3.1

   До диліжансу ми їхали кожен у своїх думках. А там — повно сторонніх людей. Нам замовили якийсь експрес: пасажирів менше, зупинки лише на короткі перекуси — і знову в дорогу.

   До академії дісталися за півтори доби, але здавалося, що я відсиділа собі половину тіла. Останні години поїздки я просто нила: боліло все, дратувало абсолютно все навколо. Я навіть не зраділа, коли нам сказали, що лишилося пів години дороги й нас нарешті випустять.

   Найгірше — для оточуючих усе виглядало так, ніби це некромант біситься, а я спокійна. Насправді ж я просто почала доводити його подумки.

   Друг тримався, як міг. Я відчувала — він уже на межі, але терпить. У якийсь момент навіть заборонив мені з ним так «спілкуватися».

   Щойно диліжанс зупинився, він миттєво вискочив назовні, одразу витяг наші речі й повернувся допомогти мені. Але це виявилося складніше, ніж здавалось — у мене все оніміло. Йому довелося не просто допомогти вийти, а буквально витягти мене з диліжансу й донести на руках до входу на територію академії.

   Він посадив мене на сходинки й торкнувся намистини леді Строн. Вона з’явилася миттєво.

   — Що трапилося? — здивовано подивилася на нас. Потім помітила браслет на моїй руці й усміхнулася. — Якось ви зарано повернулися.

   — Вибачте, будь ласка, — почав Ал. — Можете закинути цю колоду в її кімнату? Бо якось неправильно виглядатиме, якщо я пронесу її на руках через усю територію академії. Ще вирішать, що ми одружилися.

   — А ти проти пограти на нервах леді Грум? — невпевнено поцікавилася світла.

   — Проти! — різко відповів він і почав збирати наші речі докупи.

   — Ну дякую за «колоду», — образилась я.

   — А як тебе ще назвати? Ти себе бачила?

   Леді Строн спостерігала за нами й дедалі більше дивувалася.

   — Таке враження, що ви все ж таки одружилися.

   — Та хай Боги мене вбережуть від такого щастя. Я взагалі не заздрю лорду Груму.

   — Я щось зовсім загубилася у ваших стосунках. Що між вами сталося? Де ті погляди, милі розмови й постійний флірт?

   — А він у нас тепер закоханий, — роздратовано відповіла я, намагаючись підвестися зі сходинок. — Обов’язково розповім леді Грум, щоб вона тобі помстилася. Бо, як виявилось, я на це неспроможна.

   Ал підійшов, простягнув руку, поставив мене на ноги й передав леді Строн, мов ляльку.

   — Ти ж зі мною так не вчиниш? Я ж із любов’ю.

   — О, як цікаво! — оживилася вона. — Щось мені раптом захотілося чаю в жіночій компанії.

   — Якщо натякаєте на плітки — давайте за кілька годин, — відказала я. — Приведу себе до ладу й буду готова все розповісти.

   Леді кивнула мені. Ал якраз уже зібрав усі речі й збирався пішки донести їх до наших кімнат, але світла, притримуючи мене за руку, раптом ухопила хлопця за комір куртки й жбурнула його на перший поверх. А мене — разом із собою — просто занесла до моєї кімнати.

   Ми зайшли, і я безцеремонно впала на ліжко.

— Все. Сил нема. Я звідси не встану.

   Леді Строн схрестила руки на грудях і почала мене сканувати з легкою усмішкою. Я й не заперечувала.

   — Ти себе лікуєш. Я рада за тебе, — вона сіла поруч на ліжко й простягла руку до моїх ребер. — Але, бачу, не все виходить.

   — Так. Я якраз хотіла звернутися до вас по допомогу. Глибокі переломи мені поки що не даються.

   — Обов’язково допоможу. Відпочивай. За дві години повернуся й заберу тебе. Заодно попереджу Сігне, що ти повернулася — вона дуже зрадіє.

   — Дякую, — встигла я відповісти, перш ніж леді зникла.

   Я ще трохи полежала, а потім повернула голову до квітів на столі.

   — Мої ви хороші… дочекалися мене.

   Перед від’їздом леді Грум зробила магічний полив, щоб вони не зів’яли, поки я була у відрядженні. Чорні, з синім відблиском — гарні. Рука сама потягнулася до браслета. Я зупинила себе, щоб не відволікати його від важливих справ.

   Стук у двері. Я навіть сіпнулася — на мить здалося, що це Лейф. Потім кинула щупальця в бік дверей. Та ні — всього лише Ал.

   — Заходь! — крикнула я, так і не підводячись з ліжка.

   — Доставка речей, — він зайшов, поставив мої валізи біля шафи й схрестив руки на грудях. — Так і будеш лежати?

   — Угу.

   — Може, тебе в душ занести? І допомогти?

   Я відкрила одне око й подивилася на нього з усмішкою.

   — Знаєш, це не я на тебе так впливаю. Це академія. Що за натяки?

   — Я просто намагаюся вибачитися за «колоду», щоб ти не ображалась.

   — Цікавий спосіб вибачення, — я вже сміялася. — Скоріше боїшся, що леді Грум за мене таки помститься.

   — Ти не можеш так мене підставити.

   — А давай домовимось? Леді все одно тобі помститься. А я натомість зроблю тобі неймовірний подарунок. Згоден?

   — Чогось я не впевнений, що цей подарунок мені сподобається.

   — Повір мені.

   — Добре, — він хитро усміхнувся. — Ну що, допомогти тобі?

   — Так. Допоможи піднятися. А далі… — я подивилася провокаційно, — сама впораюсь.

   Подивився з посмішкою.

   — Слухай, а поки навчання ще не почалося… може, я поїду погостюю в твоє рідне містечко?

   — А чого не погостюєш у моїх батьків?

   — Не знаю. Тоді я був із тобою — мене приймали. А одному якось… привід потрібен.

   — А привід із намірами одружитися не підходить? — я підвелася й підійшла до шафи, дістаючи зручні речі. Хотілося викинути ці сукні якнайдалі.

   Озирнулася — він мовчав. Сидів із трохи відкритим ротом, явно приголомшений.

   — Чого ти?

   — А ти не проти… якщо я з твоєю сестрою?

   Я повернулася, присіла поруч і взяла його за руку.

   — У мене відчуття, що ти з мене монстра робиш. Тобто я бачу тебе наскрізь, відчуваю твої емоції, зміни в поведінці — але ж я не настільки тварюка, щоб забороняти тобі стосунки з дівчиною.