1.2

   — Благаю, досить! — Ал майже зойкнув. — Це ж твоя сестра! Як тобі не соромно?

   — Перший раз бачу сором’язливого некроманта, — шоковано промовила Лін.

   — Зачекайте… — Івар підняв брови. — Тобто ти не лише поїхав підтримати розумницю на страті, а ще й підчепив її сестру? То що ж там за красуня така, що підкорила серце нашого непідступного некроманта?

   Здається, Івар сказав це даремно. До цього моменту Ал намагався знищити мене поглядом, але тепер його увагу повністю захопив Івар.

   Я ж усміхнулась, взяла Лін під руку й повела її до таверни. До відправлення ще був час — можна перекусити.

   Ми вже й стіл вибрали, і їжу замовили, і навіть почали їсти, а хлопці все не поверталися.

   — Цікаво, про що вони там так пліткують, що ніяк до нас не приєднаються, — задумливо мовила Лін.

   — Головне, що Ал точно не вбиває Івара, — відповіла я, кинувши щупальця в бік виходу й відчувши емоційний стан хлопців.

   — То у вас усе настільки серйозно, що вже й до одруження недалеко? — запитала вона, кивнувши погляд на браслет.

   — Він попросив, щоб я його носила. Йому так спокійніше, поки він не поруч.

   Я торкнулась браслета пальцями, відчула тепло, усміхнулась і продовжила вимальовувати візерунки.

   — Ти ж знаєш, що він відчуває твої дотики до браслета й емоції, з якими ти це робиш? Такий самий принцип і в наших намистинах.

   Я хитро глянула на подругу, пригадала поцілунки з Лейфом і з новим натиском торкнулась браслета.

   Лін розсміялась.

   — Не знущайся з нього. Інакше доведеться відповідати за таку поведінку. Некроманти, знаєш, мстиві.

   — А я і не проти, — прошепотіла я.

   Коли хлопці нарешті до нас приєдналися, Лін сиділа червона, з якоюсь дивною усмішкою.

   — Що ви там так довго обговорювали без нас? У вас тепер від нас секрети?

   Ал подивився на мене загадково й підморгнув.

   — Ти ж мені так і не зізналася, що знаєш у справах своєї сім’ї. От і я тобі нічого не скажу.

   — Ну й не дуже-то й хотілося.

   — Невже тобі не цікаво? — Лін була явно шокована.

   Я лише знизала плечима й усміхнулась хлопцям.

   Виявилося, що Івар везе Лін не просто знайомитись зі своїми батьками. Він хоче представити її як наречену й зробити сюрприз — про це хлопці й домовлялися.

   Я не відчувала від них тієї закоханості, як у Ала з Нектарією, зате між ними була неймовірна довіра й повага. Можливо, в декого стосунки будуються саме так.

   Івар навіть уже встиг познайомитися з її батьками. Вони щиро зраділи, що хлопець звернув на них увагу, попри те що й не був зобов’язаний цього робити — адже вони від Лін відмовились.

   Після обіду ми вмостилися в карету, яку найняв Івар, аби з нами більше нікого не було.

Ще півтори доби в дорозі — і ми відпочинемо на березі моря. А ще Івар повідомив, що вина буде багато: його родина займається виноробством.

   Я з острахом глянула на Ала, але він лише нагадав, що я вже навчена знищувати алкоголь.

   Коли ми не розмовляли й кожен був зайнятий своїми справами, я постійно ловила себе на тому, що торкаюся браслета. Лін це помітила, простягнула мені одну зі своїх книжок і наказала читати.

   — Бо ти відволікаєш чоловіка від важливих справ.

   Ал з Іваром майже не сиділи з нами в кареті серед дня — постійно якісь тренування. Разом їм було явно весело, та й тем для розмов вистачало. Спостерігаючи за ними, я ловила себе на думці, що в некроманта до мене друзів зовсім не було.

   Лін читала книгу, а я задрімала — прокинулась лише тоді, коли карета зупинилася. Я зраділа, вирішивши, що ми вже приїхали, але, визирнувши у вікно, просто зомліла від побаченого.

   Вдалині височів білосніжний маєток. Навколо тяглися виноградники, а одразу за ними розкинулося море — величне, безкрає, живе.

   Івар зазирнув до нас.

   — Виходьте. Влаштуємо пікнік.

   Поки ми виходили, я помітила, що під деревами вже застелені ковдри, а чоловік із жінкою швидко накривали стіл. Вони вклонилися Івару й рушили в бік маєтка.

   — Ти вирішив похизуватися своїми володіннями? — не втрималась я.

   — Швидше — розташуванням своїх володінь, — усміхнувся він.

   З пригорка, де все підготували, відкривалася вся краса, що нас оточувала.

   — Я хочу до моря, — задумливо промовила я, вдивляючись у далечінь.

   — Можливо, завтра підемо на пляж. Ви вмієте плавати? — Івар підійшов до Лін і взяв її за руки.

   — Навчусь, — відповіла я… і раптом дуже захотілося зникнути. Ми з Алом тут були явно зайвими. Лін підняла на Івара свої зелені очі — повні захвату.

   Ал підійшов до мене й простягнув мішечок із пелюстками квітів. Я глянула на нього: темрява з його очей зникла, вони світилися щастям.

   Я нахилилась до нього й тихо прошепотіла:

   — Таке враження, що це ти зараз зробиш пропозицію.

   — Я лише хочу відчути себе до цього причетним. Це… цікавий досвід.

   — Ще який, — усміхнулась я. — Тебе це теж очікує. А от мені не доведеться над цим паритися.

   — Ліннеє Плуер, — голос Івара злегка тремтів, — мила моя, чи погодишся ти стати моєю дружиною?

   Дівчина здивовано повернулася до нас із Алом. Я тримала хлопця під руку, щиро усміхалась Лін і водночас кинула щупальця, щоб трохи її заспокоїти — вона, здається, була за крок від непритомності.

   Заспокоїлась. Повернулась до Івара.

   — Ти впевнений, що твої батьки не будуть проти?

   — Навіть твої — не проти, — він обережно поцілував її руки.

   На очах у Лін виступили сльози.

   — Ти… ти навіть з моїми батьками спілкувався?

   — Так. І вони готові підтримати тебе в будь-якому рішенні.

   Цього разу я кинула заспокійливе вже на Івара — бідолаха нервував, ще й дівчина тягнула з відповіддю.

   — Так… я згодна!

   Івар, не стримуючи радості, поцілував свою наречену, підхопив її на руки й почав кружляти. Ми з Алом обсипали їх пелюстками — і саме тоді я помітила: він увесь цей час навіть не дихав.