміхнувся — і передав браслет леді Грум.

   — Все, мій друже. Вона вже не твоя наречена. Вона відмовилась від заручин — якщо можна так сказати.

   — Залиш її у спокої. Ми розберемося, — почувся схриплий голос Лейфа, і знову сльози навернулися на очі.

   — І що ти будеш робити? Наставлятимеш на шлях істини? Накажеш вибачитися перед усіма й бути чемною дівчинкою? Досить. Я вважаю, ти вже достатньо награвся.

   — Я буду просити пробачення, — і він глянув на мене з благанням.

   Я заплющила очі, щоб не бачити його. Почула, як Ал почав приходити до тями. Відчула, як розумник підійшов до мене, присів поруч. Я розплющила очі й подивилась занепокоєно. Він розглядав браслет із намистинами.

   — Дівчинко, нагадай, будь ласка, як тебе звати? — звернувся він до помічниці.

   — Хел. Без роду й без спогадів про це.

   — Це ми виправимо. Золоту намистину візьми собі, а браслет ми залишимо в академії. Він їй більше не знадобиться.

   — А сестра?.. — ледве вистачило сил запитати.

   — Поки ти повністю не одужаєш, я не дозволю тобі бачитися із сестрою й узагалі навіть із сім’єю. Хоча б через цього дурня, — він кивнув у бік Ала, який уже прийшов до тями. — Хай сам спробує пояснити, чого вона втратила сестру. Може, ще й ненавидіти його почне?

   Мені було погано видно друга, але, здається, він зблід.

   Хел обережно зняла з моєї руки браслет, золоту намистину одягла на свою руку, а решту передала леді Строн. Моїр підняв мене на руки, дуже обережно. Озирнувся довкола — ще один зверхній погляд на Грума.

   — Доведеться взяти тебе за дружину, — усміхнувся власним словам і міцніше притиснув мене до себе. — Я перевірив: наведень і наказів на вас немає. Доклад про її навчання й про всі інциденти, пов’язані з нею, — мені на стіл. У вас є тиждень. Інакше я особисто прибуду з перевіркою — і тоді голови полетять усі, навіть ті, кого вона пошкодувала. Життя нікому не дам. Ви, мабуть, забули: розумники мстиві. А вона тепер моя — і я не буду тактовним.

   Коли ми зникали в золотому тумані, я почула розлючене гарчання Лейфа — і більше нічого.

   Опинилися в якійсь темній кімнаті. Моїр обережно поклав мене на ліжко.

   — Роздягни її й перевір рану. Сукню винесеш мені. Я покличу лікарів — швидко приведуть її до ладу. Це твоя тимчасова кімната, потім житимеш у моїй, — усміхнувся й чекає реакції.

   Хел побігла відчиняти вікна, щоб впустити трохи свіжого повітря.

   — Ну так нецікаво! Я ж відчуваю, що ти вже повернула контроль.

   Він знову чекає — бодай чогось. А в мене жодної емоції. Відчуття, ніби я остаточно перегоріла. Усередині — пустеля.

   — Ну добре, потім поговоримо на ці теми. Зараз тобі треба переодягтися, прийняти душ, поїсти й відпочити. А за вечерею вже поговоримо.

   Він уже збирався вийти з кімнати, оскільки помічниця почала розстібати сукню.

   — Ви не можете на мені одружитися.

   — Чого б це? Ти гарна, розумна, здібна й неймовірна. Не кожен спроможен використати іншого мага задля переміщення. Та й за статусом ти мені підходиш.

   — Але у вас є істинне кохання.

   Він невдоволено прикрив очі.

   — Про це ми теж поговоримо за вечерею, якщо тобі так хочеться.

   Сил у мене, здається, взагалі не залишилося. Хел допомогла роздягнутися, віднесла сукню Моїру, який, виявляється, стояв за дверима. Я помітила, що він дивиться на мене дуже невдоволено й щось говорить помічниці.

   А в мене навіть сорому немає — одне бажання померти. Навіть коли мене вбивали, я боролася за життя, а цього разу — все навпаки.

Хел повернулася, допомогла дійти до ванної кімнати, наполягла на допомозі й там. Трохи пізніше я відчула, що вона боїться залишати мене наодинці: постійно розповідала якісь історії. Вдягла на мене сорочку й уклала в ліжко в очікуванні лікаря.

   Прибула гарна жінка, скоріше за все — душа. Просканувала мене, наклала пов’язки на руку й, не зважаючи ні на що, заборонила знімати їх до ранку. Пояснила, що буде сильно пекти й свербіти, але це через процес нарощування тканин.

   Поки помічниця вийшла, поруч опинився Моїр. Присів на ліжко й дивиться кудись углиб мене.

   — Ви, мабуть, уже мене всю переглянули? Я нічого не відчуваю. Я перегоріла?

   — Щоб ти перегоріла, я навіть не уявляю, що має статися. А бачити я можу небагато — мене як твого рятівника допустили лише до поверхні твоєї свідомості. Я спостерігаю за процесом відновлення.

   — А чому я нічого не відчуваю?

   — Це твій запобіжник від зриву. Скоріше за все, поки твої кордони у свідомості не відновлять помічники, вони триматимуть тебе вимкненою.

   — Я не знала, що вони так уміють.

   — Якби ти створювала підвладних собі, вони були б знищені твоїм бажанням. А оскільки ти дозволила їм бути достатньо самостійними, вони знайшли рішення залишити тебе живою і самим вижити. Цікавий спосіб самозбереження. Ледве тримаюся, щоб просто зараз не почати досліджувати тебе.

   Він подивився з посмішкою, а я зовсім не відчуваю емоцій.

   — У мене зараз немає сил на ваші ігри. Лорде Моїре, а ви коли навчалися — тоді ще були знання про розумників?

   — А давай домовимось на «ти» й звертайся до мене Карт.

   — З чого б це?

   — А мені так хочеться. І ти в мене в гостях, я маю на це право.

   — А які ще права ви мені після лікування пред’явите?

   — Для початку і цього достатньо. А що до навчання, то знання були, але, враховуючи те, про що ми дізналися, усе, що нам було відомо, вже застаріло. Розумники постійно оновлювали свої знання, бо дуже допитливі й не бояться експериментувати.

   — Ви теж експериментуєте?