4.1

   Яскраве сонце зустріло вранішніми променями. Пташки, ніби навмисно, влаштували під самим вікном веселі переспіви. На душі було легко й тепло. Я потягнулась, повернулась до квітів — і завмерла.

   Вони були білі, з перламутровим відблиском.

Страшно було навіть ворухнутися. Ще вчора, — вони темнішали, ставали чорними з синім відливом. А зараз… чому вони знову мого кольору?

   Погляд сам ковзнув до браслета. Хотілося торкнутися, перевірити, чи відчую тепло, але я стрималась. Підвелася з ліжка, обережно торкнулась квітів і вклала в них спогади про Грума. Колір змінився миттєво.

   Я видихнула з полегшенням і пішла в душ. Схоже, вчора я просто заснула, забувши про всі процедури. Рушник лежав на стільці — чистий, без кривавих слідів сприйняття спогадів. Узагалі все виглядало так, ніби ті події були сном: далеким, приглушеним, майже нереальним.

   Вийшовши з душу, я знову завмерла. Квіти знову стали білими.

   — Та що ж це таке?..

   Стук у двері. Я відчинила, не задумуючись — надто вже була роздратована. За порогом стояв Ал і дивився на мене з подивом.

   — Слухай, ти ж питала мене про мої звички, — сказав він, — а сама не думаєш хоч трохи змінити звичку відкривати двері в рушнику?

   — А як краще — оголеною? — я відвернулась від нього й знову подивилась на квіти.

   Він загарчав, зайшов у кімнату, зачинив двері й зупинився поруч. Теж подивився на них.

   — Що трапилось?

   — Вони міняють колір на мій. А раніше завжди — через деякий час — ставали його.

   — Тільки ти постійно це приховувала, — спокійно відповів він. — Міняла на будь-який, аби ніхто не помітив, про кого ти думаєш. То в чому проблема тепер? — він обійняв мене за плечі. — До речі… у тебе справді під рушником нічого немає?

   І погляд такий — занадто зацікавлений.

   — Милий мій, ти на що зараз натякаєш?

   — Бачиш, від квітів відволік.

   — Цікаві в тебе методи відволікання, — я розвернулась до нього й подивилась просто в очі.

   Він миттєво схопив мене за плечі, розвернув у бік душу, підхопив мої речі й втиснув у руки.

   — Білизну сама візьмеш чи мені підібрати?

   — Я на тебе поскаржуся, — буркнула я, прямуючи до шафи.

   — Кому ж саме?

   — Ще не вирішила, хто за мене краще помститься, — я обернулась із хитрою усмішкою. — А може… і сама щось цікаве придумаю.

   — Ти мене занадто любиш, щоб зробити боляче. Насправді я зайшов дізнатися, як ти себе почуваєш після вчорашнього. І… запросити тебе на сніданок.

   — Якесь незвичайне побачення?

   — Ну, якщо це побачення, то ми вже перейшли до значно цікавішого продовження.

   — Дивлюсь на тебе — і злитися немає сил, — глибоко вдихнула. — Відчуття спустошеності ще залишилося, але воно як після не надто приємного сну.

   — Добре. Йди одягайся, поговоримо вже на вулиці.

   Я швидко зібралася, вийшла до нього. Перед тим як залишити кімнату, знову торкнулась квітів — і ми пішли снідати.

   — Коли ти їдеш? — спитала вже дорогою.

   — Я відправив магічне повідомлення твоїй родині, чекаю відповіді, — він подивився стурбовано. — Загалом поїду, щойно впевнюсь, що з тобою все гаразд.

   — А що зі мною може бути не гаразд?

   — Що ти до нього відчуваєш?

   Я зупинилась і розгублено подивилась на нього.

   — До кого?

   — До Грума. Тобі хочеться його вбити… чи обійняти?

   Я прикрила очі, прислухалась до себе. Коли відкрила — відчула, як щоки палають. Точно не вбити.

   — Ого, — він усміхнувся. — Тепер я спокійний. Оце реакція. Про що ти подумала? Очі світяться, а ти червона, як світанок. Я ж лише про обійми говорив. Ну ти й збоченка.

   — Чого ти знову мене дістаєш? — фиркнула я. — Ти єдиний, з ким я взагалі можу про це говорити.

   — Вибач. Хочеш, я тобі поясню, як там усе між жінками й чоловіками відбувається?

   Мої очі, здається, опинилися десь на лобі. Я не стримала сміх. Ал склав руки на грудях і виглядав щиро обуреним.

   — Ти мені так і не відповів, бачив ти взагалі оголених дівчат чи ні, а вже зібрався щось пояснювати.

   — Раніше я поруч із тобою ніяковів, — знизав плечима. — Бо ти мені все ж таки подобалась.

   — О, як цікаво. А тепер, виходить, готовий розповідати такі подробиці?

   — Даремно я цю тему зачепив. Все, — махнув рукою. — Нехай тобі наречений сам усе пояснює. Я бачу, що з тобою все гаразд. Ти в порядку.

   Я на мить зупинилась.

   — Дякую, що піклуєшся про мене. Для мене це справді важливо.

   — Завжди будь ласка.

   Ми перекусили й ще трохи посиділи разом. Я відчула, що повністю заспокоїлась — спустошення зникло, ніби його й не було. Потім сходили до мого будиночка. Я пояснила, що перший поверх хочу віддати під магазин, а на другому жити.

   Ал поцікавився, що саме за крамниця. Я чесно сказала, що, скоріш за все, здам приміщення в оренду — навряд чи Грум захоче жити зі мною тут. Але поки що це мій дім. І обов’язково треба буде справити новосілля. Ремонт ішов повним ходом. Наглядач передав мені кілька листів — швидше за все, від брата Я вирішила перечитати їх уже в кімнаті.

   З неймовірно хорошим настроєм ми дійшли до академії. Там Ал теж отримав приємну звістку щодо поїздки до моєї родини. Він так зрадів, що просто забув мене посеред дороги. Я лише посміхнулась і пішла далі до гуртожитку.

   За кілька митей він уже летів до мене назустріч — з речами, сяючий. Обійняв, поцілував, побажав гарно провести останні тижні перед навчанням — і зник.

   До вечора я наводила лад у кімнаті, прала речі, займалась магічним чищенням. На вечерю сходила до заїжджого двору — мені там дуже подобається кухня. Замовила їжу з собою й повернулась до себе.

   Квіти так і не хотіли самі повертати його колір.

   Я перечитала листи від брата: як раз за два тижні почнуть працювати. Тобто з початку навчального року на Ала чекає неймовірний сюрприз. Нектарія приписала, щоб я ні словом не обмовилась некроманту. Мені ця таємниця подобалась.