5.1

   Найжахливіший ранок у моєму житті. Я, мабуть, разів сто поверталася в одне й те саме сновидіння. Ледве розібралася, як його можна виправити. Якби це стосувалося мене — взагалі не питання. А тут доводиться вивертати все на себе. Жах якийсь.

   Сходила в душ. Головне — все зробити вчасно і правильно. Настрій — десь на самому дні. Неймовірно, як усе може змінитися за одну ніч.

Попленталася до Ала. Він відкрив двері, побачив мій вигляд — жахнувся. Я пройшла повз нього, сіла за стіл і поклала голову на стіл.

   — Ти знову без сорочки, — сказала і сама не зрозуміла, з чого почати розмову.

   Він сів поруч, обережно прибрав волосся з мого обличчя, зазирнув в очі.

   — Ну, з Грумом точно все гаразд, — він уважно мене розглядав. — Якби з ним щось було не так, ти б швидше готувалася вбивати винних, ніж займатися самознищенням. Тож що сталося?

   — Мені наснився сон, — сказала і замовкла.

   — Я слухаю. Не тягни.

   — Це стосується Лін, — знову тиша.

   — Ти знущаєшся? Чи я маю з тебе по слову витягати?

   — Я не можу нікому нічого розповідати. Маховик уже запущений, а розповідь зробить тільки гірше, ніж допоможе.

   — Тобто взагалі нічого не можна зробити?

   — Я передивилася з два десятки варіантів. Мені ще ніколи так важко не давалося рішення. Голова болить, сил немає. Я всю ніч лише за цим спостерігала — здається, вивчила кожну секунду. До вечора все буде спокійно, можна буде розслабитися… але зараз відчуваю, ніби з мене всі соки вичавили.

   — Пішли поснідаємо. Може, тобі стане легше.

   — А на руках віднесеш?

   — Може, краще я залишу тебе тут і принесу сніданок у ліжко?

   — Я не проти, — пробурмотіла і почала повзти в бік його ліжка.

   — Так, усе, досить. Твої провокації зараз зовсім недоречні. Піднімайся, йдемо.

   — Сам винен. Мій наречений зник, а ти знову без сорочки. Поскаржуся сестрі, що ти з мене знущаєшся.

   — У сенсі — зник? — він допоміг мені встати, виштовхав з кімнати й повів під лікоть до їдальні.

   — З ним усе нормально. Просто зайнятий.

   — Лін впорається?

   — Якщо я зроблю все правильно — навіть не дізнається.

   — А якщо помилишся?

   — Тоді вона не впорається. Взагалі.

   Я зупинилася й відчула, що зараз розридаюся.

   Він зупинився, розвернув мене до себе обличчям і змусив подивитися в очі.

   — Тоді зберися і вирішуй цю проблему. В тобі я впевнений, ти в мене розумничка. Щоб не сталося, головне — що з тобою буде все гаразд. А дівчині треба допомогти, вона у нас занадто ніжна.

   Я заспокоїлася. Впевнена, що впораюся. І відпустила ситуацію. Все одно все вирішиться лише ввечері.

   — Від мене щось залежатиме?

   — Ти взагалі не парся. Тільки будеш заважати.

   — Добре. Тоді не буду турбуватися.

   — Дякую за підтримку і довіру, — посміхнувся. — Все ж таки люблю тебе.

   Він подивився здивовано, прибрав руки від мене.

   — Точно треба, щоб скоріше наречений повернувся.

   Дійшли до їдальні. Я тихенько їла. Раптом підбігла Лін, весела і щаслива, поцілувала мене в щоку.

   — Привіт, мої хороші! Ну що, сьогодні розважимось?

   — Привіт… — відповіла незадоволена розумниця.

   Подруга здивувалася.

   — Вибач, я так чекала цього вечора, що відчуття ніби перегоріло.

   Підняла очі і помітила на її шиї кулон — простенький камінь в легкій оправі, нічого примітного. І рука мимоволі потяглася до нього.

   — Який гарний. Хто подарував?

   — О, це Альва подарувала. Сказала, що дуже сумувала за мною і щаслива за нас з Іваром.

   — Даси поносити?

   — Взагалі-то це не правильно — віддавати подарунки.

   — Я не прошу назавжди, тільки на один вечір.

   Саме в цей момент підійшов Івар. Поцілував  у щоку, привітав Ала і присів поруч.

   — Слухай, а я не помічав, щоб ти цікавилася прикрасами, — промовив він, взяв Лін за руку і поцілував.

   Дівчина тихо кивнула головою.

   — «Тобі ця річ потрібна для вирішення проблеми?» — подумки запитав Ал.

   Я трохи кивнула головою.

   — «Але не зовсім зараз. Ближче до вечора вмов Лін віддати мені кулон, інакше доведеться наказувати», — подумала я.

   — «Я тебе зрозумів. А казала, що допомога не потрібна…»

   — «Я тебе не просто люблю, а обожнюю.»

   Некромант лише посміхнувся, поцілував мене і Лін, і зібрався йти. 

   — Так, Руна буде нас чекати в будинку, дорогу я знаю. Зустрічаємось о шостій вечора на виході з академії. Я побіжу, у мене сьогодні консультація новачків.

   — Ти нову групу собі набираєш? — якось сумно промовила я, раніше ж була одна у нього.

   — Так. Але ти моя найулюбленіша студентка на все життя, — кинув повітряний поцілунок і побіг.

   Ми ще якийсь час спілкувалися. Декілька разів я спитала за прикрасу — Лін пом’якшила свою відповідь і сказала, що, можливо, дасть мені поносити її. Настрій потроху піднімався.

   Після сніданку переодяглася й помчала до будиночка. Нектарія вже чекала, навіть трохи нервувала. Я її заспокоїла і кинула свій спогад на звичку некроманта. Трохи зашарілася й загадково посміхнулася. Разом з нею все підготували — вона теж переодяглася, щоб виглядати неймовірною.

   Раптовий стукіт у двері. Я відчула, що це друзі, і запропонувала Нектарії відкрити. Вона підбігла, глибокий вдих і двері навстіж.

   На порозі стояв Ал, тримаючи за талію Лін, а Івар стояв за спиною й щось пояснював другові. Лін, розлючена, намагається прибрати руку некроманта, а той наполегливо доводить, що він кращий за її нинішнього нареченого.

   Всі завмерли. Я з посмішкою спостерігала за реакцією Ала. Нектарія робила вигляд найневиннішої дівчини у світі. Ал нарешті зрозумів, що перед ним стоїть його кохана, але кинути Лін він не може — вона подруга і взагалі хороша. Івар оцінив ситуацію, обійшов Лін з Алом, підійшов до Нектарії, вклонився і представився: