Не блукай по темному лісу

— Ці сови мене дратують. — помітив Рупус, озираючись на всі боки. Уздовж дороги на гілках дерев справді зібралося вже чимало сов. Всі вони пильно видивлялися своїми палаючими очима у людей.

— О, дивіться, у того птаха голова сидить на спині, а не на грудях! — Брунфіл здивовано тицьнув пальцем у бік сірого птаха і той одразу ж полетів угу-каючи щось своїм родичам.

— Тримайте вушки на мокушках, ці павуки добре маскуються в тіні дерев... — Попередив свою команду арбалетник.

Хоч минуло вже кілька років, зі зникнення ельфів, але легкий серпанок попелища й досі огортував вершини дерев, закриваючи собою сонце.

— Мда, що далі в ліс, то більше нерівностей. Ви помітили, що дорога поступово розчиняється заміняючись диким ландшафтом? — зауважив Майкл.

— Так, боюся, що віз може застрягти тут назавжди. — оглядаючи колеса транспорту погодився зі словами напарника Каріф.

— Ці всі камені, що стирчать, і гілки дерев схожі на вигнуті пальці мерців, на яких ще й сидять ці птахи... Ми тут так недовго, а я вже хочу забратися звідси якомога швидше. – злякався Майкл.

— А мені тут подобається, коли цей ліс цвів тут було менш зловісно, але тепер це майже натуральне Болото, як вдома. Бракує тільки м'ясоїдних квіток і підступних калюж, що кишать голодними рибками. — без тіні страху чи навіть із росслабленням, висловив свою думку юний ельф.

— Будь напоготові, цей Каріф може знову щось викинути, сьогодні вночі убий його уві сні і дай мені випити його крові. — раптом заговорив меч, але хлопець проігнорував його.

— Всім стулити пельки, зупиніть віз! — Коннор підняв руку і обережно вдивлявся вперед, у туман, між двох дерев був сплетений підозрілий білий кокон. — Схоже, ми знайшли їхнє гніздо. — Найманці дістали зброю та повільно підкралися до незрозумілого об'єкту. Наблизившись, вони зрозуміли, що це справді величезний павучий кокон, а всередині верх ногами був людський силует. Він не рухався, тільки сам кокон трохи погойдувався на вітрі.

— Треба врятувати його. — Майкл почав розрубувати щільну павутину, меч рубав зі звуком ножиць ріжучих товсту тканину і цей звук луною віддавався навколо. Нарешті, діставшись до жертви, команда розпізнала спорядження стражника, обличчя людини було спотворене і понівечене, весь одяг був порваний, очні яблука були висушені до маленьких червоних грудок, а язик, що вивалився з рота, був наполовину в дірах, як лист винограду, який погризла гусениця .

— Це що за мерзота? — Не чекаючи такого, блювотний рефлекс не забарився у двох молодих хлопців.

— Ми потривожили заготовлену на зиму їжу. Боюся, господарі будуть не дуже раді. — пожартував Крістоф вказуючи у бік, де таких "запасів" ще п'ять штук.

Проходячи далі слідом із коконів, команда вийшла на колишнє село ельфів. Обгорілі будинки на деревах, частина з яких вже відвалилася вниз, і все це було щедро обплетене павутинням. Здорованьський найманець з сокирою вирішив сісти відпочити на невеликий горбок, проте от було здивування всіх найманців, коли цей горбок почав верещати і ворушиться, витягнувши свої шість величезних волохатих лап. З нір під корінням і тіней дерев вилізло ще кілька павуків по груди Брунфілду у висоту. Команда була захоплена зненацька і розділена по парах.

Коннор негайно почав буйно протикати обличчя комахі, що виповзає прямо біля нього, а Рупус уперся спиною до спини свого напарника і став у стійку, готовий проткнути своїм списом будь-кого, хто підійде досить близько. Між Брунфілдлмом та Крістофом стояв павук, а праворуч від арбалетника виліз ще один. Він злісно клацав своїми щелепами і бив своїми волохатими лапками по людині. Потрапивши по голих руках, вони оніміли і стали наче кам'яні.

— Ця тварюка отруїла мене чи що це таке, але я не можу ворушити пальцями! — з жахом гукнув арбалетник. Другий павук гризнув його за ногу, чим змусив бідну людину впасти на землю безпорадним, скорчившись від болю. Каріф же встиг зреагувати і ухилиться від раптового укусу свого ворога, проте цим необдуманим стрибком його нога зісковзнула в невеликий яр і чоловік покотився вниз. Валерман та Майкл були разом. Ельф хотів побігти на допомогу стрільцю, але не міг, адже їх чатував інший павук. Колишній зброєносець почав махати своїм мечем, намагаючись потрапити по жуку, проте, жоден удар не досяг мети, натомість зброя встромилась і застрягла в стовбурі дерева. Поки Майкл намагався витягнути меч, павук зібрався настрибнути на хлопця, але на момент стрибка Валерман розрубив ворога навпіл.

— Дякую друже, якби не ти, не знаю, що зі мною трапилося б. — Спершись ногою об дерево, напружуючись щосили найманець подякував своєму рятівнику, а разом з цим нарешті звільнив свій меч.

— Побережися! — крикнув здоровань і змахнув своєю сокирою по горизонталі та розсік обох павуків, що оточили арбалетника. Залишився останній він прямував до пораненої людини, але Рупус кинув у нього свій спис і зброя успішно вразила мішень прибивши тепер пораненого павука до землі. Ще кілька хвилин він смикався в конвульсіях, намагався наблизитися до своєї жертви, але нарешті перестав рухатися.

— Це все? — перераховуючи учасників походу запитав Коннор.

— Та сподіваюся, тут Крістоф непритомний. Мабуть больовий шок.

— Прокляття, тільки він знає яку протиотруту від цих тварин можно використати.

— Зачекайте, а де Каріф? — стурбувався Валерман, коли не знайшов темношкірого в полі зору.

— Я тут! — крикнув житель півдня, що видерся з ями.

— Ти це що, весь бій провалявся у багнюці? А Валенман мене врятував. Я почав замислюватися про твою користь мій носатий друг! - пожартував Майкл.

— Іди до дідька, я під підсковзнувся поки цей павук намагався мене зжерти!

— Так, тихо, повертаємось до воза, потім тут все оглянемо ретельніше. — Скомандував командир і група повернулася на дорогу, де залишила свої речі без нагляду. І даремно, адже все всередині було розкидано та розбито, а мула, що тягає транспорт, немов вітрем унесло.