7.3

   — На першому курсі є два некроманти. Я перевірю їх. Такого шпигуна могли запустити й недосвідчені.

   — Я вважаю, на сьогодні заняття завершено. Поговорю з Лейфом про все це.

   — Завтра зранку розповіси.

   — Усі подробиці? — хитро усміхнулася я.

   — Ні, дякую. Але я вже бачу, що ти прийшла до тями.

   — Ти сьогодні в гуртожитку? — запитала я з удаваної цікавості.

   Він розгубився і замовк.

   — За оренду кімнати в моєму будинку коли почнеш платити?

   — Я… я сплю в кімнаті твоєї сестри, — випалив він і, здається, одразу пожалкував.

   — Дуже цікава інформація.

   — Вибач, будь ласка, я ляпнув, не подумавши.

   Я розсміялася з його реакції.

   — А я все гадала, що ви спите в різних кімнатах. Як так вийшло? — сплеснула руками.

   — Досить, — буркнув він. — Мені ніяково говорити з тобою на цю тему. Тим паче, коли йдеться про твою сестру.

   — Ну хоч до гуртожитку проведеш?

   — А ти що, не в Грума ночуєш? — занадто весело запитав некромант.

   Зачинив двері приміщення, підхопив мене під лікоть і повів у бік гуртожитку.

   — Тобі прям усе треба знати.

   — Зрозумів, — провокативно посміхнувся. — Сюрприз хочеш зробити?

   — Я ніяковіти не буду. Хочеш, розповім який?

   — Ні, дякую.

   Він довів мене до дверей кімнати, послав повітряний поцілунок і вже збирався зникнути в темряві.

   — Зачекай! — скрикнула я. Він зупинився.

— Ми ж тепер не можемо зв’язуватися через намистини.

   — Не переймайся, на наступній медитації поясню, як посилити зв’язок.

   — Добре. Ти вже вмієш переміщуватись?

   — Звідси — тільки до своєї кімнати. Поки що лише невеликі відстані.

   — Зрозуміла. Ну, гарного тобі вечора. І привіт сестрі передавай, — підморгнула я.

   Він зник миттєво.

   Швидкі вечірні процедури. Підготувала форму, щоб зранку швидше зібратися. Дістала найгарнішу й найвідвертішу з усіх своїх піжам — колись сестра подарувала, а я все не могла зрозуміти, навіщо вона мені, бо зовсім не практична. Прикрила це неподобство халатом і торкнулася браслета.

   Майже миттєво посеред кімнати згустилася темрява. Ніжні обійми затягнули мене в неї, а пристрасний поцілунок я вже відчула в якійсь іншій кімнаті. Він зупинився, але з обіймів не випускав. Я озирнулася.

   — Де ми?

   — У моєму кабінеті. Треба трохи попрацювати, — і легкий поцілунок у скроню.

   — Ну добре. Тоді покажи мені, де бібліотека. Я теж трохи попрацюю.

   — Ти вечеряла?

   — Їсти не хочу. Хіба що чай.

   — Добре. Зараз передам побажання Хансу — і  до бібліотеки відкрию перехід.

   — А чого одразу не піти туди?

   — Я не допущу, щоб тебе в такому вигляді хтось бачив. Окрім мене.

   Здивовано подивилася на себе.

   — Досить пристойний вигляд… хоча… — і розв’язала зав’язки.

   Його очі потемнішали, і стало зрозуміло: попрацювати не вийде. Я швидко зав’язала все назад, ще й міцніше.

   — Спочатку робота. Десерт — після.

    Хитро посміхнувся, але погодився — мабуть, і справді щось серйозне. Бібліотека виявилася зовсім поруч із кабінетом. Лейф магією переніс на письмовий стіл усі важливі документи, а поруч на невеликий столик із чаєм та смаколиками. Ще один легкий поцілунок — і він вмостив мене за столиком, а сам узявся до роботи.

   Я випила чай і пішла переглядати книги. Час від часу ловила на собі його погляд — і це було неймовірно приємно.

   — Милий, я тобі не заважаю?

   Він прикрив очі й глибоко вдихнув.

   — Ти чого?

   — Це неймовірно — чути від тебе таке звертання.

   Я усміхнулася йому. Настрій злетів кудись до небес від щастя, але майже одразу згадалася розмова з Ловісою. І я зрозуміла: краще цю тему не обходити, а прояснити все одразу. Настрій миттєво полетів униз.

   Він помітив мої емоційні гойдалки й відклав документи.

   — Щось знову згадала?

   — Давай поговоримо, коли ти завершиш справи.

   — Ти вважаєш, я тепер зможу зосередитися?

   — Навряд. Але ж ти старанний.

   Ще з пів години він щось переглядав, а я намагалася знайти серед книг бодай щось, що стосувалося розумників і їхніх можливостей. Кілька відповідних томів знайшла й переклала на стілець — почитаю пізніше. Помітила, що він уже нічого не робить, лише спостерігає за мною.

   — Ти вже все? У мене є питання.

   — Слухаю тебе уважно, — він розслаблено відкинувся у кріслі.

   — Ти спілкувався з іншими розумниками, окрім Моїра?

   — Так, була така можливість.

   — Тоді поясни: можливо зробити наведення або наказ так, щоб це було неконтрольовано?

   — Тобто так, щоб сам розумник цього не усвідомлював? — він уважно за мною стежив, а я повільно підійшла ближче.

   — Ну, можливо, розумнику чогось дуже хочеться — і він несвідомо це підлаштовує?

   — А давай ти зараз усе поясниш, бо мені здається, у тебе знову сумніви щодо нас.

   — Не зовсім. Але й це теж.

   Я підійшла зовсім близько, сіла йому на коліна, і ми уважно дивилися одне одному в очі.

   — Зараз мені складніше зосередитися на серйозній розмові.

   — Якщо це я підлаштувала стосунки Ала з Нектарією?..

   — Хто цього разу вклав у цю голову таку думку? — він обережно торкнувся пальцями моєї скроні й ніжно провів до шиї.

   Це трохи відволікло, але я зібрала рештки сил, подивилася йому в очі й кинула спогад обіднього інциденту. Уважно спостерігала за його реакцією. Він замислився.

   — Можеш продемонструвати знайомство пана Франга з твоєю сестрою.

   Знову кинула спогади й почуття, які вони обоє відчували. Дивився серйозно: спина рівна, постава зібрана, але я й не помітила, як його рука вже лягла мені на талію.

   — Я не помітив за тобою розрахунку. Перше, що ти відчула, — це здивування й радість. І лише потім з’явилася думка, як це можна використати, — пояснював він спокійно, тоді як друга рука вже впоралася із зав’язками. — Ти знову себе накручуєш.