5.3

   Коли я відчула проникнення, спочатку страх охопив мою свідомість. Але стогін задоволення відволік мене від негативних думок. Спогадів про мій перший раз я в собі не залишила — тому все для мене відбувалося вперше. Тут. І зараз.

   Лейф обережно й ніжно прислухався до мене і продовжував зводити з розуму. Я втратила відчуття часу, простору й узагалі навколишнього світу. Здається, на мить я знепритомніла, а коли знову повернулася до реальності, мій некромант продовжував мене цілувати, але вже лежачи поруч і ніжно обіймаючи.

   Розум потроху повертався, серце перестало вибивати в грудях дріб, дихання заспокоювалося. Поцілунки тривали, але мене стривожило інше. Здається, він відчув мій настрій і зупинився.

   Я поклала руку на низ живота й перелякано розвернулася до нього. Він одразу зрозумів і усміхнувся. Ще один поцілунок.

   — Я збирався тобі пояснити, як знешкодити наслідки, і для початку сам хотів це зробити, — ще один поцілунок у шию, і якось невпевнено він продовжив: — Але твоя магія, скоріше за все, пам’ятає поганий досвід і сама все знищила за мить. Ти навіть не відчула цього.

   Я дивлюся на нього перелякано.

   — Не хвилюйся, ще встигнеш у всьому розібратися. Я впевнений. Потрібен досвід, — і посмішка провокуюча.

   — Я не зможу мати дітей, бо на підсвідомості пам’ятатиму минуле?

   Поцілунки перестають бути обережними й стають наполегливішими.

   — Я зроблю все можливе, щоб і в твоїй підсвідомості не залишилося згадок про минуле.

   — Ти коли повернувся?

   — Уночі, — продовжує цілувати, дихання уривчасте. — Дуже пізно, не хотів тебе турбувати.

   Він розвертає мене до себе і не зупиняється з поцілунками.

   — Розмовляти ти не хочеш, я так зрозуміла?

   — Зараз точно ні.

   — Як же я сумувала за тобою… — простогнала я, відмовляючись хоч якось повертати свою свідомість, яка, здається, покинула мене назавжди.

   Цього разу все було жорсткіше й шаленішe. Відчуття, ніби він стримував себе надто довго і тепер нарешті отримав своє по праву й зупинятися не збирався. А я повністю віддалася його владі. Вчепилася нігтями в його спину — і мене накрило нестримною хвилею почуттів.

   Я вже нічого не бачила й не чула навколо. Був лише він — той, від кого я шаленію. Повітря не вистачало, з’явилося відчуття, ніби я помираю, але його поцілунки змушували оживати знову і знову. Здається, я вилетіла за межі цієї кімнати, маєтку, міста — кудись дуже далеко. Мій крик стих, коли Лейф накрив мої губи черговим поцілунком.

   — Прислухайся до свого тіла, — прошепотів він хрипким голосом. — Відчуй щось стороннє.

   Я відчула — і вмить магія побігла по всьому тілу, знищуючи все, що здавалося чужим. У теорії нам пояснювали, як це відбувається, але оскільки я була нульовою, випробувати це раніше не було можливості.

   Я відкрила очі, намагаючись прийти до тями, але це ніяк не вдавалося. В очах усе ще темно, горло дере від криків. Мені стало трохи соромно за свою поведінку — сподіваюся, в маєтку нікого немає, окрім нас.

   Він обережно торкнувся мого тіла пальцями, спостерігаючи за реакцією. Дихати важко. Вирвався легкий стогін, і я уткнулася лобом у його плече.

   — Навіщо ти знущаєшся з мене?

Він ліг поруч, обійняв, притиснув до себе й зарився носом у моє волосся.

   — Я перевіряв твоє самопочуття. Ти не соромишся, не тікаєш — значить, усе гаразд. Я боявся, що ти можеш злякатися.

   Я притиснулася до нього ще ближче й вигнула спину, провокуючи.

   — А ось так не роби, моя хороша, якщо не збираєшся провести зі мною не тільки весь день, а й усю ніч у ліжку, — прошепотів він мені у вухо, ніжно торкаючись губами. — Я ж казав тобі, що дуже голодний.

   Накрив рукою мої груди й злегка стиснув — я не втрималася й знову застогнала.

   — Ммм… здається, я не один такий.

   Слабкість накрила все тіло, сили остаточно покинули мене. З огляду на вчорашню знервованість і ранковий викид адреналіну, мій організм вирішив, що час нарешті відпочити поруч із коханим.

   Я поглянула на браслет і зніяковіла. Каміння більше не було прозорим — тепер воно стало чорним і перламутровим. Я розвернулася до Лейфа: він лежав із заплющеними очима. Ніжно торкнулася його плеча. Відкрив одне око й подивився з питанням. Показала йому браслет, підняла його руку — у нього зміни були такі самі. Я обережно погладила пальцем павучка на його зап’ясті й знову подивилась на чоловіка.

   — Що? — не зрозумів він.

   — Чому колір змінився? — обережний поцілунок.

   — Скажімо так: тепер ми з тобою фактично чоловік і дружина.

   — Тобто нам не потрібне весілля?

   — А ти хочеш?

   — Ні, — занадто різко відповіла я.

   Він навіть трохи образився на мою відповідь. Я усміхнулася.

   — Поки що ні.

   — Все одно доведеться. Це прийняття роду.

   — Я все розумію, але мені й так добре.

   — Я не тисну.

   — Дякую, — я поцілувала його в плече, куди дотягнулася. — Чого ти був такий роздратований?

   — Коли?

   — Коли побачив мене в ліжку своєї сестри. Ти справді вирішив, що я можу займатись таким ідіотизмом, як лізти до когось у ліжко?

   — По-перше, не в ліжку моєї сестри, а в ліжку мого друга. А по-друге, ти занадто любиш експериментувати. Я розлютився, бо зранку з’являється Вігго і каже, що в його ліжку ти — оголена, а я не можу придумати жодної причини, чому ти могла на таке наважитись. І ще одна думка, що він тебе торкався, остаточно вивела мене з рівноваги.

   — Тільки через це?

   — Так. Я в тобі впевнений, якщо ти про це.

   — Дякую. Мені було дуже образливо через твою поведінку, навіть Сігне відреагувала спокійніше.

   Він міцно мене обійняв.

   — Вибач, будь ласка. Перенервував. До речі, ти їсти не хочеш?

   — Тільки не кажи, що в маєтку є ще хтось, окрім нас.