9.2

   — Тоді сьогодні ти йдеш до себе відпочивати. — Зробила крок від нього й зайшла в душ.

   — А я хочу разом з тобою. — Він став поруч. — І що мені з цим робити?

   Я уважно подивилася на нього. Погляд сам ковзав його тілом, хотілося торкнутися, але я все ще соромилася дивитися надто низько. Підійшла ближче, щоб не нервувати, підняла очі — він усміхався хитро. Руки самі потягнулися його обійняти.

   — Не ображай мене, — тихо сказала я й поцілувала його.

   Здавалося, він ледве стримувався. Відповів на поцілунок, обійняв, притиснув до стіни всім тілом. Стогін зірвався сам по собі — і я миттєво забула, на що саме щойно ображалась. Мені подобалося все це. Особливо — відчуття близькості й дозволені експерименти.

   Коли ми нарешті лягли спати й він пригорнув мене до себе, мені раптом стало смішно.

   — Ти чого? — сонно запитав він.

   Я повернулася до нього, поклала голову йому на груди й повільно повела пальцем по його тілу.

   — А казав, що втомився.

   — Це ти знову всю втому забрала.

   — І справді… дуже зручно влаштувалась.

   Зупинив мою руку, дихає важко.

   — Ми сьогодні спати будемо?

   — Все, все, — я обійняла його. — Відпочивай, мій хороший.

   Заплющила очі.

   — Розум від тебе втрачаю, — тихо прошепотів він мені на вухо й ледь торкнувся губами скроні.

   Навчання почало набирати свої оберти.

Ал навчив мене посилювати намистини — свою я навіть подарувала сестрі. Тренування на полігоні вимотували найбільше.

   Соля стала частіше посміхатися і навіть іноді спілкувалася зі мною — майже по-дружньому. Я відчувала її закоханість у професора Красса. І що найцікавіше — з його боку інтерес теж був. Але щось стримувало його, а вона не наважувалася на серйозні кроки.

   Мені дуже хотілося втрутитися, але це не моя справа. Іноді, заради практики, я обережно їх підштовхувала — настільки делікатно, наскільки могла. Та щойно я втрачала контроль, професор одразу тікав… від власних бажань.

   Цікаво, що такого сталося в його житті, що він не дозволяє собі стосунки. Я не бачу трагедії, а глибше заглядати не хочу. Та все ж маю надію, що вони таки наважаться на щось схоже на справжні відносини.

   Ловіса взагалі перестала траплятися мені на очі. Друзі запевняли, що вона повністю зосередилась на навчанні, але в мене було стійке відчуття, що вона щось задумала. Головне — бути напоготові. Хоча, враховуючи ситуацію з Лін, до такого неможливо бути готовою.

   Сни тепер приходили не щоночі, але періодично. Лейф пояснив, що це, швидше за все, пов’язано з моїм емоційним станом. І чим більше я виснажуюся фізично, тим менше енергії залишається на сновидіння. А ще — спільно проведені ночі з коханим забирають багато сил.

   Хел теж вступила на навчання в академію, і нам надали одну кімнату на двох. З нею теоретичне навчання я майже не помічала: вона настільки доступно все пояснювала, що ти й не встигаєш зрозуміти, як уже розібралася в темі.

   Коли Лейф забирав мене до маєтку, Хел залишалася в кімнаті. Після мого повернення всі речі були підготовлені, а вона чекала на мене. Коли ж він був у відрядженнях, я теж залишалася з нею — без коханого мені там не було чого робити.

   Вона завжди трималася поруч, і мене навіть зацікавило питання її особистого життя.

   — Слухай, а як у тебе з хлопцями? — запитала я якось. — Якщо хтось сподобається, то без проблем, я не проти.

   — У мене ніяк із хлопцями, — спокійно відповіла вона з тією своєю легкою усмішкою. — В інтернаті нам пропонують пройти ритуал. Ті, хто погоджуються, стають значно ціннішими в майбутньому.

   — Тоді мені незрозуміло, чому в перших двох маєтках від тебе відмовилися. Я думала, господині приревнували… хоча тебе ж і пальцем ніхто не мав права торкнутися.

   — Як я зрозуміла, в їхніх родинах ніхто ритуал не проходив. А дивитися, виявляється, ніхто не забороняє, — вона знизала плечима.

   — Зрозуміло… — задумалась я. — Мене цей ритуал усе більше цікавить. Особливо принцип його роботи. До речі, Лін теж проходила його в закритій школі.

   — Тоді неймовірно цікаво спостерігати за її ритуальним істинним коханням, — сказала Хел.

   — Мене дивує, що в них усе не таке пристрасне, як, наприклад, у Нек з Алом. Взагалі без цього вибуху емоцій.

   — Або не так, як у вас з лордом? — хитро усміхнулася вона.

   — У сенсі? — я теж усміхнулася, дивлячись на неї.

   Хел залізла на ліжко з ногами й почала пояснювати, ніби малій дитині:

   — Як я розумію, вони обоє пройшли ритуал. І він стримує їхні бажання. Там розвиток стосунків більше будується на повазі й довірі.

А у вас з лордом так би не вийшло — ваші здібності занадто люблять свободу.

   — Але ж я можу це контролювати?

   — Так, розумники можуть собі заборонити будь-що, — кивнула вона. — Але ти цього не робила. І саме тому ви вже фактично одружені, — вона кивнула на браслет.

   Слухаю дівчину, як вона говорить про нас з Лейфом, а сама чомусь згадую Моїра. Невже Міала для нього справді єдина, і всі ті дурниці він наробив лише тому, що не зміг вчинити інакше? А шукати інші варіанти просто не захотів. Можливо, втомився.

   — Зачекай, але ж я пам’ятаю, що Івар зустрічався з іншими дівчатами.

   — Мабуть, коли він зрозумів, що Лін йому дуже подобається, теж вирішив пройти ритуал «Єдиного кохання», щоб не шокувати її.

   — Тоді поясни: якщо вони і справді істинна пара, як Ал з Нектарією, чому між ними заборона на близькість? Я так зрозуміла, далі поцілунків справа не заходить.

   — Це пов’язано з внутрішніми законами родини Ґвенні.

   — Зрозуміла… Саме через це в них до мене було таке ставлення.

   Дивиться з питанням, вирішила пояснити.

   — Тоді Ал тільки-но познайомився з моєю сестрою, у них усе лише починалося. А в мене теж налагоджувалися стосунки з Лейфом, і ми з Алом досить вільно спілкувалися.