6.1

   Темрява розвіялась — ми стояли десь у підвальних приміщеннях, де ми з Алом постійно тренувалися. Надто яскраве світло вдарило мені в очі, і я мимоволі вчепилася в Лейфа міцніше, поки зір не звик після переходу.

   Відчула, як хтось підбіг, різко відчепив мене від Грума й обійняв. Придивилася до аури — чорна зі смарагдовим відблиском. У ту ж мить напруга відступила.

   — Не чіпай мою невістку, — загарчала леді Грум.

   — Я вважаю, ще зарано записувати її в невістки, — відказав він, не відпускаючи мене.

   — На браслет подивись, телепню.

   Він узяв мене за руку, глянув, потім повільно хитнув головою, занурений у свої думки.

   — Я дуже нервував через тебе. Зранку вже був у леді Строн, — і знову міцно обійняв.

   — Що з Лін? — нарешті очі звикли до світла, і я трохи відсторонилася від некроманта, щоб краще його роздивитися.

   — Все гаразд. Івар поруч із нею й не відходить ні на крок. Як він пояснив, ти сама попросила його про це, а він тобі довіряє.

   Я продовжувала дивитися на хлопця й усміхнулась, зчитуючи його емоційний стан: хвилювання за мене й водночас неймовірне щастя від минулої ночі.

   — Чого ти? Розум втратила від ранкових пригод? — хитро всміхнувся він.

   — Коли весілля? — спитала я.

   Він зблід, а посмішка вмить зникла з обличчя.

   — Взагалі-то я збирався запитати в тебе те саме.

   Леді Грум не витримала: підійшла, відсунула мене від нього за плечі, стала навпроти й схрестила руки на грудях.

   — Так, а тепер я не зрозуміла. Де ти був усю ніч? Чому не прослідкував за Руною?

   — Навіть якби я ночував у її ліжку, це навряд чи щось змінило б. І ви постійно були проти нашого зближення, — він обійшов леді Грум і знову зазирнув мені в очі. — Що такого мало статися, що ти погодилась на цей варіант? Це принизливо. Невже не було іншого виходу?

   — Варіанти були, але вони мені не підходили. Я злякалася, що все може повторитися… тільки мене поруч уже не буде.

   — А чим вам так не подобається цей варіант? — несподівано втрутився чоловік леді Грум. — Мені, наприклад, було приємно. Давно я не відчував таких емоцій.

   Судячи з реакції леді Грум на слова власного чоловіка, хтось сьогодні змінить статус із «заміжньої» на «вдову».

   — Лорде Тенлід, не переймайтеся так. Ви достатньо симпатичний чоловік, просто ніхто не наважується на подібні речі через вашу дружину. Як узагалі можна зрівнятися з такою неймовірною жінкою? — промовила я.

   Він і не глянув ні на кого, окрім своєї коханої.

   — Я тобі сьогодні влаштую емоції, — прошипіла леді.

   А лорд у відповідь лише задоволено посміхнувся.

   Тим часом я розкинула щупальця на всіх присутніх і відкрила спогад про те, що мало статися з Лін. Мене знову трохи затрусило від побаченого. Лейф підійшов і обійняв мене так ніжно, як умів тільки він.

   — А де ця тварюка? — сказала я холодно. — Я впевнена, що вона діяла не самостійно. Хочу мило поспілкуватися… якщо вже її вбивство відміняється.

   — Вона в кімнаті поруч.

   Я обернулася — за спиною стояла леді Строн. Дуже розлючена. Уперше бачу її такою.

   — Ви чого так нервуєте? — спитала я.

   — А Ейра захищала її до останнього, — відповіла леді Грум.

   Я подивилась на скло, за яким була видно змучену й перелякану дівчину, і раптом усвідомила, що тут узагалі-то мало бути дзеркало. Обурено повернулася до Лейфа.

   — Ти підглядав за нашими заняттями з Алом?

   — Я — ні. Навіть і не намагався, — він ледь усміхнувся. — Хоча дуже хотілося.

   — Дякую, — усміхнулася я у відповідь.

   — А ось вона — майже кожне заняття, — кивнув він у бік сестри.

   Я дуже ображено глянула на Сігне. Вона схрестила руки на грудях і невдоволено дивилась на брата.

   — А я думала, що ви мені все ж таки довіряєте.

   — Вибач, — зітхнула вона. — Я дивилась тільки тоді, коли мій брат проявив до тебе інтерес.

   — Треба було все ж таки тебе поцілувати, — тихо пробурмотів хлопець.

   Я розсміялась.

   — Для чого? Щоб ти навіть не знав, за що тебе вбили?

   Я глянула на Лейфа — його очі потемніли до чорного. Торкнулася його руки, і він заспокоївся.

   — Добре, пізніше поговоримо. Зараз я хочу поспілкуватися з Альвою. Можливо, краще, щоб я була одна?

   — Я теж так вважаю, — підійшов ближче Тенлід. — Вона від нас сахається й одразу починає плакати. Ти говори, а ми все почуємо.

   — Тобто ви не лише дивилися, а ще й слухали.

   — Ну вибач, будь ласка. Я виправлюсь.

   Я глянула на Лейфа — він усміхнувся. Ал стиснув мені руку, і я пішла.

   Зайшла до кімнати, де сиділа заплакана дівчина. Вона підняла на мене погляд, обійняла себе руками й відвернулася.

   — Ну, привіт. Розкажеш, навіщо ти це зробила?

   — А який сенс мені щось розповідати, якщо ти й сама все можеш дізнатися?

   — Хоча б для того, щоб інші мали шанс тебе зрозуміти.

   — Ти розумниця. Тебе все одно захистять, навіть якщо я й невинна. Лорд Грум же не просто так навколо тебе крутився?

   — У тебе якесь дуже викривлене сприйняття світу. Якщо мені не довіряють, бо я захищаю подругу, і при цьому в мене є впливові знайомі… то, може, мені запросити лорда Моїра?

   — Він через такі дрібниці й голови не підніме від своїх важливих справ, щоб когось вислуховувати.

   — А якщо мені є що йому запропонувати? І він приїде. Навіть із задоволенням. Ти впевнена, що після цього виживеш?

   — Я навіть не хочу знати, на що ти натякаєш, — вона здивовано дивиться мені в очі.

   Мені раптом стало смішно. Я сіла навпроти й розсміялася.

   — Мало того, що, за чутками, я тут із пів академії сплю, — сказала я крізь сміх, — так ще й магу розуму маю себе запропонувати, щоб він приїхав розбиратися у цій справі. Або я неймовірна красуня, в чому сильно сумніваюся, і мені ніхто не може відмовити… або всі чоловіки навколо — ідіоти.