2.1

   Ранок був неймовірним. Відпочивши й відновившись, я відчула себе по-справжньому щасливою. Після страти я поступово лікую себе, прибираючи залишки тієї жахливої ночі: на обличчі самостійно зцілила рубці, а з більш серйозними переломами звернуся по допомогу до леді Строн. Лін теж помітила, що я стала відкритішою й веселіша.

   З самого ранку ми з нею зібралися, за нами зайшли хлопці, і всі разом спустилися на сніданок до батьків Івара. Нас уже чекали й щиро зраділи нашій появі.

   Івар сів по праву руку від батька, поруч із ним посадили Ала. Лін запросили присісти біля леді Ґвенні, а я розмістилася поряд із Лін, навпроти некроманта. Взагалі, мені здалося, що в цій родині дуже уважно дотримуються традицій.

   — Добрий ранок! Сподіваюся, ви добре відпочили? — промовив лорд Ґвенні, хитро поглядаючи на нас із Лін. — Тіндра зізналася, що дехто вчора не міг заснути.

   Я у відповідь лише посміхнулася.

   — Перепрошую, в дорозі не було бажання багато говорити. Я сильно втомлююся під час переміщень транспортом. До того ж ми з паном Франгом поверталися з моєї першої страти — було над чим замислитися.

   Я помітила, як леді трохи зніяковіла, але лорд одразу взяв її за руку — і вона миттєво розслабилась, ніби він справді здатен захистити її від усього світу. Сам же він залишався цілком зібраним, без жодної тіні тривоги.

   — Вибачте, якщо налякала, але ж ви самі розумієте, хто ми.

   — Мій син казав, що ви всі вже вільні від сімейних зобов’язань і перебуваєте на контракті з Академією, — зауважив лорд.

   — Так, пані Мелуш і пан Франг — на довгостроковому контракті, — відповіла невпевнено Лін. — А я поки що лише на три роки, для початку.

   І винувато опустила очі.

   — Мила, чому ти так засмучуєшся? — лагідно сказала леді. — З Академією завжди можна домовитися. А якщо вони за тебе вчепляться й відмовляться відпускати, ми запропонуємо тобі роботу у нас через Академію. Маг повітря в нашому регіоні — надзвичайно цінна здібність.

   Вона обережно торкнулася плеча Лін. Вони тепло усміхнулися одна одній.

   А мені стало дуже приємно від того, що батьки Івара готові розглянути будь-які варіанти, аби не довелося надовго розлучати Івара й Лін. Адже після завершення навчання Івар без сумнівів повернеться, щоб займатися справами батька.

   — А як же Академія дозволить вам вийти заміж за лорда Грума?

   Івар упустив під стіл виделку з ножем і застиг, дивлячись на мене перелякано. Усі одразу звернули на нього увагу. Я лише знизала плечима й спокійно продовжила їсти.

Івар перевів погляд на Ала.

   — Тобто ти все знав і мене не попередив?

   Алар, уподібнившись до мене, теж знизав плечима й так само мовчки продовжив їсти. Я відклала столові прибори, витерла губи серветкою й з милою усмішкою відповіла:

   — Навряд чи хтось мені заборонить вийти заміж за лорда Грума. Тим паче, що його сестра власноруч видала йому ці браслети. А вона, як не крути, — дружина директора Академії.

   Після моїх слів Аксель розсміявся, а Івар лише вхопився за голову, не в змозі повірити почутому.

   — Можливо, зараз це прозвучить грубо, але, синку, в тебе талант обирати друзів, — продовжив він сміятися.

   Дружина невдоволено штовхнула його в плече.

   — Вибачте, — додав він, трохи заспокоївшись. — Коли я почув, що в нашого сина подруга — маг повітря, я зробив собі позначку. Але потім дізнався, що серед його близьких ще й некромант та знайома магиня розуму. Моєму здивуванню не було меж. А коли маг розуму досі не прибила мого сина за його легковажність — я остаточно зрозумів, що просто мушу з вами всіма познайомитися.

   — Дякую за відвертість, — відповіла я, теж усміхаючись.

   Після цього друзі помітно розслабилися.

   Кожного дня Івар кудись нас вивозив, і ми постійно куштували вино. Здавалося, я вже почала професійно розбиратися в його сортах. Лін із Іваром майже не залишалися наодинці: найчастіше вона разом із леді вирушала у справах. Я відмовлялася — мені було цікавіше проводити час із хлопцями.

   Коли ж лорд просив Івара допомогти в його справах, поруч із нами завжди залишали жінку, яка у всьому допомагала, відповідала на запитання, але, як ми швидко зрозуміли, водночас стежила, аби ми поводилися пристойно. І, як мені здавалося, це було не стільки проявом недовіри до нас, скільки способом лорда Ґвенні зняти з себе відповідальність перед Лейфом.

   Ми з Алом і справді поводилися бездоганно. А якщо й виникало щось провокаційне — то виключно подумки. Ми часто тренувалися й медитували разом. Відпочинок був неймовірним, і повертатися до бруду минулого зовсім не хотілося. Але якось Ал нагадав, що в мене є справи, які йому теж надзвичайно цікаві.

   Я вирішила однієї з ночей вирушити у власну свідомість. Залишила шпигуна, аби він спостерігав за Лін і стежив, щоб мене ніхто не турбував.

   Моя кімнатка з дитинства — з додатковим захистом і дверима в ліс, які можна помітити лише тоді, коли дуже цього захочеш. Я пройшла крізь них до невеликого будиночка серед дерев.

Під час страти Лейф вплів у мене надто багато власної темряви. Я витягла її з пам’яті й створила з неї примар — тих, що колись на мене нападали. Дозволила їм жити в лісі. Вони не підконтрольні мені, тож з’їдять будь-кого, хто сюди потрапить. Спогади ж збережуться — завдяки помічникам.

   Шпигун уже зовсім крихітний. Я підійшла до нього й легко полоскотала — він одразу притулився до моєї руки.

   — Ну що, мій хороший, — тихо сказала я. — Уже майже всі спогади передав?

   Він кивнув.

   — Тоді перевіримо.

   Я торкнулася павутинки, на яку мені вказали помічники, — і миттєво провалилася в чужі спогади.

***

   Моїр сидить сам у темряві й п’є. Я не можу зрозуміти, що гірше: хаос у його голові від алкоголю, який чомусь не знищує його магія, чи вакханалія, що там коїться.