10.1

   Ранок незрозумілий, важкий. Сльози на очах, і я не можу зрозуміти, через що така реакція. Хел перелякалася через мене, оскільки уві сні я кричала. Почуваюсь розбитою і спустошеною, голова розколюється від болю й інколи морозить.

   — Слухай, можливо, ти захворіла? Давай у лазарет відведу?

   — Мене Лейф з Алом зрадили. І я взагалі нічого не розумію, що мені наснилось… — знову сльози з очей, і я не можу заспокоїтись.

   Помічниця присіла поруч на моє ліжко, обережно гладить по голові, намагається заспокоїти.

   — А давай леді Строн запросимо, вона нам допоможе? Лорда Грума все одно в академії ще немає, а Ал зараз у твоєї сестри.

   Я прислухалась до розумної поради й стиснула біло-рожеву намистину. Поки чекали леді, Хел змусила мене піти прийняти душ і перевдягтись. Через декілька хвилин почули стукіт у двері — мабуть, леді теж тільки прокинулася. Помічниця швидко побігла відчиняти.

   — Що трапилось? — зайшла Ейра дуже стурбована.

   Хел тільки відійшла в сторону, демонструючи розгублену мене. Леді жахнулась мого стану й у мить зрозуміла, що я не контролюю себе емоційно.

   — Розповіси мені, що трапилось?

   Я підняла заплакані очі.

   — Я нічого не розумію. Мені наснився сон. Лейф мене зрадив, і Ал теж. Я заплуталась… — мене трусить.

   Леді підсіла поруч і поклала руки мені на плечі, намагаючись заспокоїти.

   — Лейф не може зрадити. Це неможливо. Ти для нього єдина. Хоча Ал теж не може тебе зрадити… Щось я теж заплуталась. Давай по порядку.

   Я схлипнула, намагаючись заспокоїтись, але навіть вплив світлої взагалі не допомагає.

   — Ал і Лейф проти мене, захищають ту стерву. Якась рептилія помирає в мене на руках, і я тягну її до лазарету. Я не можу зрозуміти, що це…

   — Заспокойся. Ти можеш зрозуміти, до чого тобі все це наснилося?

   Розвернулась до неї й дивлюсь просто в очі — з жахом.

   — Це майбутнє. І воно має статися, оскільки я зовсім нічого не змінила. Але я й не розумію, що можу зробити.

   Ми сидимо в тиші. Я перебираю намистини на руці. Лін відповіла. Ал відповів. Сестру теж відчула. Хел поруч. А Івар — тиша. Стиснула сильніше — все одно немає відповіді.

   — Івар не відповідає.

   — Можливо, ще спить. У них учора ввечері була гра з анімагами, — відповіла Хел і подивилась заспокійливо.

   Як добре мати помічницю, яка всю інформацію тримає в голові, навіть про твоїх друзів.

   — Анімаги… Соля! — скрикнула я, скинула руку вгору, і з неї зірвалися золоті нитки в різні боки. — Сольвейг, де ти?

   Ейра простежила за моїми діями й дуже здивувалась. Одна з ниток натягнулась, мов струна, і я відчула пульсацію — дівчинці боляче. Я прикрила очі, прорахувала траєкторію її місця перебування.

   — Нам треба на полігон, — дивлюсь в очі Ейрі. — Негайно.

   Коли світло почало нас огортати, леді встигла сказати Хел, щоб бігла до леді Грум, і та покликала Лейфа.

   Мить — і ми вже на полігоні. Стоїмо біля дівчини, яка лежить на піску й мучиться від болю, а професор Красс сидить поруч, намагаючись зняти мою нитку.

   — Студентко Мелуш, ти зовсім розум втратила?

   Якби він знав, наскільки правий. А в мене голова йде обертом, і я вже нічого не бачу. Я підійшла, вхопила Солю за шию й підтягнула ближче до себе.

   — Що ти наробила? Де він?

   Вона тільки плаче. Я проникла в її свідомість і зрозуміла, навіщо вона це зробила. Ловіса погрожувала їй, що знищить життя подруги, тим самим відправивши її в ліжко до професора Красса. А оскільки Сольвейг була в нього закохана, їй було страшно пережити таку ганьбу.

   У Ловіси є і кров, і волосся дівчини, тож до прокляття вона вразлива. Але все ж через переживання, Соля прибігла на полігон до професора — щоб у всьому зізнатися.

   Ще знайшла інформацію, на якому саме озері шукати Івара, адже на території академії їх три, а часу обмаль.

   Подивилася на професора — він уже почав перетворюватися й готувався до нападу.

   — Якби ви були сміливіші, вона б зараз не страждала. Самі вирішуйте, як її покарати, коли вона вам усе розповість.

   Я кинула дівчину йому в руки, впевнена, що він піймає. Мить — і я вже дивлюсь на леді, прораховуючи шлях до озера.

   — Дальнє озеро, за лісом.

   І знову світло охоплює нас — ми опиняємося поруч з озером.

   Леді вже ледь стоїть на ногах, але мені не до цього. Я залізла по пояс у воду й тягну нитки на пошуки Івара. Це складно й дуже важко робити, коли свідомість змінена, але я таки витягую величезного крокодила. Ледве вистачає сил витягти його на берег.

Ейра дивиться перелякано, а тварина вже майже не дихає. Я сиджу й вливаю максимум життя, яке в мені тільки є. Цієї магії в мене мало, і лікувати я не вмію — можу лише трохи подовжити чиєсь життя й заспокоїти.

   — Ти впевнена, що це Івар?

Я показую на передній лапі браслет із намистинами — моя світиться золотим.

   — Соля вміє не тільки сама перетворюватись, а й інших перекидати в тварин.

   — Його треба в лазарет. Навіщо вона з ним так?

   — Шантаж.

   Я обійняла тварину й простягнула руку до леді.

   — Я вже не можу. Примусовий перехід забирає більше сил.

   Підняла на неї очі, влила ще й у неї останні краплі магії життя й наказала до лазарету. Можливо, як маг життя я вже перегоріла — подивимось пізніше.

   Світло, яке нас охопило, почало світитися золотим. У лазареті нас зустріли й швидко почали працювати над моїм другом. Виявляється, йому залишилося лише кілька годин.

   Я стиснула намистину для виклику Лін на лапі крокодила. Потім розвернулася до леді, яка була блідіша, ніж зазвичай.

   — Тепер потрібно знайти ту стерву.

   — Заспокойся, будь ласка. Ти вже врятувала друга, а з нею ми розберемося пізніше.

   В очах — темрява, ненависть накриває. Що значить «розберемося пізніше»? Ця сволота взагалі не думала про наслідки й про те, кого дратує. Їй усе сходить з рук.