8.1

   Неймовірний ранок під спільним душем. Відчуваю себе занадто щасливою — навіть підозріло. Якщо кожен мій ранок буде таким ніжним і дбайливим, я готова залишитися в цьому полоні. Мене влаштовує все: ставлення уважне, обережне, майже надмірне. Іноді навіть здається, що мене навмисно заманюють, хоча мене вже не раз запевнили — ні в якому разі.

   Познайомилась із прислугою. Ханс пояснив, що всі вони навчені працювати з магом розуму, тож жодних двозначних чи незрозумілих ситуацій не виникне. На тренування мене сьогодні не відпустили — натомість повідомили, що ми завітаємо до Моїра в гості.

   — Чому не попередив раніше? — обурилась я.

   — Не захотів, — усміхнувся у відповідь. — А якщо чесно, до останнього не знав, чи він буде вільний. Лише зранку прийшло повідомлення, що нас чекатимуть о десятій.

   — То навіщо так рано розбудив? Могли б ще повалятися в ліжку.

   — Хотів поснідати разом із тобою. Мені зараз треба на годинку в академію, і я одразу повернусь.

   — Тобто я залишусь одна в твоєму маєтку?

   — Ні. Ти залишишся не зовсім одна — в нашому маєтку.

   Він уважно вдивляється в мене. Знову щось підозрює. Якби це бодай якось на мене діяло.

   — Знову щось задумала?

   — Ні в якому разі. Візьму книги, які вчора мене зацікавили, і піду читати в неймовірний сад.

   — Добре. Ти ж у мене розумничка і дурниць робити не будеш? — усмішка занадто вже хитра.

   — Ти ж мене знаєш. Я дуже слухняна й обережна, — відповідаю з такою ж усмішкою.

   Підвівся з-за столу, підійшов ближче й простягнув руку — без слів. Я одразу прийняла жест і стаю поруч.

   — От у цьому й проблема, — тихо каже він. — Я тебе вже вивчив. І не впевнений, що можу залишити без нагляду.

Обійняв, обережно поцілував. Відповіла, обхопила його за шию. Він трохи заспокоївся.

   — То запроси сюди Ала. Ми з ним позаймаємось, поки тебе не буде.

   За його емоціями одразу зрозуміло — ідея погана.

   — Ти йому досі не довіряєш?

   — Довіряю. Але ідея все одно погана. Тим паче ти можеш його на щось підбити.

   — Тоді вирішуй сам. А мені час переодягатись і переходити до здобуття нових знань.

   — Добре. Я постараюся повернутися якнайшвидше.

   Ще один поцілунок — і зник в темряві.

   — Мені запросити дівчину з прислуги, щоб вам допомогла?

   Щойно Грум зник, Ханс миттєво опинився поруч. Відчуття таке, ніби господар наказав йому не відходити від мене ні на крок.

   — Не потрібно, я сама впораюся, — усміхнулась йому наймилішою усмішкою й попрямувала до своєї кімнати.

   Він схилив голову у відповідь.

   — У будь-якому разі я надішлю помічницю до вашої кімнати. Можливо, вам знадобиться допомога.

   — Тоді, якщо вже так, нехай перенесе книги з бібліотеки в сад, до альтанки. І ще — чай з печивом.

   — Добре, я передам.

   — Дякую.

   І швидко пішла до себе — в кімнату, куди навіть Грум до мене точно не зайде. Сіла на підлогу й випустила охоронця. За мить — у власній свідомості. Кинула заклик розумникам: бідна, нещасна, самотня. Можливо, десь поблизу знайдуться й інші — під прикриттям. Подивимось, кого вдасться впіймати на цій території. Усе зробила максимально швидко. Охоронець спокійний. Переодягнулась у іншу сукню — більш презентабельну — й рушила до саду.

   Там уже все було підготовлено. Біля альтанки крутилася дівчина — дуже молода, як для прислуги, — явно чекаючи на мене. Зовні гарна й витончена: золотисте хвилясте волосся, зібране в легку косу, світло-зелені очі. Я кинула щупальце — жодної зайвої думки. Лише очікування наказів. Цікаве навчання.

   — Як до тебе звертатися?

   — Моє ім’я Хеллєна. Без роду і статусу.

   Зрозуміло. Сирота, яку так ніхто й не прийняв до свого роду.

   — Можна я зватиму тебе Хел?

   — Звичайно, як вам зручно.

   — Давно ти тут працюєш?

   — Другий місяць. Пан Країн готував мене до приїзду мага розуму.

   — Скільки тобі років?

   — Повних двадцять.

   — Ханс спеціально підібрав для мене майже однолітку?

   — Скоріше за все, щоб ви не нудьгували. Але не хвилюйтесь — я всьому навчена. Можу підтримати будь-яку розмову, доглядати за дітьми й володію кількома мовами.

   Здивувалась її промові й одразу відчула напругу — вона нервувала, боялася, що я її вижену.

   — Знання вам вкладають магією?

   — Так, — відповіла вона й завмерла в очікуванні.

   — Я тебе відчуваю. Чого нервуєш?

   — Вибачте… — в одну мить емоції зникли. — Від мене відмовились у двох попередніх маєтках через мій вік. Занадто юна, господиням не сподобалась.

   Я усміхнулась. Мабуть, злякалися, що господарі загуляють.

   — Мене все влаштовує, — подивилась на неї хитро. — Ти сказала, що можеш підтримати будь-яку розмову?

   — Так. Нам багато чого вкладають у голову, і дозволено продовжувати навчання.

   — Про дітей ще зарано говорити, а от щодо інформації інтимного характеру?

   Бідолашна розгубилась: стоїть перелякана, намагається щось пригадати.

   — Лише те, що стосується інтимного здоров’я.

   — А інтимне життя?

   — Ні… цього, на жаль, не знаю. Але якщо для вас це важливо, я у вашу відсутність можу сходити до міської бібліотеки й дізнатися все необхідне.

   Я розсміялась так, що ледь не впала з лавки. Дівчина стояла розгублена, невпевнено усміхалась і явно не розуміла — підтримувати мене чи боятися наслідків власного незнання.

   — Як ти собі це уявляєш? — видихнула я крізь сміх. — Лорду Груму миттєво доповідять, що помічниця його майбутньої дружини цікавиться такою інформацією. Він же мене замучить питаннями. Якщо тільки ними.

   Вона теж зрозуміла, що запропонувала, й не стрималась — засміялась разом зі мною. Коли ми заспокоїлись, сіли за книги. В інтернаті вони проходять якийсь ритуал сприйняття інформації: поки я намагалась вишукати хоч щось корисне для себе, вона майже миттєво знаходила потрібні розділи, встигала їх перечитати й навіть пояснювала мені все простішою мовою, без хитромудрих формулювань.