3.2

   — Все, іди. Терпіти тебе таким не можу.

   — А от я тебе терпів. Тож давай трохи віддачі.

   — Я зараз тобі ключі поставлю на всі спогади про неї.

   — Все, зрозумів. Я пішов. До того ж треба поговорити з леді Строн про мій перший перехід до тебе. Гарного відпочинку.

   І в мить він зник за дверима.

   Нарешті — тиша. І жодних чужих переживань. Хоча, якщо згадати себе, я теж якийсь час вагалася. Наскільки мені було б легше, якби я одразу пройшлася по його свідомості й зрозуміла, що він до мене відчуває?

   А може, навпаки — стало б тільки гірше.

Кинула шпигуна-охоронця на стіл. Він одразу підбіг до квітів і почав корегувати їхній колір. Цікавий… Він у мене й справді надто самостійний. Диво якесь.

   Відправилась у свідомість — треба перевірити, як мої малюки навели лад після мого… зриву. Бо інакше я це назвати не можу.

   У кімнаті все виглядало як раніше. Зайшла в зимовий ліс, пройшлася — усе на своїх місцях. У будиночку порядок, павутинки акуратно розкладені на поличках. Затишно. Камін потріскує. Павучки зайняті своїми справами.

Продовження спогаду дивитимусь тільки поруч з Алом. Не хочу, щоб усе знову вийшло з-під контролю.

   Шпигун, якого я залишила в кімнаті, попередив: час повертатися — поруч із дверима якась активність.

   Я відкрила очі саме в ту мить, коли постукали леді Грум і леді Строн.

   — Заходьте.

   Двері відчинилися, сфери злетіли під стелю — і я лише тепер помітила, що вже стемніло. Підвелася з ліжка. Леді Грум одразу підійшла й обійняла мене з такою силою, ніби ми не бачилися роками. Леді Строн спокійно зачинила двері.

   — Як я рада тебе бачити! Як ти себе почуваєш? Що ти йому відповіла? — не встигла я й слова сказати, як ми вже опинилися в кімнаті з каміном. — Як пройшла страта? До речі, це теж цікаво. І що там у тебе з некромантом такого… цікавенького сталося?

   — Виявляється, мій некромант — це ваш брат. А от Ал уже не мій.

   — Зовсім? — її посмішка була підозріло хитрою.

   — Взагалі.

   Подивилася їй в очі й одразу підкинула спогад: той момент, коли друг уперше побачив мою сестру. Торкнулася щупальцем і світлої, щоб вона теж усе побачила.

   Посмішка леді Грум стала настільки кровожерливою, що я мимоволі злякалася за сестру.

   — Ви ж не збираєтесь щось зробити з моєю сестрою?

   — Єдине, що я з нею зроблю, — це познайомлю з неймовірними, цілком можливими нареченими. Хай цей недоспокусник трохи постраждає.

   — Він за неї їх повбиває, — я всміхнулася. — А ще можете помститися йому за те, як він з мене знущався, поки я в собі розбиралася.

   — Ні.

   Вона розвернулася й спокійно пішла сідати за стіл. І я знову сиділа навпроти них обох.

   — За це я маю помститися тобі. За те, що так довго мучила мого братика.

   — Ну так він сам винен?

   — Ні. Це вже не проходить як пом’якшувальні обставини. Тепер я тільки за нього, — сказала вона й схрестила руки на грудях.

   Я повторила жест і зробила максимально ображений вигляд.

   — Тоді нічого не скажу. Бо ви йому все розповісте, а це нечесно. У мене й так з подруг залишилась тільки Лін — вона єдина не доносить йому про мене. Ну і сестра, та точно не видасть.

   Я потягнулася до столу й почала накладати їжу в тарілку. Голод нарешті дав про себе знати.

   — А я? — здивувалася леді Строн.

   — Добре, — зітхнула я. — Ви теж на моєму боці.

   Я мовчки їла, ні на кого не дивлячись. Леді Грум явно не знала, з якого боку до мене тепер підступитися.

   — То ти згодна вийти за нього?

   — Не зараз. І взагалі… ми самі розберемося.

   — Я зрозуміла, — леді зробила вигляд, що тема її більше не цікавить. — Що по страті?

   Я знову подивилася на них і відкрила спогади підсудних.

   Леді Строн прикрила очі, але не розірвала зв’язок. Леді Грум важко дихала, сльози застигли в її погляді.

   — Ти точно життя, — підсумувала світла.

   — Я теж так думаю, — підтримала її леді Грум. — Занадто милосердна як для розумниці. Як Лейф це витримав?

   — Мабуть, важко, — тихо відповіла я. — Він не втручався заради мене.

   — І ти погодилась вийти за нього через це?

   — Скоріше через те, що Моїр пообіцяв розібратися з леді Пейр.

   — Ну будь ласка, — леді Грум подалася вперед. — Розкажи, як це сталося. Це було романтично? Він хоч сказав, що тебе кохає?

   — Так… сказав. Але вже пізніше. У свідомості, — я кинула на неї ображений погляд. — І ще сказав, що отримав догану від сестри за те, що не говорить мені цього вголос.

   — Він не міг тобі це сказати, — з недовірою промовила леді Грум.

   Я лише знизала плечима.

   — Коротше, мої висновки, — втрутилася леді Строн, перериваючи наші дивоглядки. — Твій некромант закоханий у тебе. І ти — в нього.

А не твій некромант — у твою сестру… а вона — в нього?

   — Судячи з того, що я відчуваю, так і є.

   — Це неймовірно цікаво, — леді Грум поплескала в долоні. — Я хочу продовження.

    — До речі, леді Строн, — звернулася я, — Ал вам казав, що це було його перше переміщення?

   — Так, казав. Коли почнеться навчання, Лейф з ним попрацює на додаткових заняттях.

І… досить уже зі мною на «ви». Мені здається, ми можемо перейти на «ти» і по імені.

   — Мені, мабуть, буде складно звикнути, — щиро здивувалась я.

   — А ти починай, — підтримала леді Грум з легкою посмішкою. — Все ж таки скоро мені ріднею станеш.

   Я розповіла, як мене дістав надмірний контроль лорда Ґвенні. Леді пояснили, що в їхньому регіоні дуже поважають дівчат, які до шлюбу себе берегли.

   Я внутрішньо лише полегшено зітхнула — добре, що живу не там.

   Після вечері в приємній компанії леді Строн провела мене до кімнати, побажала гарного відпочинку й зникла.

   Я ж майже одразу спустилась на перший поверх — до Ала.