4.4

   Ми ще трохи посиділи, просто розмовляючи. І раптом я відчула: у моїй свідомості відбувається щось… цікаве. Пояснила леді, що втомилась, і мене без зайвих питань відправили до моєї кімнати.

   Я вмостилась зручніше на ліжку — і в ту ж мить опинилася у свідомості.

   Перший погляд на мою кімнату змусив стиснути зуби: ніби тут буревій пронісся. Структури перекручені, нитки пам’яті обірвані, у повітрі ще тремтить чужий слід.

   Виповз маленький помічник і одразу лапками вказав на двері із зимовим лісом. Я зраділа. Підібрала малечу на руки й рушила туди.

   На снігу — кривавий слід. Його намагалися стерти, і подекуди це навіть майже вдалося… але не до кінця. Кров пам’ятає краще, ніж маги.

   Серед кущів лежала жінка. Струнка, гарна — і майже знесилена. Примари відлетіли від неї, зависли неподалік, терпляче чекаючи дозволу доїсти.

   — Ну привіт, — спокійно сказала я. — І що ти тут робиш?

   — Ти сама мене запросила.

   — Я запрошувала допомогти мені, а не нищити й нишпорити по моїй свідомості. — я присіла поруч і уважно вдивилась у її обличчя. — А ти мені що влаштувала?

   — Я хотіла краще тебе зрозуміти.

   — І тому наскидала шпигунів? — криво всміхнулась. — Довго мені ще після тебе тут прибирати?

   — Не прибідняйся, — зневажливо відповіла вона. — Тобі достатньо наказати — і твої підлеглі все виправлять.

   — Ось у цьому й різниця між нами. — я повільно похитала головою. — Це не підлеглі. Це помічники. Я їм не наказую. А от сили на відновлення мені вкладати доведеться.

   Вона мовчала, важко дихаючи.

   — То що тебе так цікавило? — запитала я.

   — Хто ти… і звідки в тебе стільки сили?

   — Для початку познайомимось. Я — Руна. А ти хто?

   — Яка різниця, — криво всміхнулась вона. — Ти мене звідси вже не відпустиш.

   — А на що ти мені? — спокійно відповіла я. — Тут залишиться лише твоя свідомість.

   Вона загарчала й спробувала підвестися, але в ту ж мить на неї кинулися примари. Вона не змогла відбитись і знову впала у сніг.

   — Як ти приручила цих потвор? — прошипіла вона.

   — Я їх не приручала. — я дивилась, як вони кружляють. — Я дала їм можливість жити.

   — Це все через взаємодію з некромантом?

   — У мене їх два. І ми в… дружніх стосунках.

   — О, — вона хрипко засміялась. — То тепер так називається секс із темними?

   Я не стрималась — розсміялась вголос. Настільки щиро, що навіть примари на мить відволіклися.

   — Які ж ви примітивні. — сказала я, витираючи сльози сміху. — У вас лише два способи бачити розвиток: убивати дітей або трахатися з темними. Які ж ви прісні… і ще маєте нахабство називати себе розумниками.

   — Це ти ідіотка! — її очі спалахнули. — Якщо їх не вбивати, вони теж ростуть поруч із тобою. І стають здатні знищувати нас. Як цей виродок Грум!

   Сперечатися з цим непотребом мені перехотілося. Я подивилася на неї з легкою посмішкою, піднялася і пішла до кімнати, злегка махнувши рукою примарам. Ті з ненавистю кинулися на недолугу розумницю. Я прикрила очі, прислухаючись до її криків. «Не чіпай мого — і я не буду жорстокою», — подумала я.

   Зранку перевірю, як мої крихітки наведуть порядок і що цікавенького залишиться після неї. Лейф, звичайно, не оцінить моїх методів, але як інакше виманювати цих потвор? Мені образливо за дітей — їм не дали шансу захистити себе. А ці… безцільні, тільки посилюють себе і ніякої боротьби з системою чи несправедливістю.

   За останній тиждень ще двоє потрапили до моєї свідомості, але я з ними вже не спілкувалася. Помічники свою роботу знають, тим паче студенти почали з’їжджатися на навчання, і я чекала друзів.

   Першим приїхав Ал — щасливий і задоволений. Відчула, що він уже готовий на будь-які відрядження, аби бути ближче до мого міста. Ох, як він здивується, коли через кілька днів сюди приїде Нектарія! Я вже отримала її листи. І як же некромант одразу перехоче відправлятися будь-куди…

   Снідали разом. Ал розповідав про їхнє спілкування, деяку роботу — щось із померлими було не зовсім чисте. Такого щасливого й чемного некроманта я ще не бачила.

   Після обіду зустріли Лін та Івара, теж щасливі. На вечерю сходили у таверну. І наприкінці першого тижня навчання я запросила їх на моє новосілля — якраз тоді ремонт завершиться. І ще невеличкий сюрприз для Ала, але я йому не скажу.

   Лейф затримався, і його роботу розділили між лордом Тенлідом і Франгом. Тож Ал поки не зможе бути поруч зі мною — і це мені на руку: я зможу нишком зустріти сестру і все підготувати.

   Я розповіла Лін про сюрприз для нашого некроманта. Вона дуже зраділа і хотіла допомогти, але якщо дізнається Івар, не стримається і все розповість другові. Тож її задача — відволікати Івара від мене, поки я готуюсь.

   Перший тиждень навчання промайнув у вирі справ: у всіх були свої турботи, а я навіть не помічала, що браслет на моїй руці привертав увагу. Дах у багатьох дівчат від цього злетів, але ніхто не наважувався промовити хоч слово. Мої очі я не приховувала, а ті, хто все ж наважився б, швидко збояли при думці про мого нареченого.

   Я була надто зайнята підготовкою до святкування, тож навчання й дрібні інтриги залишились позаду. Перший тиждень завжди не дуже завантажений — ідеальний час для планування.

   Зустріла Нектарію, розповіла про намір відсвяткувати вихідні і кого запрошую. Вона хитро посміхнулася, пообіцяла, що все буде на найвищому рівні. Залишилася з нею навіть на ніч — сил іти до гуртожитку вже не було. Леді Строн відчула мою відсутність, але з’явившись на порозі будинку, швидко заспокоїлася. Я познайомила її з Нектарією, ледь не миттєво просканувала, і леді Строн повідомила цікаву новину: сімдесят відсотків дітей Нектарії будуть магами, а якщо ще й чоловік маг — то сто відсотків гарантовано. Після цього вона відправилася додому.

   Намагаючись дізнатися у Лейфа, коли він приїде, я отримала лише мовчання. Було трохи неправильно, якщо вечірка відбудеться саме в той час, коли він забере мене звідти. Вирішила не нервуватися дарма — по ситуації все владнається.