7.1

   Ранок був найприємнішим, найніжнішим і найвідвертішим. Лейф тримав мене в обіймах, цілував і шепотів на вухо, що час вставати.

   — Не привчай мене до таких ранків, інакше доведеться все життя так робити.

   — Мила моя, якщо тобі для щастя так мало потрібно — я готовий.

   — А якщо більше?

   — Усе, що завгодно. Тільки будь поруч.

   — Та я й не збираюся втікати.

   Я підвелася з ліжка й попрямувала у ванну. Для ранкових процедур обрала неймовірний халат, який для мене придбала леді Грум. Смак у неї бездоганний: сукні, спідниці, блузи — усе просто розкішне. Але як не крути, треба повертатися в Академію й знову вдягати форму.

   Вийшла з ванни — Лейф саме одягався, а я була лише в білизні під халатом.

   — А форми в мене тут немає. Ти мене так до кімнати й відправиш?

   Він підійшов ближче й обережно зазирнув під халат.

   — А може, перше заняття пропустимо? — хитра посмішка, очі чорніші за ніч.

   Мені й самій раптом зовсім не захотілося на навчання. Я обійняла його.

   — Ти впевнений, що тільки на першому занятті нас не буде?

   Він поцілував мене у відповідь.

   — Я тебе почув. Увечері заберу.

   — Слухай, а з друзями я тепер зможу зустрічатися? Якщо ти мене одразу після занять забиратимеш…

   — Я, звісно, егоїст, — усміхнувся він, — але неволити тебе не зможу. Ти ж просто втечеш. Тому домовимось так: хочеш побути з друзями — попередь. А коли будеш готова повернутися, торкнися браслета. Я прийду й заберу тебе.

   — А це тільки в один бік працює? Чи ти теж можеш мені відправляти повідомлення?

   — Можу. Через браслет я також можу звернутися до тебе.

   — Тобто… ти не мав такої потреби в мені, як я в тобі? Бо досі я нічого не відчувала.

   Він притис мене до себе й прошепотів на вухо:

   — Повір, потреба була неймовірна. Просто я боявся налякати тебе своїми бажаннями.

   — А тепер не боїшся?

   Він відповів пристрасним поцілунком. Темрява навколо — і ми вже стоїмо в моїй кімнаті.

   — До речі, ти дуже добре приховуєш свої емоції й бажання.

   — Досвід спілкування з розумником.

   Ми стояли посеред кімнати й дивилися один на одного. Від нього віяло неспокоєм.

   — Ти чого?

   — Є відчуття, що якщо я зараз відпущу — це назавжди.

   — Тобі здається. Мені сьогодні нічого такого не снилося.

   — А тобі взагалі щось снилося? — хитрий погляд.

   — Ні. Але ми ж дорослі. Домовитись завжди зможемо.

   Стукіт у двері. Я одразу відчула — це Лін. Поглянула на Лейфа. Він усміхнувся, нагадав переодягнутися у форму для тренувань, дочекався, поки я задовольню його примху, поцілував — і зник.

   Відчинила двері. Подруга буквально налетіла на мене з обіймами й не відпускала. Краєм ока помітила — хлопці теж підбігли, змучені.

   — Ви чого так бігли? — усміхнулася я. — Я ж нікуди не дінусь.

   — Я після вчорашнього взагалі не могла спати, — випалила Лін. — Постійно перевіряла твою намистину, чекала, що ти повернешся, хоча Ал попередив, що ти будеш тільки зранку. Він нас з Іваром покликав у твій дім і все розповів… про те, що мало зі мною статися. Я досі не можу повірити, що Альва могла так вчинити.

   Я обійняла її у відповідь.

   — Найголовніше — зараз усе добре. І я рада, що тобі не довелося через це пройти.

   — А ти як після такого? — Лін уже трохи заспокоїлася, сіла на ліжко й уважно на мене дивилася.

   — Судячи з її браслета, з нею все неймовірно добре, — підійшов Ал і теж мене обійняв.

   Усі троє мимоволі перевели погляди на мій браслет.

   — Оу… то ти часу не гаяла, — усміхнулася Лін. — Можна вітати? Ти вже леді Грум?

   Івар підійшов ближче, мовчки обійняв і пильно вдивлявся в мій стан.

   — Ні. Весілля не було.

   — Але щось таки було, — хмикнув некромант. — Просто так каміння в браслеті колір не міняє.

   Він усміхнувся хитро, а Лін помітно почала червоніти.

   Я схрестила руки на грудях і глянула на нього.

   — Може, краще про тебе поговоримо? Що там з моєю сестрою?

   — З Нек усе добре, — поспіхом почав виправдовуватися Ал. — Ми вже попередили її батьків, що влітку гуляємо весілля.

   — З ким? — весілля мене не здивувало, Ал її вже не відпустить. Але скорочене ім’я…

   — Їй так сподобалося, — задоволено відповів некромант. — Тепер друзі й сестра можуть до неї так звертатися.

   У розмовах ми вийшли з моєї кімнати й побігли на тренування. Після — зайшли випити кави й ще трохи поспілкуватися. Усім страшенно кортіло дізнатися, як саме на мене зреагували леді Грум і лорд Тенлід. Я вирішила не переказувати, а просто продемонструвати все — аж до моменту, коли опинилася в ліжку Лейфа.

   Посміялися. Потім я показала, що саме могло статися з Лін, навмисно вибравши кілька варіантів, які були найсмішніші, але водночас абсолютно непридатні, бо не вирішували проблему.

   — А як Нек поставилася до твого татуювання? — запитала я з цікавістю.

   Лін теж уважно придивилася: з-під коміра було видно чорні лапки мого павучка. Вона одразу зацікавилася й потягнулася роздягати некроманта, щоб роздивитися краще.

   — Так, дівчинко, заспокойся, — хмикнув Ал. — Я й сам можу роздягнутися і все продемонструвати. Диви, яка спритна.

   Він відкрив шию, показуючи мого красунчика. Лін навіть потягнулася торкнутися, але тут уже не витримав Івар і зупинив її.

   — Вона не проти, якщо це мій захист.

   — Я теж такого хочу, — зітхнула Лін.

   — Вибач, поки що не можу, — відповіла я. — Ти в мене свою магію не вплітала, і я взагалі не впевнена, що це можливо. А свого тобі «підсадити» не зможу — інакше він передаватиме мені всю інформацію про тебе.

   — А цей, виходить, так не працює? — Івар теж із цікавістю розглядав шию друга.

   — Ні. Цей повністю створений з магії Ала. Він навіть від мене захищатиме, якщо я раптом вирішу заглянути у свідомість без запрошення.