1.1

   Поки ми їхали в кареті до зупинки диліжансу, я поводилась чемно й надто скромно. На друга навіть не дивилась — робила вигляд, що насолоджуюся краєвидами за вікном. Ала це помітно бісило: він ніяк не міг зрозуміти, чому я така загадкова. Я відчувала, що між ним і сестрою щось сталося, але вирішила трохи його помаринувати — хай швидше розколеться.

   Як тільки ми пересіли в диліжанс, я сіла поруч, нахилилась якомога ближче до хлопця.

   — Розповідай, що у вас було з моєю сестрою?

   Він відсахнувся від мене, мов від якоїсь зарази, і навіть зблід.

   — Цікава реакція, — усміхнулась я. — Запам’ятаю. А тепер зізнавайся, інакше сама дізнаюсь.

   — Та нічого не було… — ледве вимовив він і закашлявся. Бідолашний, аж горло пересохло.

   — Ти позбавив невинності мою сестру?

   Хлопець від обурення почав хапати повітря, не в змозі відповісти.

   — Як ти міг? — продовжила я з удаваним обуренням. — Я ж тобі довірила найцінніше в своїй родині.

   — Досить!!! — прикрикнув він.

   Уперше бачу його в такому розгубленому стані. За мить він трохи заспокоївся.

   — Досить знущатися. Ти знаєш, що я ніколи не вчинив би з нею так.

   — А як би вчинив?

   — Ти розумниця, сама все можеш перевірити. Навіщо цей допит? Тобі подобається дивитися, як я ніяковію?

   — По-перше, так, мені подобається спостерігати за таким тобою. А по-друге… — я нахилилась до самісінького вуха. — Я обіцяла не знущатися з тебе вдома, поруч із нею. А тепер відірвусь на повну. І по-третє — я тобі ще не помстилась.

   — Ми лише цілувались і обіймались.

   Я подивилась на нього недовірливо.

   — Ну… досить провокаційно обіймались, — здався він. — Все, задоволена?

   — Про що домовились?

   Він подивився образливо.

   — Навіщо питаєш, якщо й так усе знаєш?

   Я глянула на нього здивовано.

   — Тобто я мислю в правильному напрямку?

   — Ти не дивилась мою свідомість? — він уважно дивився мені в очі, не відводячи погляду.

   — Ні.

   Він різко розвернувся й обійняв мене з силою.

   — Дякую.

   Я сиділа в шоці. Він відпустив і трохи відсунувся.

   — Ми просто домовились списуватися, коли я буду поблизу твого міста у відрядженнях. Щоб вона теж знаходила віконце у своїх справах і могла зі мною зустрітися.

   Виходить, вона так і не розповіла йому, що скоро буде настільки близько — на скільки він навіть не наважується розраховувати.

   Можливо, вони ще не впевнені, що ця справа вдала. Усе стане точно відомо, коли Далін із Нектарією завітають до мого будиночка й проведуть свої важливі дослідження.

   — До речі, я ж собі невеликий будинок купила в місті, — між іншим кинула я.

   Ал подивився здивовано.

   — Треба буде новосілля справити.

   — Прикольно, обов’язково, — усміхнувся він. — А я все ніяк не наважувався купити власний. В академії хоч хтось поруч є, а в будинку… зовсім один буду.

   Я посміхнулась у відповідь, підтримуючи, і навіть взяла його за руку.

   — Що по справах із моїм батьком?

   — Я звертався до радника. Він переглянув пропозицію й дав згоду.

   — Це дуже добре. Вважаю, тобі варто придивлятися до будинків. І не таких маленьких, як у мене, — я підморгнула.

   — Ти щось знаєш?

   — Знаю.

   Він дивився з очікуванням. Я — на нього.

   — Ну так, може, поділишся з найкращим другом?

   Я показала язика й відвернулась до вікна.

   — Так нечесно!

   — А де ти бачив чесних розумників?

   — Добре, — зітхнув він. — На якийсь час залишу це питання відкритим.

   А що з твоїми очима? Поки ти була вдома, я помітив, що ти приховувала себе.

   — Вони люди, і їм важко мене витримати.

Зустрічне питання: а що з твоїми очима?

   Ми мовчки дивились одне на одного.

   — Я боявся відвернути від себе Нектарію. І, до речі, вона у захваті від кольору моїх очей, — він усміхнувся якоюсь дитячою усмішкою й пошепки додав: — Навіть якось сказала, що хотіла б, аби такі очі були у наших дітей.

   — Як мало для щастя потрібно, — я посміхнулась. — Треба спробувати сказати таке Лейфу. Цікаво, як він відреагує?

   — Скоріше за все, буде дуже швидке одруження і пристрасна ніч. І в порядку дій сумніваюсь.

   Я дивилась на нього шоковано, з невірою.

   — Для вас це настільки важливо?

   — Зрозумій, — серйозно відповів він. — Дівчат навколо багато крутиться, але одиниці здатні витримати некроманта. Твоя сестра взагалі не помічала темряви навколо мене. А якщо щось і відчувала — замість того, щоб злякатися, спокійно ставила запитання і не відштовхувала. За таку дівчину я обома руками триматимусь.

   — А у вас із Грумом усе зав’язано вже давно. Він дав тобі відчути свободу й не тисне, але й не відпустить. Та ти й сама не захочеш. Особливо після страти, коли ти нарешті поставила всі крапки у своєму минулому.

   — Я вже казала, що не люблю тебе таким серйозним.

   — А яким ти мене любиш? Легким і поверхневим?

   — От що з тобою зробило кохання. Де мій милий ловелас-некромант? Хто тепер буде вганяти в фарбу Лін?

   Він хитро усміхнувся, але нічого не відповів.

Цього разу дорога вже не здавалася мені настільки ненависною. Можливо, через те, що їхати зі сторонніми людьми довелося менше.

Ал трохи розслабився й почав розповідати про своє спілкування з Нектарією. Я емоційно відчувала: він нею захоплений і свого не віддасть. А вона, як я зрозуміла, тепер — його. Спостерігаючи за ним, я повною мірою зрозуміла його слова про Грума і мене.

   Ми доїхали до заїжджого двору, де нас уже чекав Івар. Він допоміг мені вийти, обійняв і уважно заглянув у вічі.

   — Ти тепер завжди з такими очима ходитимеш, чи це перезбудження? — він потиснув руку Алу й окинув нас поглядом. — Якісь ви не такі. Між вами щось трапилось?