Вдала знахідка

Валлерман. Для мешканців села болотяних ельфів під назвою Джехара, це ім'я тепер синонім невдачі та лиха. Високий худорлявий хлопець з фіолетовим волоссям і сірою шкірою стоїть навпроти розгніваного натовпу колишных сусідів, що гонять його з інструментами в руках, а за їхніми спинами димляться обвалені, обвуглені хатини, що стоять на палях у метр заввишки. Давайте дізнаємося, що сталося?

Життя болотних ельфів сильно ускладнилося після становлення нової країни –Теократії Ллін. Їх почали всіляко ловити і вбивати, як "богомерзотних тварин". Це й змусило селян Болотного Народу ізолюватись від світу та жити в таємниці від усіх. Будь-хто, хто заходив у Болото Зниклих, судячи з назви, не повертався додому. Але це не через кровожерливих корінних жителів, у всьому винні хитрі каламутні води і мул, що затягує, а кожна друга рослина готова проковтнути недолугого шукача пригод живцем при першому вигляді.

Але повернемося до Валермана. Його село живе полюванням на м'ясоїдні рослини, тіло яких тверде, як столітній дуб. А сам хлопець змалку, за що не візьметься – так все ламається, падає, губиться. Болотяні ельфи – миролюбний народ, вони з розумінням ставилися до хлопця всі дванадцять років, але останні п'ять років, їхнє терпіння вже не витримувало. В сторону юнака летіли образливі слова та догани, але не через ненависть, а через втому. І ось, напередодні "Свята танцюючих духів", хлопцеві доручили найпростіше завдання – розпалити жертовне вогнище біля тотему духів у центрі села. І амбіційний Валерман поспішив виконати все в кращому вигляді, проте він не знайшов поблизу заготовлених дров, тому почав розпалювати вогонь на листовику проглоти, поширена в цих краях квітка, дуже схожа на лілію тільки окроплена в червоний і побачивши тварину, своєю лозою, затягує її до себе у невеличкий, для гризунів, бутон, де й перетравлює здобич. Також всі місцеві знають, що сік цієї рослини дуже вогненебезпечний, всі окрім юного ельфа, він розпалив багаття, але вогонь дуже швидко захопив лист і почав палити руку, інстинктивно Валерман відкинув палаючу річ убік, але забув, що лист може вітром закинути на будинок що і сталося. Бурхливе полум'я в мить захопило сухий солом'яний дах одного з будинків, усі жителі кинулися гасити вогонь до найближчого озерця, а хлопець, випередивши всіх набрав з бадді відро води і вилив у вогонь, тільки потім він зрозумів, що це була не вода, а вичавлення соку. Бризки одразу спалахнули і перейшли на сусідній будинок, а там і поряд дерево, яке мирно росте, приєдналося до гарячого шоу. Після цього Валерман побіжав у середину хатини, щоб урятувати тих, хто міг там ще залишитися, хоробро вбігши всередину, він не виявив нікого, але тут прохід на вулицю завалився і хлопцеві залишалося вистрибнути у вікно. При стрибку його одяг спалахнув і той з переляку швидко скинув із себе куртку. Тканина, що горіла, потрапила на дерев'яний тотем, і той теж загорівся біля основи, а через деякий час він завалився на ще не зворушений вогнем будинок. Гасили ельфи пожежу всім селом, дружно і злагоджено, як майстерно виготовлений годинник, стрілки якого будуть йти правильно хоч сто років, без відставань чи поспіху. Вогонь буяв з ранку до середини ночі, але нарешті зустрів свій кінець.

У підсумкамку з двадцяти будинків залишилися лише вісім, а дерева навколо села обгоріли на п'ять метрів углиб.

— Все, сил наших більше нема. Валерман, заради всіх нас ти маєш покинути це село. Молю, дай нам спокій. — благав староста стоячи на колінах, притримуючи розгніваний натовп руками за своєю спиною.

— Але дідусю, куди ж мені...

— Пробач, але для всіх селян ти принесеш лише біду. Ох, за що ж духи прокляли цю дитину? Валермане, не приймай близько до серця, я впевнений, духи хочуть тобі тільки добра, можливо вони щось хочуть від тебе, чи відчувають... Мабуть ты потрібен їм там. — дід указав у непрохідними зарості. — У відкритому світі.

— Гаразд, я розумію, можливо мені справді варто знайти своє призначення. Раптом духи дійсно обрали мене для інших справ? Для великих діл? Ось побачите, я повернуся вже не тим, ким раніше, я повернусь героєм! Дякую дідусю, за повчання, прощайте! - Хлопець розвернувся і махаючи рукою пішов своїм шляхом, у темні та хижі зарості.

Без похідного спорядження звичайній людині в цих болотах не вижити. Але Валерман - болотний ельф, для нього ця область як пісочниця для маленької дитини. Добре, що каменєлісні чоботи і така ж спідниця, адже колючі лози, розкидані по всій трав'янистій ділянці, можуть травмувати ноги так, що потерпілий більше не зможе ходити. Матеріал одягу ельфа твердий як камінь і гнучкий як лист пальми, рослину з ним вирощують жителі села Валермана, як основне джерело їжі, адже бутон цієї квітки дуже поживний і ситний, все тому, що коріння кам'янистої квітки приманюють, а потім поглинають, висмогчуючи та видавлюючи всі соки комах і навіть невеликих. гризунів.

Повернемося до Валермана, він дивом обходив усі приховані водні ділянки, впевнено рухаючись на південь, адже там були його родичі з Лісового Народу. Нажаль, одного дня від їхніх володінь залишилися лише випалені ліси та обвуглені тіла. У цих думках, на своє лихо, хлопець таки провалився під моховий настил до мулистої глибини. Однак його ноги не засмоктало в ґрунт, хлопець наступив на щось металеве, підпливши ближче, він зміг розглянути тіло воїна людей, але дуже старе тіло, воно вже почало розкладатися, при спробі підняти його назовні, зятянуті в мул ноги відірвалися разом із головою і залишилися тут назавжди. Спершись на останки, хлопець виринув з неглибокого водоймища і перетягнув понівечене тіло воїна на тверду землю. Нарешті його можна нормально оглянути, велику увагу хлопця привернув червоно чорний меч з темно-синім кристалом, що переливається в блакитне сяйво на гранях. Вийнявши меч з піхов і піднявши перед собою, ельф відчув якусь легкість у руках, проте судячи з масивності, його важко було б утримати в одній руці звичайному воїну, а хлопцеві так і в двох. Однак бічним зором Валерман помітив якийсь блиск виходячий із каблучки з таким же каменем як у мечі. Воно було срібним, але не окислилося і не потемніло, а набуло невеликого жовтуватого відтінку. Ельф був радий такій знахідці, адже тепер він має все щоб стати героєм, кільце можна продати, а без вірного меча героїв не буває. Але поки не продав він надів каблучку на правий великий палець, тому що це єдиний палець, на якому прикраса добре трималася, та й виглядала не так погано. Недовго оглянувши покійника Валерман знайшов тільки запліснявілий старий, але цілком придатний рюкзак, який одразу опинився на спині ельфа. Скинувши мертвяка назад у воду Валерман помолився духам природи, щоб ті скоріше упокоїли тіло загиблого, а після повісивши піхви на пояс і схопившись за меч, він почув голос.