4.3

   Стук у двері.

   Я взагалі-то чекала гостей у свідомості, але реальність вирішила втрутитися. За дверима була леді Строн. Я відчинила.

   — Привіт. Хотіла запросити тебе на вечерю, — вона уважно подивилась на мене. — А ти не зарано збираєшся спати?

   — Та ні, — спокійно відповіла я. — Просто хотіла вмоститися й почитати. Все одно робити нічого.

   — А де пан Франг? Я думала, ви разом.

   — Він поїхав трохи погостювати до моєї родини, — я усміхнулась хитро.

   — Невже все так серйозно?

   — Дуже на це сподіваюсь.

   — Тоді вдягни халат на піжаму й пішли. Сігне вже чекає. Чоловіків не буде, тож ніхто не оцінюватиме твій вигляд.

   Я спокійно зайшла, взяла халат і накинула його.

   — А твоя сестра… без жодної краплі магії? — поцікавилась леді Строн.

   — Так. Вона людина.

   — І її не турбує темрява некроманта?

   — Ні, зовсім. Ал розповідав, що якщо вона щось і помічала, то просто питала його про це.

Я прикрила двері. Ми стояли в коридорі й дивились одна на одну.

   — Цікаво, — задумливо мовила вона. — Можливо, в неї теж є якийсь хист?

   — Не впевнена. Вона навіть у магічній школі не навчалась.

   — До вашої школи взагалі багато питань, — сухо сказала леді Строн. — Не помітити тебе — це треба повними ідіотами бути.

   Вона відкрила перехід. Мить — і ми вже були в їдальні леді Грум.

   — Я ж була на віддаленому навчанні, — знизала плечима я. — Можливо, тому мене й не перевіряли як слід.

   — Не знаю, — примружилась вона. — Все одно треба буде поглянути на неї.

   — По секрету скажу, що скоро побачите, — я посміхнулась. — Але Алу — ні слова.

   — На кого поглянути? — одразу з питанням зайшла до кімнати леді Грум. — Що у вас тут намічається?

   Ми розсілися за стіл. Дивно, але цього разу всі сиділи рівномірно — я більше не почувалася так, ніби мене допитують.

   — У моєї колишньої родини планується розширення справ, — відповіла я. — А у сестри з Алом, можливо, й весілля.

   — Цікаво… — задумливо промовила леді Грум. — Якщо знадобиться, я переговорю з Вігго за нього.

   — Дуже вам дякую, — кивнула я. — Але краще поговоріть щодо контракту пані Плуер.

   — У неї теж весілля намічається? — з легкою насмішкою перепитала вона.

   — Так. З паном Ґвенні.

   — Вона надто хороший спеціаліст із зіллєваріння, ще й сильний маг повітря, — повільно сказала леді Грум. — Навряд чи її так просто відпустять. Але подивимось… можливо, з цього й академія матиме користь.

   Вона завмерла й уважно подивилась на мене.

   — Я не розумію, — продовжила вона. — Усі твої друзі один за одним вирішують прийняти сімейний статус, а ти, як завжди, вперта. Хоча тобі з них першій зробили пропозицію.

   — Вони себе берегли до шлюбу, — знизала я плечима. — Тому й поспішають. А я вже трохи… зіпсована, тож мені це не так цікаво.

   Я пожартувала — але чомусь не було смішно.

   — Може, він ще передумає брати мене за дружину.

   — Я зараз тебе по лобу стукну, — різко сказала леді Грум. — Ти сама себе чуєш?

   Леді Строн теж явно не сподобалося те, що я кажу. Я лише хитро глянула на них. Не все ж я можу пояснити.

   — Наша розумниця щось задумала? — сухо зауважила леді Строн. — Від мене ж нічого не сховаєш.

   — Головне, що я так про себе не думаю.

   — Але для когось важливо, щоб ти думала саме так, — знизала вона плечима.

   Я подивилась на обох з наймилішою усмішкою. Якийсь час ми мовчки їли, кожна дивлячись у свою тарілку.

   — Ти ж розумієш, — нарешті озвалась леді Грум, — що скоро станеш леді?

   Здається, вона вирішила трохи зіпсувати мені настрій.

   — Мені від цього не легше.

   — Я приймаю рід свого чоловіка, — спокійно продовжила вона. — Мій брат залишиться єдиним спадкоємцем нашого роду.

   — Я це розумію, — відповіла я. — Але ж мені не обов’язково одразу народжувати спадкоємців?

   Леді Грум уважно подивилась на мене.

   — А я б дуже цьому зраділа.

   — Не знущайтесь з мене… — я знітилась. — Я взагалі не впевнена, що готова до…

   Я замовкла. Навіть подумки не могла вимовити це слово поруч із Грумом. Раптом стало спекотно, надто спекотно. Раніше було легше. Мабуть, чим ближче ми ставали, тим страшніше мені було.

   — Зараз ти більше схожа на недосвідчену дівчинку, ніж на мага розуму, — з легкою усмішкою зауважила Світла.

   — Здається, на такі теми в тебе краще виходить розмовляти з паном Франгом, — розсміялась леді Грум.

   — Я взагалі не хочу ні з ким говорити на ці теми.

   — Ми тебе розуміємо й не тиснемо, — спокійно сказала леді Грум. — Але все одно хочеться знати, на якому ви етапі.

   Уважніше придивилась до неї й раптом зрозуміла: їй і справді хочеться спілкування зі мною без образ, або настанов. Просто жива цікавість. Турбота про брата — так, але й мене вона образити не дозволить. Від цього на душі стало несподівано тепло.

   — Поки що ми спілкуємося лише у свідомості, — відповіла я. — І були разом на страті. А після балу він у справах.

   — Як же я хочу дочекатися початку навчального року, — зітхнула леді Грум. — У мене терпіння не вистачить.

   — Ти не сумуєш, що залишилась одна? — одразу підхопила Світла. — Може, хочеш попрацювати з нами у приймальній комісії?

   — Ні, дякую. Я надто добре навчалась, щоб тепер посміхатися новачкам.

   — А я щось не зрозуміла, — примружилась леді Грум, — де той спокусник, який мене до нервового зриву доводив?

   Я забула, що вона ще не знає.

   — Поїхав спокушати мою сестру.

   — Невже ти йому настільки довіряєш?

   — Я його до цього заохочую, — спокійно відповіла я. — Не забувайте, я бачу трохи глибше, ніж леді Строн. Але тільки коли цього хочу.

   — Ми ж домовлялись: на «ти» і по імені, — усміхнулась вона.