1.3

   Потім нахилилась уперед:

   — До речі, Іваре, твої батьки — люди чи маги? Нам із Алом краще приховувати здібності, чи це нікому не заважатиме?

   — Батько теж маг вогню, але слабкий. А мама — людина, без жодної краплі магії. Можеш не приховуватись, вони зрозуміють. Тим паче я попередив, що в гості приїде тактовна розумниця і ввічливий некромант.

   — І що ти мені пропонуєш, із водою попрацювати? — нарешті оговтався від шоку Ал.

   — Не знаю, спробуй утопитися, — буркнула я роздратовано. — Звідки мені знати, що саме треба робити для відкриття стихійних можливостей? Я колись читала про це, коли намагалася зрозуміти, хто я така, але, швидше за все, стерла ці спогади за непотрібністю.

Якщо хочеш — пошукаю в себе інформацію. Але, мені здається, краще поговорити про це з леді Строн.

   — Якби я не знала, що у вас стосунки з іншими, — хитро озвалась Лін, — я б вирішила, що ви знову фліртуєте одне з одним.

   — Ага, фліртуємо? — образився некромант. — Вона щойно запропонувала мені втопитися.

   — Це ж від щирої любові до тебе, милий мій, — я поклала руку йому на коліно й усміхнулась ну дуже провокаційно.

   Він прибрав мою руку й пригрозив пальцем.

   — Хороша моя, не грайся зі мною. Інакше доведеться покарати.

   — Знайшов чим налякати.

   — А якщо я нареченому твоєму поскаржуся?

   — Так нечесно! — образилась я. — Мені теж є кому скаржитись.

   Лін, до речі, в мене є підозра, що у нашого некроманта є додаткові можливості — стихійні. Допоможеш йому їх відкрити?

   — Без проблем.

   Саме в цю мить ми в’їхали у двір. Нас уже чекали батьки Івара й прислуга. Карета зупинилась, чоловік із прислуги підійшов відчинити двері, але Івар одразу вийшов і попросив забрати речі, запевнивши, що з гостями розбереться сам.

   Він простяг руку Лін. Бідненька помітно нервувала, але все ж вклала свою долоню в його й вийшла до господарів маєтку. Ал дочекався, поки Лін відійде, потім вискочив слідом і простяг руку мені.

   Я вийшла, оглядаючи неймовірну картину.

Лін — маленька, тоненька, налякана — стояла в обіймах гарної, доброзичливої жінки, яка тепло усміхалася. Поруч із ними — високий, міцний чоловік. Попри немолодий вік, від нього одразу віяло силою й владою.

   Він потиснув руку Івару, дружньо поплескав його по плечу — і раптом його погляд став серйозним, спрямованим у наш бік. Мені мимоволі захотілося випрямити спину й чекати наказів. Короткий погляд на моє зап’ястя —

і одразу ж хитрий, уважний погляд на Ала.

   — Добрий вечір. Я Аксель Ґвенні, батько вашого друга, який мені всі вуха про вас продзинчав, — він підійшов ближче, потиснув руку Алу й поцілував руку мені. Потім знову глянув на хлопця з легкою усмішкою. — Знаючи господаря цієї прикраси, для вас небезпечно перебувати поруч із цією дівчиною.

   — Добрий вечір. Я Алар Франг. І господар цієї прикраси мені довіряє та впевнений, що я захищу ту, на кому вона знаходиться, — відповів він так само спокійно й теж усміхнувся.

   Чоловік уважно подивився мені в очі, кивнув у відповідь на слова некроманта й запропонував свій лікоть, щоб провести мене.

   — Судячи з ваших очей, захист вам точно не потрібен.

   Я прийняла запрошення. Аксель повернувся до Ала і також кивнув, запрошуючи слідувати за нами. Ал злегка схилив голову й пішов поруч.

   — Ваші очі світяться, і ви зовсім цього не приховуєте, — продовжив чоловік дорогою. — Але син говорив, що ви тактовна і не перевіряєте свідомості без дозволу.

   — Приємно познайомитись. Я Руна Мелуш, — відповіла я. — Саме тому, що не ховаю свої здібності, мені простіше бачити емоційний стан оточуючих. А щодо свідомостей — не бачу сенсу перевіряти всіх підряд.

   Він якраз підвів нас до своєї дружини.

   — Мила моя, познайомся, будь ласка. Це тактовний маг розуму пані Мелуш і ввічливий некромант пан Франг.

   — Приємно нарешті познайомитись, — усміхнулась жінка. — Я Тіндра, мати цього бешкетника. Є надія, що завдяки його нареченій він візьметься за розум.

   Вона обійняла мене так, ніби чекала тут уже дуже давно. Потім підійшла до некроманта й так само тепло його обійняла. Ми з Алом навіть розгубилися від такого прийому.

   — Я так розумію, ви не голодні, — продовжив Аксель. — Зараз вас проведуть до кімнат. Відпочинете з дороги, а вже завтра поснідаємо разом і спокійно поспілкуємось.

   Мені з Лін запропонували одну кімнату на двох. Вона щиро зраділа — нарешті з’явиться можливість поговорити наодинці. Після душу спати зовсім не хотілося, тож, узявши ковдри й подушки, ми перетягли все на широке підвіконня.

   Я ще вийшла в коридор і попросила дівчину з прислуги принести нам легкого, заспокійливого чаю перед сном. Вона повернулася дуже швидко — не лише з чаєм, а й із різноманітними смаколиками.

   Вид з вікна був неймовірний. Ми вмостилися зручніше, і Лін одразу перейшла до допиту.

    Її цікавило як пройшла страта, і вона була в захваті, що я проявила достатньо жалісливості, як для мага розуму. Потім вона розпитувала про мої стосунки з Лейфом: коли все почалося і наскільки серйозно. Тепер усе одно стане зрозуміло, можна було спокійно розповісти. А ще запитала про Ала і мою сестру. Я вирішила не говорити, а замість цього показати, як виглядав розгублений некромант, коли зрозумів, що закохався.

   До пізньої ночі ми сміялися і розмовляли, поки не почули стук у двері. Я підскочила з підвіконня, підійшла відчиняти й заспокоїла Лін: це леді Ґвенні.

   — Вибачте, мабуть, ми занадто галасливі, — посміхнулася я, впускаючи жінку.

   Вона увійшла з легкою усмішкою:

   — Ви, мабуть, дуже скучили одна за одною, але все ж час спати. За місяць ще встигнете поспілкуватися. — Погляд на Лін був лагідний. — Я дуже рада з вами познайомитися.

   І вийшла. Ми переглянулися з Лін, посміхнулися і вирішили лягати спати. Ще хотілося трохи часу для себе, тому я вирішила заглянути у власну свідомість — давно там не наводила порядки.