5.2

   — Може, зачекаємо Ала? — запитав стурбовано Івар.

   Ти диви як за друга хвилюється.

   — Повір мені, він сьогодні точно не повернеться, — відповіла я.

   Івар зупинився, хитро посміхнувся, запропонував нам обом лікті і повів до гуртожитків.

   Лін вже трохи заспокоїлася. Вона розповідала, яка у мене неймовірна сестра і як цікаво з нею проводити час. Івар час від часу втручався в розмову, але обережно — не хотів говорити занадто багато за Нектарію.

   У якийсь момент у мене потемніло в очах — ногу підвернула різко й боляче, навіть не втрималась і впала. До перелому далеко, але кульгати доведеться. Лін злякалась до паніки, кинулась до мене, але я її до себе не допустила. Ще не вистачало, щоб вона вливала в мене свою магію.

   Івар допоміг піднятися, посадив на лавку. Вони обоє наполягали, щоб провести мене до кімнати. Я вмовила інакше: нехай він доведе наречену до її кімнати й простежить, щоб вона звідти не виходила до ранку. Я почекаю тут.

   Вони погодились. Івар повернувся швидко, але за цей час я вже заглушила біль і привела себе до тями. Все йшло як треба. Лін точно у безпеці.

   Івар довів мене до моєї кімнати, допоміг зняти взуття. Я попросила, щоб з самого ранку він перевірив, як Лін почувається, і щоб увесь завтрашній день був поруч із нею. Він почав ставити запитання, але я зупинила його і попросила лише одного — пообіцяти, що зробить усе, як я сказала. Він пообіцяв і пішов.

   Я залишилась одна. І стало не по собі.

У сні це виглядає простіше. У реальності — страшно. Як ці дурепи взагалі на таке наважуються?

   Привела себе до ладу. Хотіла вдягти якусь пристойну піжаму, але сенсу в цьому не було. Час спати — інакше проґавлю момент переходу. Кулон на шиї теплішав, значить час уже близько.

   Я вляглась, заплющила очі й змусила себе заспокоїтись. Вийде як вийде.

   Ранок. Перші промені сонця торкаються обличчя. Вихідний. Вилазити з-під ковдри не хочеться. Після вчорашнього напруження я почуваюся дивно легкою, майже невагомою.

Чиясь рука обіймає мене за талію.

   Перша думка — Грум повернувся вночі. Але він би спочатку розбудив мене. І точно не заліз би в ліжко мовчки.

   Я завмерла, різко згадавши про Лін. Вчепилась у ковдру і почала повільно відповзати від чоловіка. Страх стискав груди. Я не наважувалась подивитись, хто лежить поруч.

   Відкашлялась — горло дерло, голосу майже не було. Заплющила очі.

   — Добрий ранок, лорде Тенлід, — сказала я.

   За спиною запала така тиша, ніби чоловік від шоку забув, як дихати.

   — Сподіваюсь, ви спите в піжамі?

   — Добрий ранок, моя хороша. Ти, здається, ліжком помилилась?

   Рідний голос леді Грум. Я відкрила очі — вона стояла біля дверей, мабуть, щойно вийшла з ванної. Мить — і за спиною вже нікого не було.

   Дихати стало легше. Я навіть трохи розслабилась. Пояснювати щось одразу не могла — треба було зібратись. Обережно озирнулась, щільніше закрутилась у ковдру й сіла.

   — Вибачте. Зараз усе поясню.

   — Я теж послухаю, — озвався голос лорда Тенліда з іншої кімнати.

   — Не тисни на дівчинку. Її трясе від страху, — спокійно сказала леді Грум.

   Навіть зараз вона мене захищала.

   — Я теж хочу тебе вислухати.

   З тієї ж кімнати вийшов Грум. Розлючений. Сорочка не заправлена, кілька ґудзиків не застібнуті, волосся розпущене — видно, збирався нашвидкуруч. У мене від несподіванки щелепа ледь не впала.

   — Це моя спальня, а не прохідний двір! — різко сказала леді. — Хто тебе сюди допустив?

   — Я, — сухо відповів директор академії, навіть не намагаючись зазирнути всередину. — Хай сам із нареченою розбирається.

   Пояснювати тепер буде складніше.

   Грум стояв, схрестивши руки на грудях, злий, як демон. Я чітко відчувала: один неправильний рух — і він вчепиться в горло. Але прокляття треба було закріпити. Інакше слід не відстежити.

   Я дуже повільно присіла, не зводячи з нього очей. Зірвала з шиї кулон, оголила травмовану ногу. Він на мить перевів погляд на неї — і знову стежив за кожним моїм рухом. Я приклала камінь до місця травми.

   Біль рвонув від ноги по всьому тілу й осів у кулоні. Нарешті я перестала відчувати наслідки чужого впливу.

   Я повернулась до леді Грум. Вона була спокійна. Впевнена. Вона не вважала мене дурепою — і від цього стало тепло, зовсім не на часі, але щиро.

   — Передайте це, будь ласка, леді Строн, — сказала я й простягла прикрасу. — І не торкайтесь каменя. Його прокляли.

   Леді Грум усміхнулась і прийняла кулон з моїх рук.

   — Дякую вам за довіру.

   — Я тебе слухаю! — загарчав Грум.

   Леді Грум зупинилась, явно збираючись щось сказати на мій захист своєму братові.

   — Чого одразу гарчиш? — сказала я. — Ти ж знаєш, що краще б я опинилась у твоєму ліжку, ніж тут.

   — А чим вам моє ліжко не подобається? — встряв лорд Тенлід, максимально недоречно.

   — Замовкни, — холодно обірвала його леді.

   Грум миттєво опинився поруч. Темрява зімкнулась — і я вже падаю на ліжко. Кімната стала іншою. Вікна щільно завішані, світло відрізане, темно. Грум стояв до мене спиною. Напружений так, ніби сама присутність тут давалася йому зусиллям.

   — У цьому ліжку?

   На це запитання відповідати зараз було небезпечно.

   Я надто захопилась порятунком Лін і навіть не прорахувала, чим закінчиться цей варіант. Мені банально не вистачило ночі, щоб довести все до кінця.

   Я підвелась і тихо підійшла до нього зі спини. Короткий рух — пальці до скроні. Я не пояснювала. Я просто дала йому побачити те, чого злякалась сама.

                                               ***

   Ранок. Івар влітає до мене з перекошеним обличчям: Лін зникла з кімнати. Ми кинулись шукати.

   Її знайшли оголеною в ліжку директора.