7.2

   Ми сиділи, жували й дивилися одна на одну. Хотілося почати розмову, але я передумала. Не я до неї прийшла.

   — І як тобі після всього живеться? — нарешті заговорила красуня.

   Я сперлася підборіддям на долоню, подивилася з цікавістю, чекаючи продовження.

   — Як так сталося, що мали викинути цю, — вона кивнула в бік Лін, — а постраждала нещасна Альва?

   Я кинула короткий погляд на Лін — і знову зосередилася на Ловісі.

   — Ти сумніваєшся у професіоналізмі леді Строн?

   — Я в тобі сумніваюся! — різко крикнула вона мені просто в обличчя.

   — А я тут до чого? — щиро не розуміла, що відбувається. У цій історії мене взагалі не мало бути.

   — Я подала прохання Імператору на перевірку тебе, — холодно сказала дівчина. — Я впевнена, що ти використовуєш свої здібності незаконно.

   — Поясни.

   Ненависть у мій бік не просто відчувалася — вона душила.

   — Дуже зручно підкласти власну сестру під некроманта, — продовжила вона, — щоб він був поруч і, не дай боги, не дозволив тебе вбити. А другого ти використовуєш сама.

   Вона різко ткнула пальцем у мій браслет.

   — Він не дурень. І дуже скоро знищить твій наказ. А тоді… — усміхнулася тонко, майже ніжно, — тобі точно не жити.

   Я здивовано поглянула на браслет. Хотіла торкнутися його, але передумала: Лейф одразу відчує мій стан і, ймовірно, прийде з’ясовувати, що сталося.

   — Якби я справді використала наведення й накази, — тихо сказала я, — невже браслет підлаштувався б під це?

   — Ви, розумники, багато чого вмієте, — холодно відповіла вона. — Я зроблю все, щоб цього разу ти не викрутилася. А Лейф… — її усмішка стала отруйною, — він усе одно буде моїм.

   В очах у мене потемніло від її слів.

   — Запам’ятай, стерво: для тебе він лорд Грум або професор, — я дивилася на неї з бажанням зламати шию. — Це ти з Альвою вийшла сухою з води. Але я за тобою стежу. Зникни з моїх очей, поки біди не сталося.

   — Привіт, мої хороші. У вас усе гаразд? — почувся голос Ала за спиною.

   Його руки лягли мені на плечі, стискаючи надто сильно — але саме це повернуло мене до реальності.

   — Чого ви знову сваритеся?

   — Ви всі бачите, вона неспроможна себе контролювати! — дуже голосно, на всю їдальню, заявила Ловіса. — Її мають стратити!

   Вона різко підвелася і пішла задоволена. Сольвейг мовчки рушила за нею.

   — Ти зовсім розум втратила? — прошипів некромант, не відпускаючи мої плечі й нахилившись до вуха. — Я тебе ще на полігоні відчув.

   Я ясно усвідомлювала: він нервує не через мене. Через неї.

   — Руки прибери, — гаркнула я, завмираючи від люті. — Будь ласка.

   Він одразу присів поруч і зазирнув мені в очі.

   — З тобою все гаразд?

   Невже він справді не розуміє, що щойно зробив?

   — Ти захистив її, а не мене!

   — Хороша моя, тобі захист не потрібен, — спокійно відповів він. — А от усім навколо з тобою зараз буде дуже несолодко. Подивися на Лін і на інших студентів.

   Я обвела зал поглядом. Вони боялися навіть дивитися в мій бік. Лише Лін усміхнулася і взяла мене за руку.

   — Дякую, — тихо відповіла я їй.

   Помітила леді Строн на вході до їдальні й одразу зрозуміла, що мене чекає.

   — Мені вже час. Гарного дня.

   Не дивлячись ні на кого, я підвелася й пішла. Уже біля виходу зупинилася.

   — Медитація сьогодні буде? — запитала я, не обертаючись, і завмерла в очікуванні.

   — Звісно. Як завжди, — пролунало у відповідь. — Про цей інцидент поговоримо ввечері.

   Уперше він навіть не намагався мене зрозуміти. Виходить, якщо твоє — ти готовий убити, а якщо моє — я маю думати про контроль.

   Я швидко підійшла до світлої. Вона уважно подивилася на мене.

   — Я тебе розумію. Але вона досі не сприймає тебе серйозно.

   — Звідки ви знаєте, про кого саме йдеться?

   — Я щойно її зустріла. Вона скаржилася на тебе.

   — Здається, і Ал мене не сприймає серйозно, — ця думка вдарила несподівано боляче.

   — Не вигадуй. Він тебе обожнює. Просто зараз у нього підвищення, він майже викладач. А ми зобов’язані захищати студентів.

   — А я, виходить, уже не студентка?

   — Ти значно здібніша. Різниця у силах між вами надто велика. Ти навіть не можеш викликати її на дуель.

   — Тобто вона має право мене принижувати?

   — Ні. Такого права в неї немає. Але ж ти не будеш реагувати на кожну дурницю?

   — Я розумію, до чого ви ведете… але все одно не розумію, чому так зірвалася.

   — Я теж поки що не бачу повної картини. Спробуй наступного разу увімкнути контроль.

   — Добре. Я вас почула.

   Ми разом дійшли до полігону. Леді побажала мені гарного дня, і я пішла на заняття до професора Красса. На самозахисті та військовій справі не було часу аналізувати свою поведінку. А от увечері, на медитації з Алом, я якраз усе обміркую.

   — Привіт, красуня. Готова позайматися?

   Я схрестила руки на грудях і дивилася на нього з обуренням. Він — на мене.

   — Ну вибач. Я розгубився, кого саме треба було захищати.

   — Мені вже леді Строн пояснила, що ти майже викладач. І в тебе багато зобов’язань перед студентами. Можливо, нам варто залишити наші дружні стосунки, доки я не довчуся?

   — Ти знущаєшся з мене.

   — Так. І я дуже образилася.

   — По-перше, я вибачився. А по-друге, ти мене любиш і не вмієш довго ображатися.

   — Коли тобі хтось скаже, що зробить усе можливе, щоб тебе знищити, і Нектарія буде з ним — згадай про самоконтроль.

   Він завмер, явно обурений.

   — Подумай над моїми словами, — додала я. — Поки ми будемо посилювати наш «самоконтроль».

   Я навмисно зробила наголос на останньому слові, сіла на килимок і заплющила очі. Деякий час Ал стояв мовчки, але зрештою сів навпроти.