6.3

   Я глянула на Ала й відкрила вільну руку, долонею вгору. На ній сидів чорний павучок. Ал дивився на мене блідий, крадькома переводячи погляд на Грума. Той мовчки закатав рукав сорочки й показав свого павука.

   — Це захист від розумників, — пояснив мій некромант.

   Він глибоко вдихнув і кивнув мені на знак згоди. Я розвернула його долоню й посадила туди свого помічника. Той трохи посидів, а потім швидко побіг угору по руці й сховався під сорочкою.

   Я з цікавістю стежила, куди він подівся. За мить помітила, як малий вибіг на шию, вмостився там — і одразу втратив об’єм.

   — А мені подобається, — задоволено мовила я. — Сподіваюся, й Нектарія оцінить. Тепер можна й до мого дому.

   Лейф простягнув мені руку. Я встала з ліжка, він обійняв мене, і ми обоє подивилися на Ала. Той сидів і мовчки спостерігав, як павучки знову перетворюються на звичайні предмети.

Ал обережно підвівся й підійшов до нас. Лейф вхопив його за руку — мить, і ми вже стояли на порозі мого дому.

   Я постукала. Двері відчинилися одразу.

Щойно сестра побачила нас, вона кинулася до мене й міцно обійняла. Я помітила чорну намистину на її руці й усміхнулася.

   — Ал сказав, що з тобою щось має статися, — схвильовано мовила вона. — Але що саме — він не знав. Я дуже за тебе переживала.

   Я м’яко торкнулася її щупальцями, заспокоюючи. Відчула: з нею все гаразд. Вона щаслива.

   — Я в порядку. Забери свого нареченого й заспокой його, — я відсторонилася й усміхнулася їй просто в очі.

   Вона миттєво зашарілася.

   — Він трохи перенервував.

   Ал і справді був блідий. Він підійшов до Нектарії, відсунув її від мене й став переді мною, невпевнено опустивши плечі. На Грума навіть не дивився.

   — Ти чого? — лагідно сказала я. — Я вас засуджувати не збираюся. Я впевнена, що сестра в надійних руках. Тобі я довіряю.

   — Дякую… — видихнув він. — Ти в мене найкраща.

   Я хотіла ще щось сказати — дивитися на нього було боляче, — але він просто міцно обійняв мене й не відпускав.

   Поки ми так стояли, Лейф уже встиг привітатися з Нектарією.

   Я поплескала Ала по спині, глянула на сестру й одними губами попросила: «Забери його». Вона усміхнулася й потягла його за руку. Ал одразу обійняв її зі спини й поклав голову їй на плече.

   — Ви зараз куди? — спитав він.

   — Не знаю, — відповіла я. — Зв’яжися з Іваром і Лін, заспокой їх. І вже можеш усе розповісти.

   — Добре.

   — До вечора повернемося? — я повернулася до коханого.

   — Ні, — усміхнувся він, і очі небезпечно блиснули. — Тільки завтра зранку. На навчання.

   — Я зрозумів, — кивнув Ал. — Тоді завтра на тренуванні поспілкуємось.

   Встигла лише усміхнутися йому — і темрява огорнула нас із Лейфом. Він притримував мене за талію. Я повернулася до нього обличчям і обійняла за шию.

   — І куди ми зараз?

   Він нахилився й ніжно поцілував мене.

   — Додому.

   — А як же Моїр?

   — Зараз я не хочу його бачити. І, судячи з того, що я побачив у твоїй свідомості, у тебе там усе під контролем, — ще один поцілунок. — Тож спілкування з розумниками можемо відкласти на період твого навчання. Дай мені трохи насолодитися твоєю присутністю поруч.

   — Я не проти.

   Ми опинилися в тій самій кімнаті, де я була вперше. Лейф залишив мене наодинці й пішов до прислуги, а я одразу відчинила двері на балкон, що виходив просто в сад. Вигляд був неймовірний. Хотілося просто стояти й вбирати в себе цю красу.

   Лейф повернувся.

   — Я хочу прогулятися садом. Підемо? — повернулася до нього.

   — Зараз приготують вечерю, поїмо й підемо, — він обійняв мене зі спини й став поруч. По відчуттях — спокійний і дуже задоволений. — Ти сильно втомилася?

   — Не знаю. З Альвою було легко працювати. Мабуть, тому що вона зовсім не заважала. Занадто слабка. З тобою важче, навіть попри те, що ти теж не чиниш опору.

   — Виходить я не хлопчик, що втрачає голову від вигляду оголеної дівчини?

   — Ти гірше, — відповіла я.

   Поки ми говорили, він ледь торкався губами моєї шиї, а потім завмер.

   — Бо ти дорослий чоловік, який знає, чого хоче.

   Він знову відновив легкі, майже невагомі дотики.

   — Зрозумів тебе. Сігне вимагає весілля.

   Я повернула голову й незадоволено подивилася на нього.

   — Вона хоче прийняти рід чоловіка.

   — Не зрозуміла… а наше весілля тут до чого?

   — Хоче впевнитися, що ми не наробимо дурниць і все зробимо правильно під час прийняття мого роду. І я підозрюю, що вона хоче дітей — але лише за умови, що в нас буде продовження.

   — Тобто зараз їй просто потрібно весілля, а потім вона вимагатиме від нас першу дитину? — я скептично зітхнула. — Мене що, за дурепу тримають?

   Лейф розсміявся й міцніше обійняв мене.

   — Я не думаю, що в неї такий хитрий план.

   Якраз постукали в двері. Грум дозволив увійти й навіть не намагався приховати наші стосунки, як минулого разу. Ми так і залишилися стояти поруч. Прислуга швидко розставила страви на столі, вклонилася й вийшла, тихо прикривши за собою двері.

   Лейф поцілував мене в шию й провів до мого місця за столом. Сам сів навпроти. У тиші ми почали їсти. Я майже не відчувала голоду, а от по ньому було видно, наскільки він зголоднів. Переходи, мабуть, забирають чимало сил. Я спостерігала за ним із легкою усмішкою.

   Він зупинився й подивився мені в очі.

   — Не дивись на мене так.

   — Як? — усміхнулася ще ширше.

   — Так… ніби… — він замовк.

   Торкнулася його свідомості — і зрозуміла: він не може вимовити слова, на які дуже сподівається.

   Підвелася, підійшла до нього. Він трохи відсунувся від столу, з цікавістю спостерігаючи за моїм рухом. Я просто сіла йому на коліна й обійняла за шию, не відводячи погляду.